Травнева Містерія
Syrnyk
mitra_surik
12+
Слеш
Драбл
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах

Прекрасному малюнку Мей, який став обкладинкою (вона ж соавторка, Syrnyk) також вона має твітер: @Shijima_ua

Немає схованих позначок
чт, 11/24/2022 - 16:09
чт, 11/24/2022 - 19:46
13 хвилин, 42 секунди
1
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Кольт спить зовсім поруч і дивом ще не прокинувся. Створіння було величезне і зайняло майже все ліжко. Одною рукою воно притиснуло Мортіса, а іншу загрозливо поклало біля Кольта. Воно могло вбити їх одним кігтем, але чомусь поки що просто спостерігало. Можливо, чекало, щоб інший теж прокинувся.

 

Страшно. Настільки страшно, що серце зараз розірветься. Він намагається вдихнути, однак Створіння давить на груди. Воно посміхається і дивиться йому прямо у вічі. Зазирає крізь нього прямо в душу, вивертає їі, рве її кігтями. Він не може навіть поворухнутися чи покликати на допомогу: тільки тремтить і, здається, плаче. 

 

Кольт спить зовсім поруч і дивом ще не прокинувся. Створіння було величезне і зайняло майже все ліжко. Одною рукою воно притиснуло Мортіса, а іншу загрозливо поклало біля Кольта. Воно могло вбити їх одним кігтем, але чомусь поки що просто спостерігало. Можливо, чекало, щоб інший теж прокинувся.

 

«Страшно, страшно, страшно… Кольте, зроби щось!»

 

Якимось чином Мортісу вдалося закричати. На якусь мить хватка страховиська ослабла, і крик нарешті вирвався. Короткий і надривний, надто голосний в цій мертвій тиші. Здалося, посмішка Створіння стала ширшою. Воно повернуло голову набік, ніби досліджуючи людину, і в темряві під місячним сяйвом блиснули гострі ікла. 

 

Кольт повернувся, сонно вдивляючись в обличчя Мортіса. За мить він прокинувся остаточно і зрозумів, що щось не так. 

 

— Любий…— позвав він, однак відповіді не було. — Що трапилось?

 

І тут відбулося щось дивне і ще більш лякаюче: Створіння повільно відпустило Мортіса і переповзло на стіну. Тепер воно було прямо позаду них. Трунар бачив, як чорне гігантське чудовисько повернуло голову з білими очима та зубами-лезами, і чув моторошний хруст тонкої довгої шиї. Зараз воно знов дивилося прямо на нього, але більше не душило. Та говорити він все ще не міг – тепер через страх. 

 

Кольт прослідкував за поглядом чоловіка, однак побичив лиш стіну. Дивно, дуже дивно. В будь-якому випадку, що би там не бачив Мортіс, треба його відволікти. Шериф обережно взяв коханого за плечі й допоміг сісти. Тепер трунар не бачив ні стіни, ні страховиська. 

 

— Мортісе, дивись на мене,— серйозно сказав Кольт. Він не знав, що робити в таких ситуаціях, але цього не треба виказати. — Ти мене чуєш?

 

Це спрацювало: погляд трунаря трохи прояснів, однак він все ще був до смерті наляканий. Голос шерифа був таким впевненим, що здавалося, той мав сили відігнати Створіння.

 

— Т-т-так…— Мортіс ніколи не заїкався, проте зараз голос зривався, все тіло бив тремор, єдине, що його утримувало в цьому світі – руки його чоловіка, що надійно стискали плечі. 

 

— Можеш сказати, що сталося?

 

Кольт такий спокійний…

 

Чому він такий спокійний?! Хіба він не бачить? 

 

Воно прийшло тільки за одним із них.

 

Мортіс відчуває, як по спині легко проходить кіготь. Тільки ледь дряпає, нагадуючи про себе. Здається, серце зупинилося, а кров замерзла. Це смерть. Вона прийшла до Мортіса. Чорна, з іклами в крові минулих жертв, кігтями-ножами, пустими очима і посмішкою маніяка. Тепер вона ледь торкалася його, знущаючись. Вона лиш грається!

 

— Допоможи, будь ласка, зроби щось!— Мортіс вже не витримує. Він притискається до Кольта, чіпляючись за єдину ниточку реальності. І замість пазурів відчуває руки коханого на спині. Його обіймають, і Мортіс клянеться, що це найміцніші обійми в його житті.

 

— Що б там не було, слухай мене, добре? — шериф не знає, що говорити, тому каже перше, що прийшло в голову. — Який завтра день?

 

«Завтра? Воно настане?» — думає Мортіс.

 

Кольт розуміє, що, мабуть, трунарю складно зосередитися, і продовжує:

 

— Я допоможу: сьогодні одинадцяте грудня, субота. Тоді завтра що буде? 

 

— Понеділок… Ні, неділя…— невпевнено відповідає Мортіс. В голові пусто, він плутається, але якимось чином вгадує. — Одинадцяте, — повторює. — Одинадцяте… А завтра дванадцяте?

 

— Так, любий. Нічого складного, правда?

 

Трунар киває. Він відчуває, як Кольт легко гладить його по спині. Кігті зникли. Однак все ще страшно, що воно там, просто не виказує себе. 

 

Вони так просиділи, поки Мортіс не перестав тремтіти. Він відсторонився від Кольта і налякано поглянув на стіну. Там нікого не було.

 

    Вподобайка
    6
    Ставлення автора до критики

    Відгуки

    corpus_caeleste

    Доброго вечора, буб!! Дуже цікава вийшла работа, мені сподобалося ^-^ Кольт дууужее комфортний та милашний… Тільки я не до кінця зрозуміла, у Мортіса був сонний параліч чи галюцинації? Якщо чесно, то більше схоже на друге, адже якщо б це був сонний параліч, то він не зміг би взагалі рухатися, а тим більш впасти у обійми Кольта (⁠๑⁠•⁠﹏⁠•⁠) Мені сподобався трюк(якщо можна його так назвати) коли спочатку по спині Мортіса пройшовся кіготь, а потім спину накрили руки Кольта… Це прям дужеее вау, обожнюю таке «гаряче-холодно»)) Хотілося б трохи більше опису страху та кімнати, тому що мені було складно уявити останню. Страх можна прописати у зовнішньому його виявленні, тобто те що ти бачиш, наприклад холодний піт на спині або розширені очі :3

     

    Дуже дякую за работу, бажаю побільше натхнення та дохлої росні (⁠つ⁠≧⁠▽⁠≦⁠)⁠つ