Частина 3

спершу був ступор, потім фелікс зажмурився. зрештою, він весь день на ногах, тут і не коти привидяться.

він помірковано робить крок за кроком у сторону балкону. якщо кіт усе ж реальний, то єдине, на що здатний фелікс — налякати його. він спочатку обережно оглядає приміщення балкону, втім, там усе так само порожньо, як і було зранку. фелікс дивиться вниз. начебто з висоти восьмого поверху в непросвітній пітьмі, він зможе роздивитись, що сталось. тиша в такий ранній час лякає більше. ніби всі за змовою зникли в один момент. і крізь цей тривожний спокій чути лише одне перелякане «ряв».

фелікс кидається до перил і дивиться донизу: усе ж на його ковдрі висить кіт? тварина була значно більша за розміри звичайної кішки, однак фелікс шоковано забув, що вони проходили в університеті й що він знає більшість видів, особливо котячих, особливо під час нинішньої роботи. кішка безпомічно вцепилася кігтями в балконну ковдру й ще раз перелякано нявкнула. цей звук привів фелікса до реальності і він миттю затягнув ковдру зі зляканим котом до себе. нажахана тваринка швигнула в зал і хаотично почала шукати де сховатися. темне важкодоступне місце у квартирі фелікса було одне — під ліжком у спальні. туди мінхо й заховався. він повністю притиснувся до підлоги, ніби стараючись зникнути й щосили вслідкувати, де з’являються людські ноги.

феліксу знову зателефонували.

— так, хьонджине, — хлопець забрався на диван із ногами.

— який кіт, що в тебе там сталось? — занепокоєно запитав друг.

— я не знаю, — фелікс потер перенісся, — він зараз під ліжком ховається. я не знаю, що робити.

— хочеш я до тебе приїду, будемо разом приручати твого кота? якщо він звісно існує і ти не зійшов із розуму.

— чесно, так, приїзди. я абсолютно розгублений.

— у тебе є м’ясо дома. спробуй виманити його на їжу, а там будемо дивитись.

та куди там. спосіб життя фелікса не дозволяв йому не те, що котів заводити, у нього б рибка з нудьги втопилась. звісно, у дитинстві коти-собаки були, але з початком дорослого життя у фелікса була тільки сезонна депресія. у студентські роки часу на тварин не було, а із цією роботою тим більше. він дома менше буває, ніж у відділку. і м’ясо, яке він купив учора вже давним-давно було приготовано в поживний обід на три порції, дві з яких — завтрашній обід, а одна мала бути вечерею

хьонджин знайшов його розгубленим і забитим у куток дивану, ніби він впав у чужу квартиру.

— ти нічого не робив. — хьонджин імовірніше підтвердив побачене, ніж поставив питання.

— я думав, — відповів фелікс, стискаючи плюшеву подушку в руках.

— щось придумав?

— ні, — сумна посмішка розтягнулася на вустах фелікса. хлопець потупив свій погляд у м’яку шерсть дивану, розвозячи пальцем по ворсу.

— я дорогою взяв трохи корму, — хьонджин кинув на стіл три пачки синього кольору з яскравим білим написом «фелікс».

— ти знущаєшся?

хьонджин примирливо підняв обидві руки.

— у свій захист скажу, що в мені два коктейля. мали бути ще вуста синіміна, але ти однозначно в пріоритеті, — хлопець потягнувся обіймати знесиленого друга, передаючи через обійми заряд підтримки та енергії.

— дякую, що я знаю, що у вас із синміном усе добре, — пробурчав фелікс у плече друга.

— та взагалі. ми ж святкували відкриття його фопу. мій хлопець такий дорослий і самостійний, — хьонджин змахнув неіснуючу сльозу, але всередині він, справді, пишався синміном. за роки їхніх відносин із невдахи-художника він перетворився в тату-майстра з власною студією та невеликим списком клієнтів. та й невдахою його важко було назвати: поклади йому палець до рота — він по лікоть відкусить. ось і хьоджина він покусав.

— я піду чай поставлю. мінхо однаково не відповідає, тому його страшний пиріг будемо їсти разом.

— туди його, — підтримав хлопець, — ні один мудак не заслуговує твоїх пирогів, так, як заслуговую їх я!

фелікс почовгав у сторону кухні, прихопивши із собою корм. він насамперед йпотягнувся за тарілкою, висипаючи вміст пакетика на неї. хоч і котик не дав себе роздивитись, втім, фелікс пам’ятав великий клубок шерсті, який пронісся повз нього, тому провсяк відкрив ще один.

поки чайник кип’ятив воду, тарілка стояла у двох кроках від ліжка, фелікс нахилився подивитись — може йому взагалі цей кіт примарився.

крізь темряву підліжкового світу на нього дивилися два великих жовтих ока. сам власник наїжачився і погрозливо зашипів. кіт підняв дупу, притиснувши грудну клітину до підлоги, ніби ось-ось нападе на дурну людину. втім, не в цей раз. голосне кляцання чайника сповістило, що час тікати приділяти час хвану на дивані. фелікс перелякано посміхнувся, ніби кіт здатний розпізнавати людські емоції.

— чому ти взагалі так переймаєшся? — пробубонів хван із набитим ротом, — якщо він не піде на контакт, ти можеш викликати службу з відлову.

— я не думаю, — фелікс сьорбнув із чашки, — він може бути гібридом.

— то фо?

— я не хочу зламати життя людині.

— у сенсі? — хван миттю проковтнув, що жував і випростався, ніби йому швабру за пазуху засунули.

— це порушення статті, згідно з якої гібриди у тваринній фазі не мають порушувати тереторіальну цілісність інших суб’єктів та/або створювати небезпеку здоров’ю. за нею передбачена відповідальність: від виправних робіт до реального терміну.

— серйозно? — від почутого хьонджин забув, що чай на столі був пекельної температури і випивші три ковтки миттю обпекли гортань.

— нещодавно був скандал із брендом фейсмаск. вони незаконно використовували працю ув’язнених гібридів.

хьонджин здивовано випучив очі.

— я так люблю їхню продукцію. ну вже любив.

— я тобі цього не говорив, бо інформацію із цього приводу стараються зам’яти де тільки можна, бо це дочірня компанія колишньої дружини мера. і кажуть, що її несуть у маси, тільки для того, аби спаплюжити його репутацію.

— о! — хьонджина осінило, — ти можеш узяти в нього аналіз крові. так і перевіриш.

фелікс втомлено закотив очі.

— як я візьму аналіз, якщо він не йде на контакт?

— ти не бачив нового бойфренда єнні?! — здивувався хьонджин, — там такий, — він почав руками обводити повітря, — ну такий шкаф. добрий, звісно, до жаху, втім, думаю, з твоїм котом справиться. він, наче, гібридолог чи хірург, я не пам’ятаю, — хван відмахнувся, — а за аналіз домовишся з єнні, думаю, за якийсь торт вона його зробить.

— можливо, ти і маєш рацію, — видихнув фелікс, — завтра їй зателефоную.

— завтра? — хьонджин вигнув брів дугою, — зараз усе буде, — хлопець дістав телефон і почав щось швидко кляцати. почулися гудки: — привіт, мила, як справи? тут у фелікса завелися підозрілі коти.

***

фелікс пообіцяв собі не спати всю ніч. спершу він переймався раптом кіт влізе бозна-куди в його квартирі, а потім йому стало страшно, що це бозна-місце буде його шия. він, навіть, погуглив статистику вбивств котами, злякався і заснув. тепер усі монстри під його ліжком були реальні налякані й пухнасті.

фелікс прокинувся близько шостої ранку від дверного дзвінку. прочовгавши дорогу до дверей, він намагався згадати, що було вчора і хто міг припертися зрання, поки не побачив зле обличчя єнні і якогось чоловіка позаду неї.

він для єнні був штибу прадругом. він дружив із хьонджином, а хьонджин дружив із єнні, а на спільних посиденьках хьонджин усіх передружив, і тепер єнні подруга фелікса, а фелікс друг єнні.

єнні — гібридка пустельної лисиці, що й так написано рисами її обличчя. і згідно з її характером вона ближче подруга синміна, ніж хьонджина, але з хваном вони знайомі майже з дитинства. саме вона тяжко закочувала очі, коли хван носився зі своїм коханням до кім синміна, і ніяк не змін його виносити до зізнання. взагалі, жоден із чоловіків фелікса чи хьонджина їй не подобались, дівчина вперто вважала, що смаку в них взагалі не було.

загалом, єнні пережила різні етапи їхньої дружби, тому впевнено називалася кращою подругою фелікса та хьонджина, а вона називала їх додіками.

— плесни мені кавою в обличчя, — пробубоніла дівчина, плентаючись у вітальню, — нашо ти орендував квартиру в такій дирі?

— не звертай уваги, — ніяково пробурмотів чоловік поруч, — ми півночі не спали, сам розумієш, — він розвів руками. — мене, до речі, крістофер звати, можна просто кріс.

— я — фелікс, — представився хлопець, потискаючи простягнуту долоню.

— я була ладна прибити вчора хвана, — дівчина схопилася руками за пульсуючі скроні, — але дивлячись на твоє обличчя, тебе теж прибити хочеться.

перед носом єнні поставили чашку з кавою і залишки пирога.

— ні, знаєш, лишаємо прибивати тільки хвана, — дівчина зробила перший ковток і задоволено видихнула, — зараз я доп’ю і розповідай нашо я вам здалась, — дівчина зробила другий ковток і різко передумала: — розповідай, — вона повністю відкинулася на диван, готуючи вуха до пліток, а коли їх почула, то методично видала: — так а ти знаєш, що розгорнутий аналіз крові на встановлення виду робиться близько тижня? ти впевнений, що тобі безпечно знаходитися поруч із невідомою твариною стільки?

— ну ти ж можеш якось пришвидшити процес? — фелікс подився на подругу всім своїм сумним відчайдушним поглядом, — будь ласка, якщо він зрештою гібрид, то ситуація набуває правових наслідків.

єнні застогнала. вся ця ситуація нагадувала їй дитинство, коли бабуся змушувала їсти суп, а вона хотіла морозиво. однак, побоювання фелікса вона розуміла зі своєї іншої, гібридної, сторони й була вдячна за те, що він тривожне печиво, тому з бідканнями вона прохрустіла хребтом і дістала з рюкзака систему для забору крові і дві пари щільних рукавиць.

— зачини усі приміщення, куди він може рвонути: балкони, кухню, якщо є відступи між тумбами, вікна — загалом зроби так, аби його було простіше ловити, коли він буде видиратись.

усі в кімнаті розуміли, що наступні півгодини пройдуть неприємно: у криках та сварках — до того ж кричатимуть усі. фелікс зачинив усе, що можна і про всяк ще більше — поприбирав речі зі столів та кухонної поверхні. кріс та єнні вдягнули рукавиці і всучили феліксу систему й попросили бути максимально поруч. спершу посунули тумбочки, біля ліжка, а потім кріс обережно посунув і саме ліжко. так, аби ложний* світ поступово зникав із котячого зору. кіт зрозумів, що коїться щось неладне: його шерсть знову стала тонкими голками, очі розширені і він був ось-ось ладен накинутися на кожного, хто зробить необережний крок. ось тільки було одне але, це був не кіт.

— це манул, — здивовано прошепотів фелікс.

— дякую, що тільки зараз помітив, — саркастично кинула єнні, підкрадаючись зверху. фелікс, навіть, пробачить їй те, що вона гарцює по його ліжку у вуличному одягу, бо в неї виходить швидко схопити кота за шкірку. чути лише ряв і неприємне шипіння. кріс забирає систему у фелікса і прямує до тварини із широю довгою голкою в руках. фелікс думав, що буде гірше, але обходиться короткими лайками й незадоволеним риком зі сторони манула. кріс швидко набирає дві пробірки для аналізів і полегшено видихає.

— ти справді не бачив, що це манул? — докірливо запитала єнні.

— він виглядав як товстий кіт, я і подумав, що це товстий кіт, — хлопець розвів руками.

— не хочеш викликати службу відлову, — почав кріс, — зрештою, це може бути дика тварина, а вони йдуть до людей тільки в одному випадку — сказ.

— ну тут летять, — гигикнула дівчина.

— я згоден із єнні. треба з’ясувати звідки він взагалі прилетів і обствини польоту. доречі про обставини, через те, що я працюю з гібридами, я регулярно прививаюсь, можете не хвилюватись.

— хван буде плакати, якщо ти помреш — ненароком кинула єнні.

— я з ним якось домовлюсь, — гиготнув фелікс.

коли єнні з крісом пішли, фелікс засів перед ноутбуком, шукаючи всю інформацію про манулів. робота в органах, спрямованих на захист гібридів давала йому об’єм знань, аби там зрештою працювати. втім, одна справа, коли ти знаєш, що манули їдять мишей, бо в природі вони полюють на мишей, а зовсім інша, коли манул сидить під твоїм ліжком. фелікс видихнув і подивився в сторону ложе, де ховалася налякана тваринка й щиро позаздрив їй. їй хоча б не треба на роботу.

зранку (так несправедливо) його чекав виїзд на допит партнера попередньої жертви, бо чанбінові вночі не спалось і він знайшов інформацію, яку варто перевірити, інакше вона вкаже, що чоловік підозрюваний. його радувало тільки те, що дорога назад до дільниці була через вулицю кав’ярень і можна взяти із собою стаканчик американо й засісти за новими справами, які підкинув джисон. судмедексперт сам був здивований, що інформація щодо вчорашньої жертви з’явиться так швидко. згідно з аналізом кішка виявилася гібридом жіночої особи, приблизно 25–34 віку з лейкемією друго ступеня. а отже це означало, що залишки робочого дня зводяться до запитів адміністрації лікарень, а потім обробці цих запитів, тобто простіше кажучи — обдзвоном.

ближче до обіду приходить такий само втомлений чанбін і німим поглядом питає «є інформація?».

— у пана ліма алібі, тому ця версія відпадає.

капітан так само без слів падає головою на завчасно складені руки на столі й молиться тільки йому відомо кому.

— стільки топчемось і все на одному місці, — пробурмотів чоловік.

— було б дивно, якби ви топталися на різних місцях.

у дверях з’явилася сонячна суджин із запашною кавою та булочками в руках.

— привіт, феліксе, — дівчина привітлась і підсіла до них за стіл, виставляючи перед носом кожного паперовий стаканчик, — зрештою, як би ви не намагалися топтатись, топчіться як коти на снігу.

— що ти маєш на увазі? — фелікс нахмурився, замислившись над фразою дівчини.

— коли коти хочуть, вони можуть вільно ходити по кучугурам, а коли ні — то провалюються. або вони взагалі бояться снігу.

— сонечко, — простогнав чанбін, — це було мотивуюче, але я нічого не зрозумів, — чесно зізнався чанбін, сьорбаючи із чашки.

— я знаю. враховуючи, скільки зайвих літер ти напхав у побажання доброї ночі, я зрозуміла, що тут усе дуже страшно і прибігла вас рятувати.

— я тобі, справді, побажав доброї ночі? — чанбін розчаровано заскиглив.

— так. хоч кішки й надають перевагу сну вдень, я не така.

— сонечко, вибач. я мав на увазі «добрий ранок».

— я зрозуміла. однак, мені треба вже бігти по справам. була рада побачитися феліксе. до вечора, — дівчина чмокнула чанбіна в щічку і зникла з кабінету.

— мені іноді здається, що я її не заслуговую.

із суджин чанбін познайомився ввечері. маючи один із небагатьох вихідних капітан со прогулювався набережною і думав як же добре ні про що не думати.

на вулиці була середина весни. все почало тільки квітнути, тому повітря пахло всім і одночасно. чоловік відвів погляд на рожеву магнолію. бутони тільки починали розпускатися, однак їхній вигляд безмежно зачаровував, особливо коли перед очима тільки безкінечні теки зі справами та фото спотворених тіл. з уявного трансу чанбіна виводить порив вітру і він думає, що це його сумний знак йти додому. чоловік робить крок назад. чути крик і відчувається тіло, у яке він врізався. чанбін спішно вибачається, бо дивно було, якщо він хотів врізатись у людину. та й дівчина запевняє, що все гаразд. чанбін переводить погляд на її ноги й бачить, що вона абсолютно боса, а яскраві червоні туфлі висять у неї на вказівному пальці.

— можливо вам потрібна допомога?

— мені? — щиро дивується дівчина.

— я можу вас донести, якщо забажаєте?

— ви дурник? — вона здивовано вигинає брови.

— певною мірою.

— тоді несіть.

так чанбін заніс її у своє життя. а разом із нею і спільний побут, світанки, сніданки на березі річки. капітан со ніколи не був романтичним, він так думав, втім завжди хотілося зробити для дівчини щось приємне, щось, аби вона почувала себе, ніби в казці, що тяжко поєднувалось із його роботою, бо казкар, а точніше капітан тут він і щасливих кінців майже ніколи не буває.

поруч фелікс зітхає і дивиться на дані, котрі він отримав. роботи тут було непочатий край. непочатий, бо фелікс боявся за це все братись, хоча знав, що швидкий результат буде як ніколи доречний, бо так він піде додому швидше. вперше за все його життя дома чекають.

хоч фелікс і лишив тарілку з кормом, він хвилювався за тварину. це не її провина, що хлопець її тимчасовий власник. фелікс купує окрему миску, корм для котів і навіщось сильно підбирає сто гарних слів, щоб описати, що йому треба заморожені миші. він подивлюється на акваріум із живими гризунами і йому стає шкода й совісно. поки на такі жертви із собою власним хлопець не готовий йти.

по дорозі на поверх — ліфт був на сервісному обслуговуванні — фелікс зустрічає двох хлопців, які дорогою сварились. можливо, він не встиг познайомитися з усіма в будинку, втім їх взагалі не пам’ятав.

— привіт! — нижчий хлопець голосно привітався, — ти ж фелікс? — несподівано запитав він.

— ми знайомі? — хлопець нахмурився, бо ще дивного сталкінгу йому в житті не вистачало.

— ні! тобто… тобто нам про тебе мінхо-хьон розповідав. і загалом це причина, чого я звернувся: ми зі вчорашнього дня не можемо йому додзвонитись і дома його немає. останнім із ким його бачили, це був ти. тобто ми знали, що він із тобою гулятиме. ти знаєш де він зараз може бути? ми його друзі, — додав уйон, — ми хвилюємось.

— він не відповідає мені ще з вчорашнього ранку — це востаннє, коли ми бачились.

— дідько, — простогнав хлопець, — він ніколи так не зникає.

— у нього ж можуть бути якісь справи? — припустив фелікс.

— ні, він занадто тривожний! тобто, так справи можуть бути, але він мені, — уйон показав пальцем на себе, — або хва, — він показав на вищого хлопця, — він про це попереджає. у нього сильна соціальна тривожність. і те, що він пішов із тобою гуляти — це вже було неспокійно для мене.

— це тому він пігулки приймає, — зметикував фелікс.

— і не тільки. дідько! — уйон усвідомив, що йому варто стулитися на хвильку, бо він зовсім не знає поведінку друга з іншими людьми. і що про нього знає фелікс. і що мінхо хоче, аби він знав. — дай свій каток*.

фелікс знітився, втім, контактами обмінявся. уйон виглядав схвильованим, однак, поведінка іншого його друга — сонхва бентежила хлопця. він або по життю такий спокійний, або ситуація його ввела в шокований ступор. зрештою, не феліксу бентежитися про чужі стани.

коли фелікс відчиняє вхідні двері, він спершу губиться, губить очима манула: кішка граційно сиділа посередині кухні, склавши лапи на пухнастий хвіст і пронизливо дивився золотими очима.

«прямо в душу» — думає фелікс.

— гей! — привітливо вітається хлопець, ніби тварина його зрозуміє, — я тобі тут приніс смаколиків, — він трясе рюкзаком і подумки шепоче як в інтернеті пошукати на якому режимі в мікрохвильовці розморожувати мишей. поглядом хлопець зачіпає порожню тарілку — усе ж таки наважився поїсти. нервово всміхнувшись, фелікс лавілює між нерухомим котом і поверхнею кухні, на що манул лише задоволено нявкає. «ну, не все втрачено». фелікс думає, що режим разморозки курки це приблизно те саме, втім, час обирає трохи менший і поки мікрохвильовка робить вжум, він вирішує погладити кота. і не отримати по морді, опціонально.

фелікс присідає навпроти і протягує руки, аби спершу його обнюхали. тварина з обережністю підсуває вологий носик до огрубілих пальців співмешканця і проаналізувавши щось своє котяче пірнає головою під долоню хлопця, аби його почухали за щічки.

мікрохвильовка пищить. фелікс дістає звідти котячу вечерю і накладає її в манулячу миску. кіт, ображений відсутністю людського контакту буцяє хлопця головою в ноги, втім, коли фелік різко розвертається, тварина лякається і біжить ховатися за барною стійкою. хлопець вдаряє себе по лобі, ніби сам не міг зрозуміти, що кіт поки що лякливий і треба бути обережним, тому до стійки він йде майже навшпиньках і так само, як і вперше, обережно нахиляється, протягуючи вечерю.

за півгодини миска була порожньою, а манул так само сидів, склавши лапи на хвіст.

*від слова ложе
*какао-толк