8 розділ

Ґідеон натиснув на кнопку дзвінка й почекав, поки ворота відчиняться. За якусь мить ті зі скрипом розпахнулися, поманивши всередину. Перетнувши газон, Пайнс обережно штовхнув вхідні двері. 

У вітальні нікого не було. Ґідеон обережно зробив крок усередину, задумуючись, чи точно повідомив Мейбл про свій візит. Тільки він міг налажати з чимось настільки простим. Якщо парубок здивує дівчину своєю появою й усе пройде погано, Пайнс старший дуже розгнівається. 

Хлопець пошкандибав до центру кімнати, дивуючись пишності декорацій. Помітив, що хтось вийшов на балкон, тому повернувся в ту сторону, сподіваючись побачити Мейбл. На його превелике розчарування нагорі стояв Діппер. Юнак був одягнений майже так само, як і на виставі: темно-синя сорочка, брюки та плащ. На хвильку Ґідеон навіть замислився, чи той узагалі перевдягався після виступу. Діппер читав величезну й дуже стару на вигляд книгу.

Пайнс прочистив горло, чим змусив Ґліфула звернути на себе увагу. Молодий пан зміряв пришельця поглядом, ніби скануючи. Від такої уваги ставало тривожно.

 - Вітаю. Можу чимось допомогти?

 - Я шукаю Мейбл, - невпевнено відповів Ґідеон.

 - Ох. Ти її маленький хлопець, чи не так?

 - Ми однолітки, - пробурмотів Пайнс.

Діппер із глухим стуком закрив книжку й спустився сходами. Його плащ тягся позаду. 

 - Нумо прояснимо одну річ. Ти мені не подобаєшся. Як на мене, сестра могла б знайти когось поліпше, - Діппер наблизився до Ґідеона, від чого той нервово сковтнув. - Особисто я вважаю, що тобі до неї - як до неба рачки. Ти виглядаєш як хлопець, який розіб’є їй серце навіть не задумуючись. Може я зараз помиляюся, і ти насправді наймиліший хлоп, що тільки може жити в цьому світі, але якщо зробиш моїй сестрі боляче, мене не хвилюватиме ні хто ти, ні які в тебе є зв’язки, ні який вигляд матиму я сам, але я тебе прикінчу. 

 - Так, пане.

 - Добре, - задоволено промовив Ґліфул, поправивши Ґідеонові комірець. - Мейбл має спуститися за декілька хвилин.

 - Узагалі-то, я вже тут, - прозвучав голос від дверей під сходами.

Діппер трішки відійшов, і Ґідеон зміг добре роздивитися дівчину. Маленька панна була вбрана в білу блузку, усипану блакитними квіточками, і в легенькій синій спідниці. Косичка з вплетеними білими квітами звисала, перекинута через тендітне плече. 

У Пайнса перехопило подих від її краси.

 - Вибачте, що так довго. Сьогодні не найвдаліший день для моєї зачіски, - сказала дівчина, узявши партнера за руку й лагідно усміхнувшись.

 - Справді? Я нізащо не здогадався б. Ти маєш чудовий вигляд.

 - Дякую, ти занадто добрий, - відповіла Мейбл, звернувши увагу на Діппера, що досі тинявся поруч. - О ні. Братику, ти говорив йому щось на кшталт “я тебе прикінчу, якщо ти скривдиш її”?

У Ґліфула молодшого вистачило порядності зробити присоромлений вигляд. Дівчина закотила очі.

 - Не звертай уваги на мого дурнуватого брата. Він не такий поганий, правда. Лишень надто сильно мене захищає, - пояснила Мейбл, після чого, потягнувши Ґідеона назовні, весело проголосила: - Ходімо, час пообідати!

Хлопець дозволив собі відволіктися на те, як заворожуюче розпалося її волосся, і на те, який вона мала вигляд, усміхаючись. Зовсім скоро він забув про застереження близнюка й наказ свого батька.

Діппер оглянув щоденник, намагаючись знайти бодай якесь пояснення, здавалося б, випадковим лініям та колам. За вікном уже давно стемніло, і повіки все важчали. Учорашня вистава затягнулася допізна, згодом Ґліфул не спав майже всю ніч, вивчаючи записи в щоденнику. Парубок давно запам’ятав кожне слово, розібрав усі шифри та здобув усі магічні предмети, проте саме ці сторінки спантеличували. Діппер ударив кулаком по столу, відчуваючи чергову хвилю розчарування. Чому все не могло бути простіше, бодай один раз?

Хлопець неуважно потирав руку, коли чийсь голос порушив його сконцентрованість.

 - Бажаєш чогось, Діппере? - запитав Вілл.

Ґліфул збирався відмахнутися, перш ніж дещо спало на думку.

 - Вілле, а підійди-но й поглянь на це, - поманив хлопець, показуючи сторінки. - Тобі це нічого не нагадує?

Демон подивився на малюнок поближче й злегка здригнувся. Тоді пробігся знервованим поглядом по кімнаті, перш ніж відповісти:

 - Ні.

 - Упевнений? 

Той кивнув.

Діппер почувався надто втомленим, аби зрозуміти цю дивну поведінку.

 - Що ж, як гадаєш, що це?

 - Не знаю. Може, прості закарлючки?

 - Можливо… Просто, якщо автор помістив цей малюнок сюди, то він мусить бути важливим, хіба ні?

 - Ну, хіба ти не казав, що мав почуття, неначе автор белкоти наївся?

 - Так. Мабуть. Імовірно, це всього-навсього плід уяви божевільної людини. Дякую, Вілле.

Діппер помітив, як щось схоже на рум’янець слабко розквітло на щоках демона. Цікаво.

 - Тобі варто лягти спати, Діппере. Уже пізно, та й ти виглядаєш змученим.

Ґліфул неуважно хитнув головою, погоджуючись. 

Вілл обережно згорнув книжку, випадково торкнувшись чужої руки. Як не дивно, у парубка в животі злегка заворушилися метелики, коли йому допомагали підвестися. Судячи з виразу обличчя Вілла, той відчував те ж саме. Молодий пан, побажавши доброї ночі помічнику й готуючись до сну, вирішив дослідити тему почуттів пізніше.