6 розділ

Щойно Ґідеон зайшов додому, у нього забринів телефон. Юнак поставив коробку пундиків на стіл і перевірив повідомлення. Мейбл написала:

“Не хочеш зустрітися?”

Пайнс не стримав широкої усмішки. Хлопчик уже був готовий надрукувати відповідь, але зрозумів, що уявлення не має, що міг би сказати. Через кілька наповнених панікою хвилин він видав простеньке:

“Звичайно. Де ти хотіла б зустрітися?” 

Мейбл відповіла так швидко, що Ґідеон задумався, чи вона не очікувала відповіді весь цей час біля телефону. Але парубок старався не дозволяти собі надіятися на більше.

“Думала, може нам варто поснідати разом. Знаю одне чудове кафе на головній вулиці.”

“Добре, можемо зустрітися біля пекарні за п’ять хвилин.”

“Буду через десять. Люблю гламурно запізнюватись,” - на кінці повідомлення стояло емодзі, що грайливо підморгувало адресату. 

Блондин повернувся до дверей, але лише для того, щоб побачити батька, який перегородив шлях.

 - Кому ти там строчиш?

 - Просто подруга, - відповів хлопчик, спробувавши дотягнутися до дверної ручки, однак Бад не поворухнувся.

 - І як цю подругу звати?

 - Мейбл. Я якраз збирався виходити, тож, якщо ти не проти… - Ґідеон знову спробував дотягнутися до ручки, але батько перехопив його зап’ястя. 

 - Ти нікуди не підеш, поки не скажеш, хто твоя, як ти кажеш, “подруга” насправді.

 - Я ж кажу! Її звати Мейбл!

 - І що ви з цією Мейбл зібралися робити? - усе допитувався Пайнс.

 - Ми просто збиралися разом поснідати.

 - Ти вже поїв пундиків. Невже не хочеш провести трохи часу зі своїм старим? - глузливо дивився на малого Бад. Коли телефон знову завібрував, Пайнс старший одразу вихопив дивайс, прочитавши повідомлення. 

Миттєво відпустивши зап’ястя, батько моторошно посміхнувся, ніби щось задумав. 

 - Чому не казав, що твоя подруга - Мейбл Ґліфул? - чоловік повернув телефон і поплескав сина по спині, виштовхуючи за двері. - Насолоджуйся побаченням, синку!

Двері гупнули в Ґідеона перед носом, і той остовпів на кілька секунд у розгубленості, кліпаючи очима. Він не був упевнений стосовно того, що думати про події, які щойно відбулися. Телефон знову подав ознаки життя, і Пайнс згадав про зустріч. Парубок вирушив до пекарні, щоб зустрітися з Мейбл.

Дівчина була в літній блакитній сукенці, а на шиї виблискував золотий кулон із рубіном криваво-червоного кольору. Пов’язка на голові лишилася незмінною, однак якимось чином чудово доповнювала образ. 

 - Ти маєш прекрасний вигляд! - промовив, червоніючи. - Це плаття підкреслює колір твоїх очей.

Панночка соромязливо поправила спідницю.

 - Я справді дуже рада, що ми зустрілися знову, Ґідеоне.

 - Я також, Мейбл. Тож… гм, де це кафе?

Ґліфул узяла хлопця за руку й потягнула за собою далі вулицею. Парочка розмістилася на внутрішньому дворику кафе й завела розмову.

 - Тож, - протягнула Мейбл, - ти надовго в Реверз Фолзі?

 - Знаю лише, що точно залишуся тут на все літо. Можливо й надовше.

 - Тоді це означає, що в нас повно часу, - радісно сказала дівчина, потягнувшись до його руки через стіл. - Які враження від міста, Ґідеоне?

 - Тут дуже добре. Це просто чудове місце. Хоч і не таке чудове як ти, звісно.

Мейбл захихотіла, накрутивши на палець пасмо свого волосся.

 - Знаєш, ти підозріло вмілий у цьому.

Ґідеон відчув, як обличчя потепліло від спроб втримати гиготіння.

 - Оууу, ти такий милий, коли намагаєшся стримати сміх. Та все добре, смійся досхочу.

 - А як справи у твого брата? - запитав із посмішкою Ґідеон.

 - Угх, краще не говорити про мого мого дурного брата. Добре?

 - Окей, звісно. Хочеш ще щось дізнатися про мене?

Вони продовжили говорити за їжею, просидівши в кафе близько години, просто знайомлячись ближче. Пайнс розповідав про те, як йому жилося в П’ємонті, про своїх друзів і про те, якою була його мама. 

Юна Ґліфул наполягала на тому, аби саме вона сплатила рахунок, і через кілька хвилин протесту хлопець здався.

Після четвертої порції лимонадів, Мейбл спитала:

 - Діппер казав, що бачив тебе в лісі дорогою на нашу виставу. Знайшов щось цікаве?

 - Що маєш на увазі?

 - Ах, у цій місцині стільки крутих речей. Думаю, тут можна знайти навіть щось на кшталт путівника, - вона злегка підняла брови, промовляючи це, а юнак намагався зрозуміти причину. 

Коли Ґідеон зібрав думки до купи, телефон дівчини задзвенів.

 - Мушу відповісти, - сказала Ґліфул і відійшла трохи від столика. Виглядало все так, ніби вона сварилася з кимось. За хвилину Мейбл поклала слухавку з розчарованим зітханням. Тоді повернулася до столика й почала збирати свої речі.

 - Мені так шкода, солоденький, але маю йти. Мій брат-ідіот має якусь нову ідею для вистави, і, схоже, це не може зачекати.

Пайнс засмутився, що побачення закінчилося так швидко, але допоміг дівчині зібратися.

 - Усе гаразд, Мейбл. Ми завжди можемо побачитися пізніше. Я справді радий, що ми зустрілися сьогодні.

Дівчина взяла його за руку й підійшла ближче.

 - Я також дуже рада, - промовила, сором’язливо опустивши очі перед тим, як зустрітися з хлопцем поглядами.

Мейбл плавно нахилилася ближче й поцілувала парубка.

 - Бувай, серденько! - крикнула вона, побігши вулицею.

Ґідеон повернувся й пішов у протилежному напрямку, перебуваючи в щасливому заціпенінні. Юнак і не помітив, як опинився на окраїні міста. Він поринав у спогади, прокручуючи цей ранок у голові. Найбільше Пайнс, звісно, думав про поцілунок. Трохи соромно визнавати, що він уперше поцілувався, однак Ґідеон був щасливий, бо зробив це з Мейбл.

Літаючи в хмарах, хлопчина й не помітив ще одну людину на вулиці, доки не зіштовхнувся з нею. Обидвоє врешті втратили рівновагу й попадали на землю.

 - Вибачай за це, - мовила незнайомка.

Тоді швидко піднялася на ноги й простягнула руку, аби допомогти Ґідеону. Хлопець одразу звернув увагу на десяток браслетів і щонайменше три персні на запропонованій руці.

 - Мене, до речі, звати Пасифіка. А тебе як? - пролопотіла дівчина.

Пайнс не розумів, чи то він був перенавантажений її енергійністю, чи навпаки причарований.

 - Я Ґідеон. Нещодавно переїхав сюди.

 - Ох, це так круто. Можу показати тобі тут усе! А може ти вже знаєш все, що тобі треба. Схоже, я забагато лялякаю. Не буду затримувати. До зустрічі! - протараторила Пасифіка, рушивши далі й енергійно помахавши хлопцю на прощання.

Можливо, він не знав, як реагувати на рівень цієї енергії, але чомусь був упевнений, що вони з Пасифікою стануть прекрасними друзями.