Реві Ен
Книги
12+
Слеш
Міні
Fix-it, Драма
Щоденники
Тільки покликання
Немає схованих позначок
нд, 10/16/2022 - 00:06
ср, 06/21/2023 - 15:00
96 хвилин, 22 секунди
17
Читачі ще не додали роботу у збірки
2
2
3
Навіґація

Щоденник точно не може належати Мелфою. Коричнева (здебільшого) обкладинка настільки потерта, що місцями відходить клаптями. Гаррі ковтає, помічаючи плями, що нагадують відбитки від пальців у джемі, і думає, що це зовсім не аристократично. Пару сторінок спочатку і справді злиплися.

Очі Гаррі зупиняються на одній із коробок із написом: «Драко». Він повільно обертається до Герміони й ледь чутно питає:

Що це?

Промені сонця, що вже прямує на спокій, медовими сполохами ніжно осідають на її волоссі, безсоромно грають на купах каменів, пробираючись, крізь поцятковані дірками стіни. Гаррі почувається особливо втомленим після чергового нескінченно довгого дня. І надто радісні нехай і віддалені голоси прокочуються мурашками по хребту й залишаються свербіти всередині.

Речі Мелфоя, — вона намагається говорити впевнено, але голос тремтить. Запекла кров від прокляття в неї над бровою, як і ранка на щоці, усе ще знаходяться на своєму місці й нагадують про події минулих днів. — Ну, знаєш, — голосно зітхає вона. — У таких випадках речі віддають батькам, але…

Гаррі киває, не примушуючи її вимовляти очевидне вголос.

— Тут небагато.

Мабуть, усе що вціліло, — Герміона знизує плечима й поспіхом вирушає допомагати Невіллові з теплицями, залишаючи Гаррі наодинці з коробкою.

У ній пара колб із якимись субстанціями, зелений слизеринський шарф, значок старости, пошарпаний блокнот, матер’яний згорток із сумнівним вмістом, листи, запечатані зеленою сургучною печаткою з гербом Мелфоїв і ще казна-що.

Гаррі не хоче переривати весь вміст догори дном і зупиняється на блокноті. На перший погляд здається, що річ точно не може належати Мелфою. Коричнева (здебільшого) шкіряна обкладинка настільки потерта, що місцями відходить клаптями. На ній навряд чи проглядається сріблясте тиснення рослинного орнаменту.

Він нерішуче крутить блокнот у руці, а потім усе таки відкриває й перегортає пару сторінок. Це щоденник. На форзаці під гравіюванням двох саламандр, криється напис: «Дорогому Драко на його перше десятиліття, з любов’ю та надією на те, що ця річ допоможе краще розуміти себе, мама».

Гаррі ковтає, помічаючи плями, що чомусь нагадують відбитки від пальців у джемі (він мимоволі порівнює їх із тими, що залишалися на есе Рона). І думає, що це зовсім не аристократично. Пару сторінок на початку справді злиплися.

Очевидно, що щоденник зачарований, адже на вигляд у ньому не так багато сторінок. Однак, коли починаєш їх гортати — співвідношення перегортаних до тих, що залишилися, якийсь час не змінюється. Очі мимоволі спотикаються за напис:

 

18 серпня 1990 р.

Сьогодні в гості приходила Пансі. Хоча на вулиці була чудова погода, вона не захотіла політати зі мною. Дурна. Не розумію, як може не подобатися літати. Тож із нею нудно. Але я все одно її люблю.

 

Гаррі потирає перенісся й сідає на підлогу, спираючись спиною об кам’яну стіну, що ще зберігає денне тепло.

 

25 вересня 1990 р.

Я втік від містера Клеммонта й ховаюсь у сараї. Тут сиро та гидко, зате не треба займатися арифмантикою. Сподіваюся, батько не дізнається. Він каже, що я маю розбиратися в багатьох речах, щоби стати гідним спадкоємцем. Шкода, більшість з усього цього — смертна нудьга.

А ще тут багато павуків, але вони поки що поводяться приязно й сидять у своїх кутках, дозволяючи мені ховатися в їхній коморі.

 

Букви скачуть, формуючи на папері нерівні каракулі, а Гаррі представляє дитину, що сидить на брудній прохолодній підлозі в компанії павуків і дряпає пером нерівні рядки. Він може й хотів побачити подібність, але свідомість послужливо підкидає образ хлопчика, одягненого з голочки, з укладеним світлим волоссям і гордовито піднятим підборіддям.

І Гаррі зовсім не подобається, що порівняння тріщить по швах, зовсім не виправдовуючи себе, не викликаючи приховану образу. Замість неї — губи повільно згинаються в гіркій посмішці.

Він, звичайно, розуміє, що не має права це читати, але справді просто не може зупинитися.

 

17 квітня 1991 р.

У мами в оранжереї розцвіли дуже гарні троянди. Пенсі хотіла зірвати одну, але я їй не дозволив.

Через 135 днів ми поїдемо до Гоґвортсу. Я сподіваюся, що я, Вінс, Грегорі й Пансі потрапимо до Слизерину. До речі, разом із нами до школи має піти Гаррі Поттер. Цікаво, який він. Коли я питаю в батьків, чому він ховається від усього світу (я жодного разу не бачив його на хоча б якомусь заході), вони відповідають, що це не мого розуму справа. Говорять, його виховують маґли.

Можливо, ми могли б стати друзями. Якщо він не придурок, звісно, я був би не проти. Добре, про це однаково ніхто не дізнається. Я б дуже хотів товаришувати з Гаррі Поттером.

 

Гаррі напів задушено ковтає й закриває блокнот. Він точно не впевнений, чи це перша згадка про нього в щоденнику. Але схоже, читати далі — у нього забракне сил. Не дивно, що він не помічає Лавгуд.

Привіт, Гаррі, — Луна схиляється над ним, і її біле волосся похитується від легкого вітру. Сонце вже ховається за верхівками дерев, залишаючи по собі лише примарне відлуння тепла. — Ми збираємось вечеряти, ідеш? — Гаррі відповідає кивком, і Лавгуд усміхається. — До речі, а ти знав, що ці щоденники зачаровані, аби тільки власник міг прочитати написане?

 


 

Гаррі повертається до нього набагато пізніше. Значно спустіла коробка з речами й написом: «Драко» тепер стоїть у нього на горищі. Він би сказав, що велику частину того, що залишилося від «Драко» — розібрали слизеринці. Гаррі бачив, як Паркінсон довго сиділа біля озера, стискаючи в руках зелений шарф.

А він? Він просто не міг залишити щось настільки особисте лежати будь-де. Ось і забрав коробку та все, що в ній залишилося. Гаррі не знає, за що йому це, але щоденник вважає господарем саме його, тому в якийсь момент він забирає записник із коробки і кладе на тумбочку біля ліжка.

А в якийсь, коли задушливо-спекотний червневий день минає, розгортає і продовжує читати.

 

28 вересня 1991 р.

Квірелл у своєму тюрбані виглядає по-ідіотськи, а його заїкуватість жахливо дратує. Як когось на зразок нього взяли на посаду викладача? Добре, хоч ми можемо найняти приватних учителів. А що робити убогим маґлонародженим? І про що тільки думає Дамблдор?

До речі, не впевнений, що запах часнику відлякує вампірів… А от студентів — вельми. Я чув, що третьокурсники хотіли підсипати йому в тюрбан порошок, від якого все страшенно чешеться.

 

Гаррі потирає зморшку між брів, уявляючи двох конкретних, на той момент, третьокурсників, і до чого це могло б призвести.

 

24 грудня 1991 р.

На Різдво в маєтку завжди дуже гарно. Домовики вже встановили величезну ялинку у великій залі та прикрасили маєток. Увечері буде багато гостей.

Я обожнюю зимові свята. Батько каже, що я маю поводитися стриманіше й не розкидуватися словами на кшталт «обожнюю», «над усе подобається» чи «люблю більше життя», адже запальність і зайва емоційність не відповідають статусу спадкоємця. Він, звичайно ж, має рацію, поки ніхто не знає про твої вподобання або слабкості, перевага на твоїй стороні.

Але зрештою я не вимовляю це вголос. Тож усю ніч можна буде робити що завгодно, принаймні, якщо вдасться втекти з банкету (тоді ніхто не смикатиме за манери). Цього року до нас окрім Пенсі, Вінса та Грега прийде Блез.

І, можливо, після опівночі, коли основний натовп розійдеться по домівках, усі зберуться в малій вітальні. І якщо пощастить, мама може заспівати щось новорічне. А ще мама дуже гарно грає на піаніно. Я теж трохи вмію.

А 25 можна буде прокинутися трохи згодом. Потім пізній сніданок із сім’єю та купа подарунків під ялинкою. І цукерок можна їсти скільки завгодно.

 

Гаррі вважає Драко кумедним поза їхніми конфліктами, а саме коли він пише наодинці — сам із собою. Хоча висловлювання щодо Потті зустрічаються із вартою заздрості частотою.

Наприклад, напис за 20 січня 1992 року стверджує:

 

Сьогодні випало багато снігу, і ми з Вінсом і Грегом пішли грати в сніжки. А ще, тупий Поттер висадив у повітря котел і обпік руку майже до самого ліктя, так йому і треба.

 

Гаррі криво посміхається, він пам’ятає той день і об’єм обваленої на нього Снейпом люті.

А далі Мелфой згадує, як Гаррі ледве не зламав шию на квідичі коротким: «Сьогодні Потті мало не впав із мітли, шкода» . Ще він часто пише про те, як сильно дратують Візел і «зубрила» Ґрейнджер.

Але іноді він знаходить щось геть неочікуване.

 

19 липня 1992 р.

Пенс знайшла лисеня з перебитою лапою і змусила мене надавати йому допомогу. Дуже мило. Я, звісно, намагався пояснити їй, що не зоолог і людські зілля тваринам не підходять. Та і взагалі дикі звірі можуть переносити заразу. А ще, що це заняття вартує хіба що ґрифіндорців. Але вона так заливалася сльозами…

У підсумку нам довелося попросити в будинку сирого м’яса. І викрасти з особистих запасів батька настоянку бодяну. Гм, якщо батько дізнається про це, то мені кришка.

21 липня 1992 р.

Воллі, а саме так Пенс звертається до лисеняти, уже майже видужав. Слава Мерліну, адже Пенс ховає коробку з ним у саду. І якщо містер і місис Паркінсон дізнаються про це, нам точно кришка.

23 липня 1992 р.

Не можу повірити, що зрештою нам вдалося. Пенс змусила Блеза зробити для Воллі амулет, щоби ніхто не зашкодив її «лапочці». Може воно і правильно, не дарма ж великий Я його лікував.

Блез дивився на нас як на божевільних. Але погодився. Підсумок: лисеня здорове, відпущене й насолоджується (сподіваюся) волею.

 

Гаррі щонайменше здивований. І якщо його запитати, він точно не відповість, що шокує його найбільше.

 

11 жовтня 1992 р.

Серйозно? Якщо від Квірела була якась хоч гіпотетична користь, то Локарт — це повний кошмар. Чому ніхто не помічає, що він абсолютно бездарний і самозакоханий?

 

Гаррі з хвилину усміхається, він би дорікнув чимось на кшталт «хто б казав», але дорікнути нікому. Він сам, один на Ґримо. Уже майже опівніч, крізь щільно зсунуті фіранки ковзають ліхтарі машин. У маленькому нічникові на тумбі блимає вогник, і він зітхає.

А далі читає про те, як Драко підозрює його в спадкоємстві Слизерину (втім, не надто активно); про їх дуелі під керівництвом Снейпа та Локарта; про чудово зварений горобиновий відвар на зіллях і, що трохи дивно, про улюблені місця Мелфоя в Гоґвортсі.

Гаррі дізнається, що Драко обожнює пиріг із чорницею.

 

30 квітня 1993 р.

Батько каже триматися якомога далі від усієї цієї історії з Таємною кімнатою. Я знаю, що це точно не Поттер. Тому що він надто дурний для цього. Хоча, зізнаюся, виявилося б кумедно, якби він на дозвіллі вирішив знищувати бруднокровок.

Але святий Потті, звісно ж, не такий. З іншого боку, хто при здоровому глузді захоче напасти на власну подружку? Нехай вона і страшко.

Таємну кімнату вже відкривали. П’ятдесят років тому. Тоді все скинули на напіввелетня, дружка цих грифіндурків. Відверта підстава. Хтось подібний до нього, ймовірніше, мав стати жертвою.

Я, звісно, не боюся, адже я чистокровний. Але чому Міністерство не вживає жодних заходів? По Гоґвортсу, між іншим, розгулює небезпечна тварюка.

27 червня 1993 р.

Схоже, бруднокровки цього разу залишаться цілими. Добре, що все це закінчилося, адже я хотів би продовжити вчитися в Гоґвортсі. Останні події могли спричинити його закриття. Мені не хотілося б переводитися в Дурмстренґ.

До речі, у липні ми з батьками маємо поїхати до Франції, до одного з наших маєтків. Не можу дочекатися, ми не були там уже кілька років.

 

Тим часом другий курс закінчується широкими роздумами про те, чому беладонну вважають улюбленою рослиною диявола й що з цього приводу думає сам Драко.

А за третій курс практично всі записи відсутні. Крім тих небагатьох, з яких можна дізнатися, що Блез любить підкидати Драко пір’я гіпогрифів і прикидатися, що це не він, а тварина переслідує жертву — маючи намір добити, звісно. Це, своєю чергою, дуже розважає Нота.

А ще, що зі смокви, полину й подрібнених голок дикобразу можна виготовити «щипальний-за-ніс» порошок — і підсипати жартівникам, що зарвалися.

На розвороті Гаррі бачить дуже гарний малюнок Гоґвортсу. Він зітхає, простежуючи очима, напрочуд виразні контрфорси, стрілчасті вікна та конічні дахи зі шпилями. На передньому плані з’являється сова, летить у бік замку і зникає вдалині, зливаючись із перистими хмарами, що повільно пливуть повз.

Йому стає цікаво, чи вчив хтось Драко малювати, але підказок у щоденнику немає.

Гаррі проводить кінчиками пальців по настовбурченому недогризку сторінок, видихає й переходить до четвертого курсу. Він подумки робить позначку, що почерк Драко став рівнішим.

 

12 жовтня 1994 р.

Ну звичайно, хто, як не ПОТТЕР?

Смішно, що праведні грифи не вірять своєму герою. Що й варто було довести, усі їхні «цінності» та шляхетність — суцільний фарс. І це слизеринці ще безчесні?

А Потті, здається, навіть із дружком своїм посварився. А я попереджав, між іншим, що друзів варто вибирати уважніше.

 

Напис за 23 жовтня 1994 р. повідомляє Гаррі про те, що Мелфой витратив страшенно багато часу й зусиль на створення значків «Поттер — смердючка».

Що ж, Гаррі завжди знав, що як би Драко не вимахувався — він не просто прагне бути кращим, він — вчиться й докладає зусиль, він завзятий (чи впертий?) і завжди бореться за перемогу. І добре, можливо, Драко — найсильніший суперник серед ловців.

Гаррі навіть дозволяє собі думку, що, швидше за все, Драко всі сім років був єдиним гідним супротивником-однолітком на дуелях.

Драко — гар… Гаррі морщить чоло, і поспіхом гортає далі.

 

2 грудня 1994 р.

Усі з глузду з’їхали з цим їх Святковим балом. Я піду з Пенс. Виключно як друзі, звісно. Вона ж до зубовного скреготу закохана в Блеза. Ось тільки запросити не наважиться. Ще б пак, його, схоже, більше цікавить Нот. Бідна Пенс. Я неодноразово казав їй, що Блез зараза, і не варто з ним так носитися.

А вона мені: «кохання — зле». Каже, що далі носа свого я не бачу. Яке до біса кохання? Ну й  у дупу тебе Пенсі, ти маєш бути щасливою, що підеш на бал із самим МНОЮ.

А якщо серйозно, дівчата начебто влаштували полювання. Віктор обмовився, що запросив ґрифіндорського бобра. Про смаки, звичайно, не сперечаються… Але, ось усі охреніють, а.

 

Гаррі трохи дивує формулювання, але в результаті все справді охреніли . Втім, спогади про Святковий бал накривають із головою, і він на кілька хвилин прикриває очі, що вже доволі сильно печуть.

 

25 грудня 1994 р.

Сьогодні мені снився огидний сон. А все через придурка Поттера (шкода його не зжерла рогохвістка). Він так безглуздо танцював на Святковому балі, що це в’їлося мені в голову й переслідувало майже всю ніч.

Добре хоч у святковій мантії він більш-менш схожий на людину, а не суцільне непорозуміння.

У Гаррі відкривається рот, а брови сходяться на переніссі.

24 лютого 1995 р.

Вражаюся, як цьому нікчемі постійно вдається не просто виходити сухим із води, а. Гм, мабуть, це не зовсім вдалий вираз у цьому випадку. Тому що Поттер таки намок в озері. А потім сидів, трусився в купі з рушників. Про зігрівальні ми, звісно ж, не чули.

Але навіть тут на першу шпальту рветься геройська честь, і замість того, щоби бути переможцем, Потті вирішив витягти сестру Делякур. Невже придурок подумав, що добрий дідусь-директор та інші судді залишать її там помирати? Осел.

І взагалі, якого біса йому за відверту тупість ще й дали додаткові бали?

 

Гаррі відкладає щоденник. Деякі записи здаються досить дотепними, але чим далі, тим менше хочеться сміятись. Уже світає, і він гадає, що зовсім з’їхав із глузду, адже всю ніч читав… Те, якщо вже відверто, що не мав права читати.

 


 

25 червня 1995 р.

Він повернувся. Батько був там і бачив усе на власні очі. На цей раз він не вбив Поттера, але це справа часу.

Незабаром він відвідає маєток, і мене представлять, як спадкоємця Мелфоїв.

 

На вулиці злива і блискавки майже щохвилинно розсікають небо, вони мали грати у квідич, але тепер Гаррі, сидячи на кухні й сьорбаючи лимонний чай, впирається очима в рядок щільних літер.

 

1 листопада 1995 р.

Поттер зі своїми недодрузями організували якийсь гурток за їхніми ґрифіндорськими інтересами, що, звісно, не сховалося від Амбридж. І тепер вона заохочує нас перевертати догори дном весь Гоґвортс, аби вирахувати та покарати ідіотів.

Цей недоумок навряд чи зміг зробити все нормально. Тепер розкрити їх справа принципу.

9 січня 1996 р.

Герой усієї Британії, здається, бігає за ревенкловкою. Ха, але вона та ще стерво. Тільки минулого року затискалася з Діґорі, а тепер знайшла заміну? Посередньо. А самому, Поттере, не соромно?

Здається, інспекційній дружині варто звернути на неї увагу, гадаю, вона багато знає.

 

Гаррі запитує себе: як можна писати щось подібне таким гарним почерком? П’ятий курс тішить більш концентрованою ненавистю, що лише зрідка розбавляє зіллєваріння, захист і з’ясування відносин слизеринцями.

Поттер ловить себе на думці, що з Драко-п’ятикурсником щось не так.

Запис за 13 січня 1996 р. багатий лише двома словами: Тепер зрозуміло.

Про те, що саме Драко зрозуміло, Гаррі не має жодного уявлення. Адже ДА розкрили аж у квітні. До того ж до червня записів більше немає. А той, що з’являється повниться люттю.

 

18 червня 1996 р.

Їбаний Поттер. Ненавиджу. Ненавиджу. Ненавиджу. НЕНАВИДЖУ.

Гаррі зітхає. Останнє слово буквально видряпане. Чорнило просякає сторінку наскрізь, відбиваючись на наступній.

20 червня 1996 р.

Батько в Азкабані.

28 липня 1996 р.

Що ж, приймаю вітання, Поттере. Завдяки твоїм чеснотам я отримав мітку. Подивимося, як ти заспіваєш, коли Лорд знищить тебе і твоїх жалюгідних друзів.

Це було боляче. Передпліччя досі жахливо палає, ніби з нього здерли шкіру й переламали кістки.

 

Гаррі не впевнений, що далі прочитає ще щось хороше. Але продовжує читати. За вікном, здається, здіймається шторм. Він чує, як дерев’яними шибками гуляє вітер. Попереду шостий курс.

 

7 серпня 1996 р.

Він вибрав мене. Мене.

У покарання за те, що батько не впорався.

Дияволе, він уб’є маму, якщо я провалюся. Я не маю довбаного вибору. Він влаштовує свої збори в нашому маєтку, і чортова змія повзає по де їй заманеться.

А хрещений знову вийшов сухим із води. Гори в пеклі, Поттер.

15 серпня 1996 р.

Тітка Белла не найкращий вчитель і не надто щадить мій розум, але я переймаюся, щоби вона не побачила більше, ніж їй слід. Вона не повинна знати правду. Тільки не вона.

 

Гаррі цілком яскраво уявляє, який із Белатриси може бути вчитель, він гадки не має, про яку саме правду говорить Мелфой, і супить брови, гортаючи далі.

 

4 жовтня 1996 р.

Кожен день вбиваю в собі думку, що вихід усе-таки є. Усюдисущий Поттер підозрює мене у всіх гріхах. Але його, слава Мерлін, ніхто не слухає. Цікаво, що це повторюється щороку. Поттер видає якийсь аргумент, йому ніхто не вірить, поки врешті-решт не виявляється, що херов герой чорт побери має рацію.

Мабуть, мені самому це видається надто неймовірним.

Іноді я думаю, що міг би розповісти. Хоч комусь.

Боги, до чого ти докотився, Драко? Гидотно. Ніхто. Немає кому мені допомагати.

23 листопада 1996 р.

Ми більше не спілкуємося з Пенсі, а саме я намагаюся триматися від неї якомога далі. Найбільше мені не хотілося б вплутувати її. Ось тільки її вже вплутали батьки.

2 березня 1997 р.

Спершу ґрифіндорська мисливиця, а тепер цей поганий зрадник крові ледь не вмерли. Якщо Белл усе згадає — мені кінець. Боги, якби вони померли — мені був би кінець. Я ледь не вбив їх. Я ледь не

Поттер, певно, склав 2+2. І тепер, мабуть, ще більше мене ненавидить.

 

Губи Гаррі стискаються в тонку смужку. Він тре очі, намагаючись заспокоїтись. Спогади заразом із люттю сверблять під повіками. Колють у потилиці. Він робить глибокий вдих. Відпускає. Гроза вже вщухла, і тепер за вікном тихо дріботить маленький дощик. Він не хоче зізнаватись, що боїться читати далі, бо добре пам’ятає, що станеться.

 

20 квітня 1997 р.

ХА. Наскільки нерозумно було думати, що він зміг би

Як тільки я міг подумати, що йому стане не однаково? Що він

Який же я ідіот, Мерлін. Альтруїзм не поширюється на слизеринців так же ж?

Певно, ще ніколи не було так боляче. Навіть круціатуси Лорда здаються лоскотом, порівняно з цим. Це… Він мав на це повне право.

 

Гаррі майже задихається, бо Драко цього разу навіть не знаходить для нього слів ненависті.

Він охоче обдаровує ними себе замість нього, до болю стискає зуби.

— Краще б у мене потрапив твій круціатус, — Гаррі відповідає в порожнечу. — Але цього було б недостатньо, адже він не завдав би шкоди, правда?

 

25 квітня 1997 р.

Чому ти не вбив мене, Поттер? Чому? Гаррі?

30 червня 1997 р.

Це зробив Снейп.

 

На цьому закінчуються записи за шостий курс, і Гаррі відкладає щоденник. Він відчуває, що очі нестерпно печуть і тре їх щосили.

 


 

Він не збирається читати далі. З нього досить. Він точно знає, що прочитає те, що його зламає. Він уже здогадується, і якщо здогад виявиться правдою — знівечить уже скалічене. Йому байдуже, абсолютно точно байдуже до того, що там написано. Йому не слід було в це лізти, до чорта, це чужа особиста річ.

Саме тому не минає й кількох днів, коли він знову стискає в руках бісів щоденник. На вулиці сьогодні чудова погода, сонячно, і він мав би провести цей день із друзями.

 

18 липня 1997 р.

Вони планують твоє вбивство, Поттере. Сподіваюся, ти не настільки дурний, щоби повертатися до Гоґвортсу або сидіти у своїй маґлівській халупі, чекаючи на Лорда.

24 липня 1997 р.

Знаєш, Поттере, я іноді шкодую, що того дня Северус втрутився й не дозволив мені померти. Сьогодні лорд убив Чаріті Бербідж. Я просто

Було засідання, у великій трапезній. Ми сиділи за столом і

Він велів своїй змії з’їсти її. Прямо перед… Ми його речі, а мітка на наших руках надає йому владу.

18 вересня 1997 р.

Керроу огидні. Я не можу зрозуміти, як лорд збирається виховувати благородну расу чистокровних чарівників, якщо вони катують круціатусами першокурсників.

Я досі староста, але не можу втручатися. Я б і не став.

Ну й де ж герой усієї магічної Британії, коли він так необхідний своїм стражденним? Чуєш, Поттере, тепер потрібна допомога не мені, а твоїм друзям. Ну?

 

« Не мені » — стукає в скронях набатом.

 

Без тебе тут справді порожньо, але ти не мусиш повертатися. Може, ти вже далеко звідси? За межами Англії. Це було б розумно. Але коли ти чинив розумно?

 

Порожньо, — глухо повторює Поттер.

 

6 листопада 1997 р.

Мене непокоїть Северус. Можливо, у цій довбаній школі він єдина твереза ланка, хоча він показується вкрай рідко, віддаючи перевагу кабінету директора замість видовищ катування учнів.

Нещодавно він призначив відпрацювання Буту та Корнеру (я впевнений вони вправні в зіллях), змушуючи поповнювати медичні запаси. А потім зі словами: «Приберіть цю погань, негайно. Ви навіть на це нездатні», просто розвернувся і вийшов. Але я впевнений, що принаймні мазь була зварена ідеально.

Не знаю, що ці два з нею зробили. Але не використати в особистих цілях було б верхнім ступенем дурості.

8 листопада 1997 р.

Ґриффіндорці та компанія, здається, ховаються в кімнаті на вимогу. Що ж, правду кажучи, я теж ховаюся. У Гоґвортсі. Тут зараз однозначно краще, ніж у маєтку.

 

Гаррі помічає, що всупереч загальному настрою, Драко, як і раніше, залишає замітки про свої експерименти. Хоча тепер міркування на тему зілля мають характер: «Ну звісно, реакція буде зворотною, через алкалоїд, що міститься в мухоморах, а саме мускарин. З атропіном у цьому випадку вийде значно стабільніше. Як можна було це прогаяти?».

 

27 листопада 1997 р.

Святий Поті мною б пишався. Сьогодні я вчинив як справжній грифіндурок. Малі гафлпафські ідіоти мало не потрапили Керроу в лапи, коли намагалися пронести їжу замкненим у підземеллях винуватцям.

Довелося зачарувати обладунки. О, ці перекошені пики я запам’ятаю надовго. Це ледве зійшло мені з рук, але було… непогано.

24 грудня 1997 р.

Я більше не можу, Гаррі. Я ненавиджу ці чортові канікули.

Щодня він катує дедалі більше людей. Ельфам майже не вдається очищати стіни від крові. Нехай у мене зрідка летять круціатуси. Але мамі та батькові щастить менше.

Я боюся, до біса, мені дуже страшно. Сьогодні в нього щось не вийшло, і він скаженів…

 

Гаррі пригадує той день і закушує губу, кінчики його пальців ковзають виведеним « Гаррі» , а очі повільно опускаються на запис нижче.

 

1 січня 1998 р.

Знаєш, Гаррі, я часто запитую себе: я закохався я в тебе, чи в саму ідею любити тебе. А потім ти робиш щось із серії проникнення до Міністерства, і я розумію, що ніколи не переставав тобою захоплюватися.

І навіть коли ненавидів. Коли мені здавалось, що ненавидів.

Довбаний герой.

Я пам’ятаю, коли тільки це усвідомив, мало не вирвав усі сторінки зі згадкою про тебе. А їх тут чимало, знаєш. Що ж, найбільше дісталося третьому курсу. Я рвав і палив у каміні, щоразу проклинаючи тебе (поки не зрозумів, що доведеться спалити весь щоденник).

З тобою завжди було складно змагатися. Ти, чортів грифіндурок, змушував мене втрачати контроль. Можливо, мені хотілося вирішити конфлікт інакше?

І, дракл, я так довго не міг про це написати. Боявся, що бодай хтось дізнається окрім мене. Але більше не буду. Не тут.

2 лютого 1998 р.

Єдиним твоїм подарунком мені стануть шрами від Сектумсемпри, які ніколи не зійдуть. Я навмисно заборонив Помфрі того дня до них торкатися. Я схожий на скаженого одержимого, чи не так?

 

На цей раз Гаррі задихається від сліз і жбурляє щоденник об стіну. Йому потрібен якийсь час, щоби прийти до тями і продовжити читати.

 

12 лютого 1998 р.

Іноді ти настільки щедрий, що приходиш до мене в снах. Й іноді ці сни мають цікавий характер.

Можливо, коли все це закінчиться, я міг би набратися вашого хваленого грифіндурства й поцілувати тебе. Уявляю, яка б у тебе зробилася від цього пика.

18 березня 1998 р.

Іноді мені сниться, що ти теж у Гоґвортсі, що цього всього насправді не було. І ми навіть непогано ладнаємо. Ти смієшся над моїми жартами і виглядаєш непристойно щасливим (а ще ти дуже гарний, але я тобі про це точно ніколи не скажу). А я… Не має значення, що роблю я. Але я також непоганий. Принаймні в моїх снах тобі подобається.

30 березня 1998 р.

Мерлін, я був певен, що сьогодні помру. Двічі.

Спочатку, коли ти раптом з’явився з Візелом і Ґрейнджер. ЯК? Як можна було потрапити до пастки єгерів? Ці хлопці навіть тупіші за Візлі, Поттере? А з вами, на хвилинку, Ґрейнджер.

Ти недоумок.

Хто видирає паличку з рук як останній маґл? Втім, завдяки цьому я встиг, хай і на секунду, торкнутися твоєї руки.

Чогось тітка Белла аж надто розпалювалася за цей меч. Ледь шкіру не здерла з Ґрейнджер. Я б сказав: «Сподіваюся, з нею все гаразд», але мені однаково. А ось ти виглядав паршиво.

Другий раз був, коли лорд зрозумів, що ми впустили хлопчика-який-не-здасться. Дракл, він убив стільки людей

10 квітня 1998 р.

Насправді я люблю думати про те, що ти тепер чаклуєш моєю паличкою. Мені подобається уявляти, як твої пальці стискають її. Це ж дуже особисте, так? Як гадаєш, скільки разів я їй накладав очищувальне?

19 квітня 1998 р.

Знаєш, Гаррі, я й сам не помітив, як МІЙ щоденник став перетворюватися на список того, що я ніколи б не сказав тобі. Але часом мені здається — це єдине, що тримає мене.

Наближається щось жахливе, я певен.

 


 

Герміона знаходить Гаррі в стані близькому до залишків сервізу стародавнього і благочестивого роду Блек, що знаходяться на підлозі.

Вона вже залишила спроби витягнути його з особисто зведеної фортеці, тому тільки зітхає, прибираючи уламки. Вона не запитує про причину магічного викиду, тому що, на превеликий жаль, надто розумна. Вона лише шкодує, що Репаро не можна застосовувати й на людях.

Гаррі мовчки дозволяє обробити порізи на руках. І лише схлипує, коли Ґрейнджер обіймає його.

Герміона хотіла б дати йому надію, але такої в неї немає. А в Гаррі залишається одна сторінка. Останній запис.

 

2 травня 1998 р.

Що ж. Побажай мені удачі, Поттере.

Я хотів би написати, що коли це закінчиться ми могли б… Я навіть не знаю. Стати друзями? Ха.

Друзями я хотів стати з тобою на першому курсі. А зараз… Ох, Гаррі. Насправді я не думаю, що виживу. Огидний настрій перед битвою, еге ж? 

Я навіть написав прощальні листи Пансі, Вінсу, Грегу та Блезу, на випадок, якщо помру. ТАК, навіть Блезу, хоча він та ще дупа. О, це страшенно сентиментально, не знаходиш? Знаєш, адже вони не такі вже й погані.

А ось ти не отримаєш листа, ні за яких обставин. Він тобі ні до чого. 

Я знаю, що ти переможеш. Ти завжди перемагаєш, а потім… Ну. Можливо, одружишся з малою Візлі. Я знаю, вона від тебе без розуму. І що ж, варто зазначити, вона не така вже й погана. Матимеш дітей. Станеш міністром або ж головним аврором, хто зна. Будеш щасливим.

Я думаю, що було, якби ти тоді, сім років тому, потис мені руку? Я все одно не впевнений, що в нас щось вийшло б, адже я був тією ще дупою. А ти все-таки виявився недоумком.

Я ніколи тобі цього не скажу, але я люблю тебе, Гаррі Поттер. І до чорта, схоже, більше життя.

 

Можливо, ми зустрінемося в наступному житті, Гаррі.

 


 

Усі дороги Гаррі ведуть у місце, де повітря просякнуте в’язкою приреченістю. Але він приносить із собою запах півоній, бажаючи її знищити.

Ось воно, його прокляття — з волоссям, що розкидалося по лікарняній подушці, і щільно закритими повіками, розмірено дихає — ніби його нічого в цьому світі більше не бентежить.

Гаррі схиляється над ним і ледве чутно шепче, зігріваючи крижану щоку теплим подихом:

Я чекатиму, але не наступного життя, чуєш?

 


 

Багряне кленове листя закручує вітер, а крізь прочинене вікно пахне розігрітою сонцем осінню.

— Ти прочитав, — хрипло стверджує Драко, Гаррі киває. — І ти тут, — знову кивок. — Який сором, — зітхає, ховаючи обличчя, бо ж кутики його губ повзуть догори.

Теґи
    Примітки
    Переклала, певно, не найкращу свою стару роботу, але най вже буде 😏<br />
    Підписуйтесь на тг канал)

    Якщо у вас є бажання вичитати цю та\або іншу роботу, пишіть) якщо ви бачите помилки — теж пишіть) Дуже дякую за ваші кудоси й коменти ❤️
    Вподобайка
    34
    Ставлення автора до критики

    Відгуки

    Wsiaka

    О, дуже зворушлива робота🥺 

    Найбільше зачепили недописані речення в щоденнику. Це так по-справжньому. Прочитала на одному диханні, дуже зайшло. Дякую 🌹 Перекладай решту, що там в тебе ще є🙏

    Ystava

    Дякую! Мені дуже сподобалось, як обривається кінець історії. Залишилося позитивне передчуття нової історії, яка десь там за лаштунками. Читалося легко, але напруга не покидала до самого кінця. А ще дуже вдало використана стилізація під щоденник, було відчуття, що саме ти читаєш написане Мелфоєм, а не Гаррі. Ще раз дякую і натхнення для наступних робіт! Безпеки, мирного неба і скорішої перемоги! 

    claire_wolf

    боже як то гарно *звуки вмирання*

    в деяких моментах буває помітно, що робота писалася за російською структурою та виразами, але я готова битися з Вами, щоб Ви забрали свій коментар про «не най-» цієї роботи, бо сюжетно це дуже мило і ніжно, але не затягнуто чи жалісно. дякую *звуки сердечок в повітрі*

    Кровава Заварнушка

    Цей твір проносить за пару абзаців багато років їхнього життя… Я наче сама читала його особистий щоденник і мені соромно за це. 

     Ця історія не викликала у мене суму, однак співчуття… Люблю такі твори. Вони дають змогу побачити ситуацію з іншого боку. Дякую вам за роботу 💕

    Кровава Заварнушка

    Цей твір проносить за пару абзаців багато років їхнього життя… Я наче сама читала його особистий щоденник і мені соромно за це. 

     Ця історія не викликала у мене суму, однак співчуття… Люблю такі твори. Вони дають змогу побачити ситуацію з іншого боку. Дякую вам за роботу 💕