Рештки червоної фарби

У багатстві вітальні — якщо душі немає, а тіло дуже собі смертне, то в бідному оздобленні сенсу немає ніякого, — глухо розноситься кашель. Верхній шар обробленого і покритого лаком дерева припав не до смаку художнику-скульптору, що вже накладає не менше, ніж п’ятий шару, і правда, не малюючи, а працюючи з живим об’ємом, у хаотичному надлишку додаючи деталей, дрібних і виразних — не воно.  Обличчя сковує невдоволення, губи стискають кінець пензля, ще сильніше терзаючи його зубами, ігноруючи присмак дерева.

Не так.

Похмурий погляд із знанням справи вчіпляється в лінію плечей, не відривається, навіть коли з точністю ножа на полотні зводить ще один новий шар. Натура різко смикається, відкинувшись на бильцю стільця з надмірною надією, тепер же судорожно тримаючись за спинку руками зі страхом втратити рівновагу.

— На моїй пам’яті, ми це обговорювали, — неначе божественне одкровення, що ледь долинає до вух — молитва за заповіддю цих стін, — за рух доводиться платити за розцінками цього будинку, плоттю та кров’ю.  Своїми плоттю та кров’ю.
— Не ворушіться, — пензлик більше не потрібен, принаймні зараз, — скульптор приступає до іншої своєї роботи, немов ангел, зійшовший з небес — у кількох променях, що падають з вікна, його золотаве волосся ллється кучерями, наче німб, що розтікся, — він обходить  зображуваного зліва, подає свою руку, не бажаючи того, вимазуючи фарбою перепліт пальців, роблячи майже кривавим їхній союз — фарба до огидного бордово-червона.
Іншим пальцем він креслить довгу лінію вилиці, залишаючи червоний слід і зупиняючись тільки на підборідді, плямуючи і його, а заразом смикаючи на себе і трохи вгору — натурник мимоволі зводить свій погляд прямо до неба, відкриваючи деякий простір для творчості прямо на своїй шиї, в яку втикається довгий палець і не менш довгий ніготь, ставлячи маленьку червону точку — фігура під ним трохи відвертає голову ближче до лівого плеча.

Майже ідеально.

Його ніготь не відривається, зачіпає ключицю, що видніється з вороту сорочки.
— Не треба, — за зап’ясток зовсім слабо перехоплюють, — тільки не сорочку.
— На превеликий жаль, ви спізнилися, — з єхидством в усмішці, він шепоче на вухо, дивлячись на невелику пляму, що залишилася біля першого гудзика зверху, проте ніготь прибирає, протест приймається, жертва мистецтва може розслабитися на той час, за який творець вимиє руки від фарби і не повернеться знову, займаючи тепер трохи більше особистого простору — він сідає на коліна натурника, руки творця торкаються плечей, обводять їхню лінію, стискаючи шви сорочки холодними пальцями, з натиском, що не визнає заперечень, він обіймає його за талію, дивлячись через плече, до інтимного залишивши свою голову на цьому ж плечі — становище в кріслі має бути ідеальним, хай натура і трохи посмикнулася, але абсолютно не критично — тепер він на потрібному місці.
Залишається загальний план — якщо ж згадувати про минулу мить інтимностю, її рівень не зменшується, для повноцінного втілення задуму ногу дбайливо обіймають долонею під коліном, височіючи прямо над кріслом в дуже цікавому положенні, проте задум понад усе — її просто кладуть на бильцю.

Готово.

Проте, тільки він так думає — як тільки митець збирався відійти, його смикнули за шарф, повністю руйнуючи одразу два образи — його зовнішній і образ, що він так довго майстрував, допомагаючи собі руками.
— Невже тепер ви мене кинете? Яка нечемність, — натурник посміхається, накручуючи кінець шарфа собі на зап’ястя. — Підете пити своє вино, а я навіть не куштував.
— Ви могли лише попросити, не рухатись, — правила сього місця все ще доволі суворі, на бунтівника кидають погляд на межі докору та зацікавленості. — Якщо ви відпустите край шарфу, буде вам вино, тільки не рухайтесь.
За мовчазної згоди, він відходить до свого місця, ще раз критично окидуючи оком портрет — досі не схожий, — він повертається з бокалом вина, проте не вкладає його в простягнуту руку, а відпиває сам, дозволяючи собі нахабність поділитися смаком вина прямо з губ, через легкий  поцілунок.
— Ви ж казали, що дасте вина, — той, що просив, награно обурюється, облизуючи губи.
— Ви не виконали умови, — але ж як відмовити такому претенціозному пану? Щоправда, його слова знов перевертають так, як буде зручно — замість того, щоб нарешті вкласти бокал у вже деякий час без діла простягнуту руку, «кат» нахиляє бокал до рота, уважно спостерігаючи, щоб не пролити, ан от, задивився на по-справжньому святий образ парафіянина, що не знаючи скуштував крові Христа, прикривши очі — пролив, їм доведеться перевдягнутись — натурнику тільки сорочку, а от художнику штані, проте пляма на коліна — не так уже й страшно, не настільки, щоб оголюватись тут і зараз. Ще багато сеансів треба, щоб домалювати портрет, тим паче такими темпами.
— Я міг би запропонувати вам свій одяг, або залишити без нього, — на прощання він проходиться пальцями по чужих губах, забираючи краплю вина і смакуючи її під пильним наглядом зі сторони. — Вибір за вами, — зачіпившись за коліно, він здіймається, навіть не роблячи спроб знову підкорегувати положення натурника — їхній час знову вийшов, а він ледь-ледь накидав ескіз. Проте, декілька ідей щодо нової композиції в нього знайшлося, але втілить якось потім. Не зараз, коли в його кімнаті перевдягається чоловік, на спину якого він дивиться і навіть не думає відвертатись.
— Вам дуже личить моя сорочка. І, я думаю, вам доведеться відвідати мене ще раз, — він на прощання прихватує зубами шкіру на шиї в декількох місцях, своїми тонкими пальцями з рештками червоної фарби, довірливо вкладаючи в чужу кишеню на грудях візитку, де написано від руки: Агнус Дей.

[Агнець божий.]

Повернувшись до кімнати, в особливості до її безладу — пляшка вина, краплі на підлозі, брудні пензлі, сорочка і штані, — Агнус піддається раптовому пориву, що зовсім для нього незвично, але, будемо чесні, усе, що мало місце сьогодні надто вже нетривіальне для його відносно спокійного життя, тому він не став опиратися, підібрав сорочку, так і залишену біля шафи, оглянув масштаб проблеми — якщо постаратися, відіпреться, — а потім широким розчерком вивів на маленькому аркуші: Memento mori, закидуючи його в чужу кишеню на грудях.