Багатий та гарний

Музика змінилася, тепер грала дещо повільніша мелодія. У центрі кімнати метушилися пари, які нещодавно сформувалися: Лівія й Бренсфорд танцювали надто близько, привертаючи увагу всіх; двоє студентів другого курсу невпевнено намагалися повторити класичні рухи, але виглядали якось незграбно.

Я, як і завжди, залишався спостерігачем. Це була моя звична позиція, адже лише той, хто стоїть осторонь, може побачити справжні взаємозв’язки.
Погляд зупинився на Лілі. Вона щойно закінчила танець із другокурсником, який здавався надміру захопленим. Його широка усмішка і те, як він занадто довго тримав її руку, говорили про те, що він не збирався так швидко відступати.
Однак перш ніж він встиг запросити її на наступний танець, з’явився Ерік із шахового клубу. Його манери були менш витонченими, але він виглядав достатньо впевненим, коли нахилився до Лілі й щось прошепотів їй.
Ця динаміка мене зацікавила. Хто ще намагатиметься втягнути Лілі в цей соціальний танець?
Лівія, яка встигла повернутися після танцю з Бренсфордом, підійшла до мене з келихом вина.

— Коріо, здається, твоя подруга б’є всі рекорди популярності сьогодні., — зауважила Лівія, ледве приховуючи насмішку в голосі.

— У цьому немає нічого дивного, — відповів я. — Вона грає цікаво, хоч і поки що обережно.

Лівія хитро посміхнулася, явно надумавши щось своє.
— Поглянемо, як вона тримається у розмові, коли не на сцені.
Я мовчки кивнув, дозволяючи їй діяти. Саме це мені було потрібно. Якщо Лілі намагається створити вдалі зв’язки, доведеться їх спалити. Лівія одразу зрозуміла мій натяк і повернулась до Бренсфорда. Мабуть, це буде перший спалах. 
У цей момент я помітив, як до Лілі підійшов мій знайомий — Каспар із юридичного факультету, який також був одним із тих, хто похвалив та підтримав позицію Лілі після дебатів. Він завжди мав репутацію любителя складних комбінацій, чи то в словах, чи в намірах. Його присутність тут означала лише одне: гра починає загострюватися.

Я залишив свою позицію біля каміна й повільно попрямував до іншого кінця зали, де міг краще бачити. Мені не потрібні були слова, щоб розуміти, що відбувається. Кожен із цих персонажів, навмисно чи ні, ставав частиною шахівниці, яку Лілі могла спробувати контролювати.

Вони швидко закінчили свою розмову. Мабуть, Лілі втомилася від танців і потребувала калорій. Вона знайшла офіціанта і, взявши декілька канапок із червоною рибою, подякувала йому. Лілі зупинилася поруч, але настільки була зацікавлена їжею, що не одразу помітила мене. Здавалося, цей перекус повертає рум’янець на її щічки, і вона нарешті починає насолоджуватися вечором. Думаючи, що її ніхто не бачить, Лілі забула про манери та витерла тильною стороною долоні крихти, і лише потім помітила мене. Кумедно. 

— Ти майже не танцюєш зі своєю подругою. Лівія, правильно? Сподіваюся, це не її ревнощі через наш танець.

Я схрестив руки на грудях, трохи нахиливши голову вбік, щоб уважніше роздивитися обличчя Лілі. Її спроба не видавати збентеження була досить майстерною.

— Ревнощі? — повторив я, ніби перевіряючи, чи правильно почув. — Міс Колінз, ревнощі — це емоція для тих, хто не впевнений у собі.

Я зробив крок ближче, утримуючи її погляд.

— Щодо Лівії, то вона завжди знає, чого хоче. І я їй це дозволяю. Що стосується, — я витримав паузу, — тебе, то ці розмови з другокурсниками, розмова з Каспаром, виступ на дебатах… Питання в тому, чи ти це контролюєш, чи просто випадково втягуєш в свою орбіту тих, хто наважується наблизитися.
Я зробив крок убік, дозволяючи Лілі пройти, якщо вона захоче уникнути розмови, але не спускав із неї очей.
— До речі, — додав я, кидаючи бридливий погляд на її руку, — трохи крихт усе ще залишилося. Я жестом вказав на її зап’ястя.

— О, так у мене тут з’явився маленький фан-клуб, який стежить за кожним кроком, — це прозвучало весело з її вуст, а потім Лілі артистично хлопнула в долоні, насолоджуючись моментом.
Канапки підживили її, і коли повз проходив офіціант із тістечками, Лілі взяла у нього одне, але про серветку не забула. Відкусивши великий шматочок шоколадного бісквіта, вона промовила, не до кінця прожувавши:

— Тебе у мою орбіту не затягнуло.
Її веселість була майже заразливою, а впевненість виросла до такої міри, що вона була готова жартувати навіть на межі сарказму. Цей коментар про «фан-клуб» змусив мене усміхнутися.

— Бо ти, скоріше, метеор, який час від часу проноситься, створюючи хвилі.
Здавалося, що в цей момент Лілі поперхнулася бісквітом і закашлялася якраз тоді, коли поруч роздався голос Лівії:

— Обережніше, — мовила вона, підходячи до нас із келихом шампанського в руці. Її усмішка була ідеальною, як завжди, але очі видавали цікавість. — Лілі, ти не даєш нашому Коріо перевести дух. Хіба він заслужив таку увагу?
Лівія обвела мене коротким поглядом, а потім переключила всю свою увагу на Лілі.
— Я вже кілька хвилин намагаюся зрозуміти, як тобі вдалося настільки швидко завоювати аудиторію? Мені вже розповіли про дебати, потім танці… Ви навіть із Каспаром знайшли спільну мову.

Лівія зробила ковток шампанського, ніби щоб підкреслити свою невимушеність, але я відчув, що вона говорить не просто так. Це наче було затишшя перед хуртовиною.

— Можливо, ти поділишся своїм секретом? — додала Лівія, намагаючись надати своєму тону дружніх відтінків.

Я стояв осторонь, дозволяючи їм розвивати цю розмову самостійно. Лівія знала, як перевіряти інших, але цього разу я більше зацікавився тим, як Лілі відповість.

Колінз довелося взяти келих вина, щоб запити шматок тістечка, який застряг у горлі, і лише потім ми почули:

— Це все зірки нас зводять. Орбіти, метеорити… — знизала плечима Лілі. Її голос був трохи хрипким, але потім набув серйозності. — Я була слабкою дитиною, і багато чого проходило повз мене. Наразі я просто насолоджуюсь життям і намагаюсь бути щирою в моменті. Ви всі мали багато друзів, коханих, можливо, братів і сестер, а я була позбавлена такої радості, тому нестримно женуся за тим, що втратила.

Лівія уважно слухала, і, хоч її усмішка залишалася ідеальною, я помітив, як її погляд змінюється. Від легкого інтересу до майже професійного аналізу. Вона явно не очікувала, що Колінз відповість так відкрито й просто. Зізнатися, я теж. Наші розмови відчувалися зовсім інакше.

— Це… дуже зворушливо, — сказала Лівія, але її голос прозвучав не зовсім щиро. Вона зробила невелику паузу, ніби обмірковуючи кожне слово. — Часом здається, що людям із такими важкими життєвими обставинами легше бути чесними. Жодної зайвої драми чи потреби у чомусь глобальному.

— Мені вистачило драми у моєму житті, — відрізала Колінз.
Я спостерігав за Лілі. Вона продовжувала тримати келих, але здавалося, що її пальці почали стискати його міцніше. Лівія могла думати, що її слова зачепили дівчину, але я бачив: Колінз, як завжди, мала план.

— Щирість — це добре, але вона також небезпечна, — сказав я, щоб порушити напруження. — Люди часто сприймають її як слабкість, коли насправді це може бути найсильніший інструмент.
Лівія кинула на мене короткий погляд, ніби хотіла зрозуміти, чию сторону я насправді підтримую.

— Що ж, — вона відпила ковток шампанського, — можливо, саме це й робить Лілі такою цікавою для всіх. Я бачу, як до неї ставляться і Каспар, і Бренсфорд. Але пам’ятай: тут, у нашому середовищі, цікавість може обернутися по-різному.

Вона легким жестом поправила зачіску, ніби підкреслюючи свою власну досконалість.

— Повернуся до танців. Ви двоє, здається, чудово розважаєте один одного, — додала Лівія, ніби жартома, але з відчутним напруженням, і пішла в напрямку залу.

Коли її постать розчинилася серед інших гостей, я знову поглянув на Лілі.

— Впоралася блискуче, — сказав я, легко торкаючись свого келиха. — Не кожному вдається витримати Лівію на такій близькій відстані.

Моя усмішка була майже теплою, але в голосі відчувався тонкий присмак іронії.

— Але, — продовжив я, — твоя щирість справді така невимушена, як здається?

Я спостерігав за Лілі, чекаючи, як вона відповість цього разу. Колінз завжди знаходила спосіб тримати ситуацію під контролем. Але наскільки глибоко вона була готова дозволити комусь зазирнути собі в душу?

— Звісно, що невимушена, — вона навіть поклала руку на серце. — Хочу швидше знайти собі багатого нареченого, бажано гарного, ще до випуску, тому й знайомлюся зі всіма, — Лілі щиро всміхнулася, але я помітив, як тримтять її куточки губ. Що ж, грати образ поверхневої дівчини доволі складно.

— Особливо, коли найвідоміший чоловік у Панемі вже зайнятий. Бачу, полюбляєш дівчат, яких важко витримати. Складних, — її розмова була на межі гострого сарказму, а вміння обертати мої слова проти мене самого — це похвально.