Karen-chan
Книги
0+
Слеш
Хва Чен/Сє Лянь
Міні
Гумор
Постканон
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
ср, 11/09/2022 - 17:33
ср, 11/09/2022 - 17:35
45 хвилин, 56 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Про те, як Сє Ляня «загубили» на Раді небожителів.

Рада Небожителів мала от-от початися, але у залі не вистачало однієї важливої персони.

— Його Високість ніколи не дозволяв собі такої зневажливості, що ж трапилося цього разу?! — рестував Фен Сінь через відсутність Кронпринца на Раді.

— Кривавий Дощ, що Шукає Квітку, що ще з ним могло трапитися! — ще більше невдоволено вигукнув Му Цін. Більшість небожителів з ним мовчки погодились, але не наважились показувати зневагу до Князя Демонів навіть за його відсутності.

— Де ж цей Сє Лянь?!

Сам же винуватець розгоратаючогося скандалу не розумів що відбувається, бо ось він, тут стоїть. Бажання допускати подальший розвиток скандалу Кронпринц не мав, тож здивовано подав голос:

— Кхм, я тут.

Це було сказано неголосно, але весь пантеон богів обернувся на нього і рідко затих. Через кілька секунд першим відреагував Фен Сінь:

— В-Ваша Високосте, що з вами?!

***

І ста років не пройшло, а на Тонлу знову «сходка». Бар‘єр навколо і три прокляті гори «Старість», «Хвороба» і «Смерть» вже майже десяток років, як не існують, тут більше немає такої небезпеки, як раніше. На горі Тонлу вже не «народжуватимуться» нові неперевершені демони, однак великі скупчення темної Ці продовжують приманювати найрізноманітнішу нечисть. А скупчення нечисті завжди означає проблеми. І хтозна-кому тих проблем більше — небожителям, людям чи самим демонам.

Небесна столиця вже майже відбудована і у нового пантеону божеств справи йдуть добре. Але те що справи йдуть добре, взагалі не означає, що їх мало. У всіх є чим зайнятися і навіть колишні небесні лінтюхи, що раніше тільки й робили, що насолоджувалися спокійним життям і золотими палацами, тепер працюють на всю. Що вже казати про Лін Вень, бідна Богиня Літератури ледве не щодня жалкує, що її тоді не скинули з небес. Хоч одне добре — ніхто більше і заїкнутися не сміє, що палац Лінвень неефективний.

Тож, зважаючи на свої справи, особисті вподобання і всяке інше, небожителі не мали жодного бажання займатися утихомиренням чи зачисткою демонів на горі Тонлу. І з красномовними виправдовуваннями й під егідою «демони — не наші володіння, нехай Князь Демонів ними і займається» спихнули цю роботу на Хва Чена.

Так, між небесними чертогами і Князем демонів наразі існувала неписана угода про мир, що трималася на одному лише Сє Ляні. Але навіть через Сє Ляня вони б ніколи його не вмовили, якби не одне «але». Печера десяти тисяч божеств. І хоча вона запечатана, щоб всілякі дрібні й не дуже демони ненароком туди не звалилися, але у небожителів при ретельному огляді територій в пошуках демонів був би немалий шанс туди потрапити.

Безсумнівно, Кривавий Дощ, що Шукає Квітку у жодному разі не міг допустити цього. Він би з радістю знищив вже тих небожителів, що її бачили, та Сє Лянь однозначно проти цього. Одне добре — ці двоє гарантовано мовчатимуть.

Так і трапилось, що Хва Чен один пішов на гору Тонлу. Ви, мабуть, здивуєтесь: чого це один, коли у нього є «ґеґе» з яким він волів би не розлучатися ні на мить? Треба сказати, сам Сє Лянь так і думав, що вони підуть разом. Яким же було його здивування, коли Хва Чен наполіг на тому, щоб піти туди самотужки.

Ох, це рішення далося Князю Демонів нелегко. У найкращому розкладі йому знадобиться три дні, щоб розібратися з усіма демонами на Тонлу. Більшість — знищити, тих, хто може виявиться корисним — притягнути у Примарне місто «на заробітки». Але це аж 72 самітні, нестерпні години без ґеґе. Хва Чену довелося пройти усі п’ять стадій горя перед тим, як він зважився на це.

Згадуючи причини, то їх ми вже не раз чули раніше. Починаючи від «там брудно» і до «ґеґе не має займатися подібним, це небезпечно», взагалі ігноруючи, що Сє Лянь заледве поступається йому силою. Сє Лянь не знав сміятися йому чи закочувати очі з цього приводу. Але знаючи на прикладі Му Ціна, що закочування очей — шкідлива і приставуча звичка, вирішив таки обійтися добрим усміхом.

Хва Чен затягував прощальний поцілунок скільки міг, але відірватися від коханого таки треба було. Ніяке «скоріше почнеш — скоріше закінчиш» чи «що таке три дні в порівнянні з 800 роками» мотивації не додавали. Бо коли нарешті знайшов своє щастя, то відриватися від нього не хочеться ні на мить.

І що вже може бути гіршим за необхідність розлучитися з коханим навіть на короткий час? Тільки розлучитися на довший час. Ця клята зачистка здавалася Хва Чену найгіршою каторгою. Він безперервно вибачався за це перед Сє Лянем через духовний зв‘язок і кляв себе за те, що нездатний навіть на таку дрібничку.

Кронпринцу тільки й залишалося заспокоювати свого, останнім часом надмірно, чутливого демона. Він знав, що навіть при всій силі Кривавого Дощу, три дні — дуже ідеалізований план.

— Сань Лане, я ж кажу, все нормально. Тим паче у мене тут теж купа справ, що вимагають моєї уваги. А коли ти тут — уся вона дістається тобі.

— Саме так і має бути, ґеґе!

Від раптово щасливого голосу Хва Чена у кронпринца склалося враження, що той знову хитро виманював з нього похвалу й обіцянки всяких приємностей по поверненню. Скільки років разом, а Сє Лянь щоразу потрапляв на цей гачок.

— Добре, добре, Сань Лане. До речі, завтра я маю бути за Раді небожителів у новій Небесній столиці. Можу там вже заявити, що зачистка на Тонлу майже закінчена, чи у тебе там ще є справи?

— Я і сам встиг би зайти на це зборище і нагадати їм, як вони мені всі дóрогі, — відповів Хва Чен, що насправді означало «з пафосом заявлюся у Небесну столицю, влаштувавши переполох, похизуюся там своєю силою і нагадаю усім там, які вони бездарі та ловко ображу десяток важливих небожителів з посмішкою на обличчі». Звісно, Сє Лянь це зрозумів і тому відмовив:

— Не варто, Сань Лане, це тільки затримає проходження Ради. Краще якнайшвидше зустрінемося у Райській садибі.

— Як забажаєш, ґеґе. Але якщо ти довго не повертатимешся з Небесної столиці, то я прийду за тобою.

Сє Лянь і не сумнівався, що він справді прийде. На цьому вони попрощалися і взялися швидко дороблювати усі справи. Поки Хва Чен шмагав демонів на Тонлу, Сє Лянь виконував молитви й навіть частину обов‘язків Хва Чена, як міського голови. Він навіть дивувався, як той раніше залишав місто без нагляду, коли покидав його у справах. Воно ж як мала дитина, на хвилину залишиш — вже щось станеться.

Ранком четвертого дня розлуки вони знову зв‘язалися через духовну мережу. Знову узгодили свої плани і вже домовились, як проведуть вечір разом. На щастя Сє Ляня тоді ще не покинув Райську садибу, бо він почервонів до вух. Скільки вони разом, а Хва Чен кожного разу насолоджувався видом почервонілого кронпринца і частенько навмисно збентежував його. Так і зараз, навіть не відволікаючись від справ, він продовжував своїми словами бентежити Сє Ляня. Справжній демон вміє грішити у двох місцях одночасно.

І тільки коли Його Високість дав згоду на реалізацію усіх його (не)потаємних бажань, Хва Чен попрощався з ним до вечора і обидва зосередилися на своїх справах. План Князя Демона залишався незмінним, а Кронпринцу перед візитом до небесних чертогів треба було заскочити в одне місце у Примарному місті.

***

І ось ми повертаємося до ситуації, коли у палаці Лінвень, де тимчасово розташували зал Ради небожителів, раз тепер не існує палацу Володаря небожителів, усі загубили Сє Ляня. Точніше, вже знайшли, але ситуація стала тільки дивнішою.

Усі погляди були прикуті до нього. Це не тривожило б Сє Ляня, якби у цих поглядах не читався неприхований шок. Та ще й слова Фен Сіня впевненості у собі не додавали.

— Зі мною все гаразд, до чого такі питання? Невже я виглядаю якось не так? — найпростіший спосіб дізнатися що сталося — просто запитати, чи так вважав Сє Лянь.

— Ні-ні, просто… як би це сказати… ви виглядаєте… кхм… занадто нормально… — не знав як висловитися Фен Сінь, а на допомогу йому ніхто не поспішав.

— Занадто нормально? — здивовано перепитав Сє Лянь. Це останнє, що він очікував почути у свою сторону.

Насправді, якби сьогодні його ціллю було злитися з натовпом небожителів і залишатися непомітним, то він виконав би його на всі сто.

Зазвичай Знайти Сє Ляня було легко — наче чорнильну пляму на білому аркуші. Але сьогодні він виглядав, як найзвичайніший небожитель і це вже пояснює загальне здивування.

Перший аспект, на який звернули увазі усі небожителі, це одяг. Хоча зараз кронпринц не мав жодних обмежень у грошах, у повсякденнні він продовжував використовувати білі чернечі одежи. Але сьогодні на ньому було розкіше офіційне біле ханьфу, розшите золотими нитками. А Фен Сінь і Му Цін навіть впізнали традиційні елементи вишивки Сяньле, навіть пояс на ньому нагадував ті, що колись мав Кронпринц. І хоча серед небожителів таке вбрання могло здаватися навіть простеньким, на Сє Ляні таке побачити не очікуєш.

Він і сам згадав, що сьогодні виглядає нетипічно для себе через ранковий візит у Примарному місті. Він сам і не заморочувався б, але Хва Чену подобається одягати його у гарне вбрання. «Я люблю ґеґе будь-яким, бо головне не те, як ти виглядаєш, а те, що ти — це ти. Але я хочу побалувати тебе і показати твій статус, а до багатьох доходить лише так», — казав демон і таки випрацював у Сє Ляня звичку на важливі виходи у Примарному місті одягати щось дороге. Той і не те щоб супротивився цьому, просто вже відвик за сотні років.

Але не встиг Кронпринц і слова сказати, щоб пояснити свій незвичний вигляд, як Лінь Вень заговорила про другу деталь, яку помітили більш уважні небожителі:

— Ваша Високосте, ваша аура… виглядає не як зазвичай.

— Ваша Високосте, щось трапилось? — запитав Му Цін із дивною інтонацією здивування і надії.

Ці слова заплутали Сє Ляня ще більше. Він божество і його огортає сильна божественна аура, як і усіх тут. Він навіть опустив погляд, щоб подивитися на себе — світла Ці, як світла Ці. Дивніше було б побачити тут темну Ці, звідки їй… і тут до нього дійшло. В тому то і питання, що його оточує чиста світла Ці.

Він одружений на Князі демонів. Він проводить весь час з демоном, він цілується з демоном, він кохається з демоном. Його аура ну ніяк не може бути чистою! Темна Ці Хва Чена постійно налипає на нього. Точніше навіт,ь Хва Чен спеціально наліплює її побільше, щоб всім було видно чий Кронпринц (а то кому ще не ясно). Сє Лянь раніше не звертав уваги, але тепер…

Стає зрозумілим і питання Му Ціна, чи сталося щось із Хва Ченом, що слідів його аури не видно.

— Кхм, кхм… — для привернення уваги покашляв Сє Лянь, щоб тема з аурою не зайшла у непотрібний бік. — Можна сказати, що це має стосунок до того, що я хотів розповісти на сьогоднішній Раді. Як і було домовлено минулого разу, гора Тонлу вже майже повністю зачищена від неконтрольованих демонів. Надалі гора буде підконтрольною територією Кривавого Дощу, що Шукає Квітку, — як дивно йому було назвати Сань Лана за титулом, — як і Примарне місто.

Заява про підконтрольну територію була гучною, але вони мали на це право. Безумовно, таке оголошення не могло залишитися непоміченим і по залу пройшлися шепітки:

— Та яке він має право так заявляти..!

— Так швидко? Зачистку гори Тонлу обговорювали зовсім нещодавно, коли він встиг…

— О Небеса, і чого тільки ми співпрацюємо з цим демоном? Колись ми усі пошкодуємо про це…

Але ніхто не наважився в голос висловлювати своє незадоволення, і Лін Вень оголосила наступну тему обговорень. Далі рада проходила як зазвичай і Сє Лянь вже не мав такої важливої ролі, хоча і ловив на собі прискіпливі погляди небожителів.

Він сподівався піти одразу після закінчення Ради, але на виході його зловити Фен Сінь і Му Цін, і відвели в сторону на пару запитань.

— Ваша Високосте, чому вага аура так раптово і швидко очистилася? — запитав один із низ і тут же додав, — Я не кажу, що це погано! Навпаки! Це чудово, але як так сталося?

Сє Лянь очікував такого запитання і не дуже хотів на нього відповідати, бо це змушувало його згадувати, як темна Ці до нього зазвичай чіпляється. Але куди вже дінешся, прийдеться пояснювати цим двом.

— Як я казав на Раді, Сань Лан відправився самостійно розібратися з демонами на горі Тонлу. Тим часом я залишився займатися іншими справами. Коли я використовую світлу духовну енергію, то темна Ці, до раніше причепилася до мене, швидко відпадає. Так за три дні, що ми з Сань Ланем не бачились, моя аура встигла очиститись, — видав він на одному похиду.

Кронпринц подивився на двох генералів, сподіваючись, що їх задовільнить таке пояснення. Му Цін закотив очі, що у такій ситуації скоріш за все означало «усе з вами зрозуміло». Але одне питання у них двох ще залишилося:

— А коли твій Хва Чен повернеться з гори Тонлу?

— Він вже мав повернутися, поки йшла Рада. Тож мені вже час повертатися до Примарного міста.

— Йди, йди, ми не тримаємо. Тільки не забувай, що ти Бог, а не демон.

На ці слова Сє Лянь лише слабо посміхнувся і кинув гральні кості, щоб переміститися до Хва Чена.

Як і очікував, він опинився у Храмі тисячі ліхтариків, де вони любили проводити час удвох. Хва Чен сидів на вівтарі без статуї та пропалював поглядом вхід у храм, в очікуванні кронпринца. Як тільки той опинився перед демоном, той одразу змінив гнів на милість.

— Вибач, що в результаті тобі довелося мене чекати, — промовив Сє Лянь, падаючи в обійми коханого.

— Більше я не залишу тебе одного, ґеґе.

Знаходитися в обіймах один одного після розлуки здавалося кращим за вознесіння на небеса, але хіба жадібному до всього, що стосується кронпринца, Хва Чену було достатньо простих обіймів?

— А ґеґе не забув, що пообіцяв мені вранці? — і зненацька змінив їх положення на горизонтальне.

— Сань Лане, не так різко-!

Навряд чи колись на цьому вівтарі стоятиме статуя.

    Примітки
    Це була моя най-найперша ідея для фанфіку по небожителях, і нарешті я її публікую. Взагалі, мені дуже дивно, що я ніде не бачила, щоб хтось ще використовував цей концепт, хоча про нього нам напряму розповідали в каноні🤔

    Сподіваюсь вам сподобалось моє почуття гумору))

    НБ про вигляд Сє Ляня: ваш вигляд не відповідає вашому титулу Сміттєвого божества
    Вподобайка
    7
    Ставлення автора до критики