Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Здавалося, тиждень пролетів непомітно, Гаррі насолоджувався часом, який проводив з усіма, готуючись до майбутнього навчального року. Звичайно, це була ідея Северуса, який сказав, що допоможе першого дня в Гоґвортсі, якщо хлопчина прочитає хоча б перший розділ у підручниках з усіх своїх дисциплін. Поттер не весь час навчався, він проводив час із Драко й зустрів ще кількох людей, які також будуть на їхньому курсі – Блеза Забіні, Пенсі Паркінсон та Теодора Нотта, яких побачив одного дня в маєтку Мелфоїв. Вони допомогли краще зрозуміти, що відбуватиметься далі, і ні слова не сказали про те, як він виглядав чи поводився. Теодор, або Тео, як той хотів щоб його називали, цікавився переважно маґлівськими штуками, про які Гаррі мав що розповісти. Вони гарно провели день, Пенсі розповідала Драко та Блезу останні плітки, а блондин підключав нового знайомого до розмови, щоб той не почувався зайвим. Поттер задавався питанням: чи це означає, що вони друзі? Хотілося б запитати, але не було бажання здаватися дивним, промовляючи подібне.
Гаррі тусувався із Северусом, чоловік пояснював незрозуміле в підручниках, знайомив із кількома вчителями, які приходили до Снейпа протягом тижня, приносячи документацію. Перша – професорка Макґонеґел – була літньою жінкою, волосся зібране в тугий пучок; вона здавалася надто суворою, але, усе ж таки, була дуже ввічливою. Вона розповіла, що викладає Трансфігурацію, і що його батьки дуже добре володіли цим предметом, коли вона їх навчала. Інший викладач, професор Флитвік, був… Ну, він був дуже схвильований зустріччю з юним чарівником та пояснив, що викладає Чари, і якщо в Поттера колись виникнуть проблеми, він може звертатися за допомогою або до нього, або до його факультету, Рейвенкло.
* * *
Це був ранок того дня, коли Гаррі вирушив до Гоґвортсу, і Северус мав суперечливі почуття. Вони знайомі менше місяця, а Снейп уже почав його поважати… Ні, це не зовсім те, що треба: він відчув батьківський обов’язок перед хлопчиком. Якби хтось сказав подібне перед тим, як зіллєвар пішов за малим, він розсміявся б та сказав, що ця дитина такий же розпещений нахаба, як його батько. Та тепер він знає, що помилявся, тому не міг не почуватися кепсько через власні припущення, але був щасливим, що не помічає поведінки Джеймса в малому.
Тепер Северус чекав на Поттера, який вирішив, що було б непогано зібрати всі речі в останню хвилину. Снейп зітхнув, знаючи, що той тягне час, і відчув легке роздратування через імовірне запізнення. Звісно, у цю мить Гаррі показався з валізою в руках, а його кошеня спало в клітці. Він приніс манюню додому й назвав її Нейт, і, як пояснив, це було ім’я єгипетської богині, принаймні так хлопчик зрозумів із назви “Мисливиця”. Поттер подумав, що це ім’я пасуватиме його кошеняті. Леві, звичайно, спершу подумав, ніби той жартує, тримаючи пухнастий колобок, але поступово почав відчувати оздратування. Змій повз за господарем і, здавалося, лаяв.
– Гаррі, ми запізнюємося! – сказав Северус, дивлячись на хлопчика, який увійшов до кімнати.
– Пробачте, сер, Нейт не хотіла залазити до клітки, – відповів, дивлячись на чоловіка. – То ж нічого, якщо Леві поїде до Гоґвортсу?
Після довгих дискусій із Северусом щодо плазуна та звернення до директора, змію дозволили поїхати до школи за умови, що він житиме в кімнаті Снейпа, поки малий буде на заняттях.
– Так, а зараз ходімо, ми бігтимемо позаду, – сказав професор, накладаючи заклинання для зменшення багажу Поттера. – Я хочу, щоб ти міцно тримав Нейт. Леві, тримайся, і, Гаррі, щоб не сталося, не відпускай їх.
Після того, як хлопчик кивнув, Северус переніс їх до залізничної станції Кінгс-Крос. Це було звичним явищем для нього, він навіть не думав про це, а для Поттер це ще один метод, щоб дістатися кудись, той чаклунський спосіб, який він ненавидів. Він відчував ніби вакуум засмоктував у себе, а світ, що обертається навколо, геть спотворюється й випльовує в потрібному місці. Гаррі намагався стримати сніданок у шлунку.
– Пробач, забув попередити, це називається аппарацією, ти не зможеш цього зробити, поки не виповниться 17, – він швидко пояснив малому, уникаючи поспішаючих учнів із батьками та намагаючись дістатися до платформи 9 ¾. – А тепер, Гаррі, залишаю тебе тут, а сам мушу йти далі. Драко з іншими допоможуть тобі в потязі, і, при нагоді, протягом цього навчального року. Знаю, ти хочеш опинитися на тому самому факультеті, що й Драко, але є ймовірність, що так не вийде, будь ласка, будь готовий до такого.
Поттер кивнув, щоб показати Снейпу, що почув його чітко та ясно.
– Добре, тоді сідай у потяг, поки він не рушив, скоро побачимось.
З цими словами чарівник залишив хлопчика на платформі з усіма речами, а його місце зайняв рій людей. Леві пішов із Северусом, не бажаючи, щоб його розчавили, і не дарма, оскільки Гаррі одразу штовхнули на землю поспішаючі учні.
– Глянь сюди, – сказав перший голос.
– А хто це в нас тут лежить, – сказав інший.
– Годі валятися.
– Вставай.
– Ну ж бо.
– Тебе потоптали, – сказали обидва голоси.
Дві руки простягнулися до Поттера, хлопчик схопився за них і звівся на ноги, а коли обернувся, аби подякувати, здалося, що двоїться в очах. Він побачив дві руді голови, які виглядали абсолютно однаково й уміхалися.
– Схоже, тобі потрібна допомога, – сказав один із рудих.
– Мабуть, твоя правда, Фреде, гайда допоможемо.
Перш ніж Гаррі встиг щось сказати, спочатку його валізу, а потім і його самого підняли у вагон.
– Д-дякую, – сказав Гаррі, переводячи погляд з одної рудої голови на іншу, відкидаючи чуба з обличчя, щоб краще їх роздивитися.
– Що це? – раптом запитав один із близнюків, вказуючи на шрам у формі блискавки на чолі.
– Та ну нафіг, – сказав інший, – ти…?
– Це він, – підхопив інший, – чи не так?
– Що? – запитав Поттер, дуже розгубившись, бо вони, здавалося, знали, коли одному треба спинитися, а іншому почати.
– Гаррі Поттер, – одночасно промовили.
– Ох, так, – сказав Гаррі, нарешті зрозумівши, про що вони, – це я, – знизав плечима до хлопців, що витріщалися на нього.
– Приємно познайомитися! – сказав один із них. – Я Фред, а це мій брат-близнюк.
– У мене взагалі-то ім’я є! Я Джордж, – закінчив інший, усміхаючись до малого. – Скажи, Фреде, ми можемо забрати його із собою? – продовжив, коли брат дивився то на Гаррі, то на нього.
– Так, думаю, можна, він, схоже, веселун, – сказав Фред, усміхаючись, перш ніж затягнути хлопчика в купе, і перш ніж туди ввійшов ще один рудий, майже одноліток Гаррі.
– Так ось де ви двоє! Мама й Персі звели мене з розуму! Чому ви раптом зникли? – запитав незнайомець.
– Ми побачили маленьке Кошеня, – почав Джордж.
– Воно потребувало нашої допомоги, – продовжив думку близнюка Фред.
– Тож ми йому допомогли, – закінчили обоє.
– Ви не могли б припинити? Це дуже дратує, – Поттер припустив, що їхній менший скептично ставився до подібних витівок.
– Не можемо, Рончику…
– Ми живемо, щоб дратувати тебе.
Щойно вони це сказали, до купе зайшла ще одна руда голова, з невдоволенням дивлячись на братів.
– У вас трьох неприємності, навіть із матір’ю не попрощалися, – заявив ще один незнайомець.
– Пробач, Персі, шукав цих двох, – сказав Рончик-макарончик.
– Це не виправдання, Рональде, а тепер ви двоє, – сказав Персі, дивлячись на близнюків, – я не хочу, щоб ви цього року приносили неприємності, тому якщо я хоч почую про ваші витівки, то особисто, як староста й ваш брат, дам прочухана, – промовив, пильно дивлячись на близнюків.
Ті лиш усміхнулися; його слова анітрохи їх не збентежили.
– Звичайно, любий братику, ми не хочемо приносити проблем нашому чудовому брату-старості, – водночас сказали вони, увесь час сміючись. Гаррі не зміг стримати посмішку, дивлячись на цих двох, помічаючи, якими вони були шибайголовами. Персі лиш кивнув, а потім залишив купе, бурмочучи щось про те, що збирається до купе старост.
– Агов, Фреде, хочеш побачити нового тарантула Лі? – Джордж обернувся до близнюка з пустотливою усмішкою. Поттер помітив, що в їхнього меншого брата зблідло обличчя при згадці про павука.
– Звучить як чудова ідея! – усміхнувся Фред, перш ніж повернутись до Гаррі. – Хочеш із нами, Гаррі? – Рон глянув на однокурсника й уже збирався відкрити рота, але хлопчик випередив його, заговоривши першим.
– Так, я хотів би піти з тобою, але після цього мушу знайти Драко, він повинен мені допомогти, принаймні так мені сказали.
– Звісно, Кошеня, ми допоможемо знайти Драко після того, як побачимо тарантула, – усміхнувся Фред. З цими словами трійця пішла, залишивши Рона самого, він похмуро подивлявся на братів.
Потусивши з Лі та близнюками, Поттер відчув, що вже потрібно шукати Драко, тож смикнув близнюків за рукави, щоб підказати, що йому час іти.
– Вибач, Лі, нам потрібно провести Кошенятко назад, але як вважаєш, ми можемо взяти цього чувака на деякий час? – запитав Фред.
Лі на мить задумався, але помітив, що у близнюків загорілася лампочка над головою, і вони не збираються відступати від втілення витівки.
– Так, звісно, але, друзі, я хочу, щоб він повернувся живим! – твердо мовив Лі, дивлячись на обох.
– Не хвилюйся, ми повернемо його неушкодженим, – з усмішкою сказав Джордж. – Гаррі, хочеш потримати? – запитує в малого, простягаючи тарантула.
Поттер узяв тарантула, тримаючи його в одній руці, а клітку з Нейт в іншій, поки рудий виходив із купе, обіцяючи повернути тваринку найближчим часом.
– Так навіщо вам цей павук? – запитав Гаррі, легенько проводячи пальцем по спинці павука.
– Розумієш, наш брат, Рон…
– Боїться павуків…
– Тож ми подумали, що трохи повеселимося, – вони посміхнулися до нього.
Поттер також посміхнувся, відчуваючи їхню братерську любов.
– Обіцяєте розповісти мені, чим усе закінчиться? – запитав натомість. Вони кивнули й відкрили купе, де побачили блондина.
– Гаррі! Де ти був? – запитав Драко, побачивши друга, бо боявся, що той спізнився на потяг, адже не бачив його в жодному купе. Звичайно, у глибині душі він знав, що дядько Сев у жодному разі не дозволить Гаррі запізнитися на потяг.
– Пробач, Драко, я зустрів нових друзів, – сказав Поттер, кидаючи погляд на близнюків, – вони допомогли, коли мене штовхнули на землю, і допомогли знайти тебе, – пояснив, коли Мелфой спохмурнів, подумавши, що той має інших друзів.
Гаррі простягнув Фреду тарантула:
– Скажеш, як він відреагує?
Близнюки кивнули, перш ніж повернутися до нового знайомого, який усе ще насторожено зиркав на них.
– Будь ласка, подбаєш про Кошеня замість нас? – запитав Джордж, розуміючи хвилювання блондина. Від цього запитання у Драко розширились очі, Візлі відрізнялися від того, як їх описував батько; він лишив нотатку для нього.
– Так, звичайно, я подбаю про ваше “Кошенятко”, – заявив Драко й усміхнувся, коли Поттер почервонів, почувши прізвисько. З цими словами близнюки залишили хлопців у спокої.
– Наступного разу, Гаррі, знайди мене, будь ласка, і попередь, я дуже хвилювався, ти ж пішов, нічого не сказавши, – тихо мовив Мелфой, стурбовано дивлячись на друга. Чорнявий не міг стримати посмішки від чужого занепокоєння, він був щасливий, що вкотре в його житті хтось турбується про його здоров’я та добробут. Він зрозумів, що Драко впорядку, що з близнюками було весело, але вони ще не зовсім знайомі. Проте він знав Драко й знав, що той не нашкодить.
– Звісно, Драко, вибач, що налякав, – вибачився Поттер, хоча й не міг стримати посмішки.
Протягом решти поїздки Мелфой розповідав про те, чого очікувати від святкової вечері. Тоді пообіцяв, що навіть якщо вони будуть на різних факультетах, Драко буде поруч, навіть якщо це буде Ґрифіндор. Гаррі не розумів ненависті друга до цього факультету, але був щасливий, що блондин був би поруч із ним.