☕️
В думках, у снах та в серці.
То… що таке щастя? Ну, звісно-звісно, це дуже складне та комплексне питання, що потребує зваженої і добре обміркованої відповіді, і навряд чи ним годиться починати будь-який розділ, будь-якої книги, та все ж — що таке щастя?
Воно у великих чи малих речах? Можливо, воно і не у речах зовсім, а у відчуттях, наприклад? У відчутті тепла, спокою і комфорту; у відчутті мʼякого светру на тілі; відчутті ситості і хорошого нічного сну; відчутті солодкого присмаку на язиці, залишеного порцією кремового торту; відчутті теплого, квіткового запаху, що часом зісковзає з пухнастого волосся; відчутті лагідного, люблячого дотику на шкірі…
Юнгі був переконаний, що допоки його світло яскраво світить йому, його не хвилюватимуть подібні екзистенційні питання — не хвилюватимуть і відповіді на них. У нього вже є все, чого тільки може жадати серце та розум.
То, мабуть тоді, щастя існує там, де про нього не згадують — його тихо, мовчки проживають?
Минув тиждень, як їх життя зʼєдналися в одне, як червона нитка тісно сплела їх мізинці одне з одним. Тиждень, як все врешті відчувалось таким правильним, таким простим, таким теплим навіть посеред грудневого морозу — їх гріли самі думки один про одного.
Їм не вдавалось проводити багато часу разом, у обидвох почалась сесія, тож тепер доводилось проводити більше часу в стінах своїх Альма-матер, ніж в стінах чайного кафе-магазинчику чи в обіймах одне одного. Здавалось, це просто жахливо, несправедливо і недопустимо — та якимось чином вони навпаки використовували цей час підтримуючи один одного і зігріваючи теплими повідомленнями чи дзвінками.
Юнгі мало не впав з крісла, коли молодший раптом вперше подзвонив йому, увечері після того, як вони разом, міцно тримаючись за руки, залишили торгівельний центр і старший провів хлопця додому. Тоді Чіміну просто нетерпілось дізнатись, чи з ним все гаразд, і чи його переляканий кіт раптом не змок по дорозі до свого гуртожитку, коли неочікувано знову почався дощ.
Проте, тоді хлопцю довелось чекати не менше пʼяти хвилин, перш ніж Мін врешті видав тремтяче: “Г-гаразд”, а потім довго заспокоював розхвильованого юнака, котрий вже мало не швидку хотів викликати, бо його хьон мов води у рота набрав (що не виключено, коли вже під дощ він-таки потрапив). І ще довше довелось пояснювати, в чому ж була причина його мовчання та тремтячого голосу, якщо не раптова застуда. Крізь сором та червоні щоки, але Юнгі довелося зізнатися у впливі голосу хлопця на його — вуха, мозок, серце та саму душу. І хотілось би Міну сказати, що це пізніше не використовували проти нього… але, той паскудно-прекрасний шепіт змусив-таки тоді його невинну душу на кілька хвилин покинути гріховне тіло: “Хьон, а тобі важливо, що саме мій голос говорить..? Бо у мене багато слів накопичилось… не завжди надто пристойних…”
Не складно здогадатися, чому Мін раптом вирішив звести майже все їх спілкування до чорно-білих букв, принаймні, на час сесії, бо той диплом йому-таки справді був потрібен…
Від: «Рисівʼяник», 19:35
{хьоонн, ти ж обіцяв…..}
Від: «Рисівʼяник», 20:03
{всього одне маленьке фото 🥺}
20:10
[я обіцяв це до того, як дізнався, що за пів години відключать воду і мені потрібно буде терміново йти в душ.]
{ох, то от куди ти зник ☹️…}
{тепер мені потрібне фото-підтвердження 🧐}
[не знав, що малі рисівʼяники бувають такими маніпуляторами…]
{фото.}
Ого. Крапка і відсутність емоджі — а ще кажуть, смерть це найстрашніше, що може трапитися з людиною…
[[
]]
[задоволений? :) ]
{……}
[недостатньо? :( ]
{хьон…}
{ти…}
Виглядає паскудно. Ці крапки скоро вже стануть найбільшим нічним жахом Юнгі.
[що?]
{більше ніколи не висилай таких селфі, хьон 😭}
[я ж казав, що був у душі, Чімін-а, а мокре волосся не додає балів відсутній фотогенічності.]
{скажи чесно, ти знущаєшся? 😭😭😭}
{ти виглядаєш ТАК а я навіть не маю змоги тебе торкнутися 😭}
Здається, сірникова коробка, що Юнгі зве своїм мозком, скоро зовсім перегріється і яскраво спалахне у спробах розшифрувати повідомлення та настрій хлопця. Бо поки він був не в змозі сказати, його хочуть торкнутися, щоб — відбити нирку чи обійняти…
[а “ТАК” на рисівʼяній мові означає щось дуже хороше чи дуже погане?)]
На свій страх та ризик запитував Юнгі.
{це означає “чомутитакийкрасивийяхочутебешвидшепобачити” 😩😭}
Ох… то це таки щось хороше… щось надто хороше, щоб бути правдою, сказав би Юнгі…
[я також хочу швидше тебе побачити, мій янгол. 🤍]
{ах, хьоооон 😭💔}
Залишалось не так багато, Юнгі потрібно було лише пережити два останні іспити і він зможе віддати всю свою увагу найпрекраснішій людині, яку тільки знала ця молочна галактика. Чіміну також залишався лише один іспит та піврічний підсумковий тест у його кондитерській школі. Хлопець трохи хвилювався та ніяк не міг обрати десерти, які хотів би приготувати, але за допомогою свого першого почесного радника та, тепер вже, хлопця за сумісництвом, йому вдалося вирішити цю складну дилему.
[ну, мені сподобався той торт, що ти робив раніше, лавандово-розмариновий з чимось там…]
[А! згадав, з кедровими горішками. 🐿️]
{справді? 🥺}
{це не було занадто..?}
[це було найкраще і найнезвичніше, що я куштував за все своє життя, Чімін-а. 🤨]
{хьооонн 🥹🥹🥹}
Після того, як головний десерт було врешті обрано, залишалося обрати і ще один. І тут теж, одноголосним рішенням, та за допомогою кількох надихаючих картинок з улюбленого Чіміном пінтересту, були обрані лимонні капкейки з чебрецем.
Старший не стомлювався підбадьорювати хлопця та обіцяти йому годинні міцні обійми, щойно вони, без жодного сумніву, успішно закриють всі свої екзамени.
***
{хььооооонннн!!!!! я здав! здав!! на найвищий бал, хьон!!! 😭}
{{
}}
[виглядає просто неймовірно! 🤯]
[це чудові новини, Чіміні!! вітаю!! 😌]
{місіс Сон сказала, що порадить мої рецепти у кондитерську книгу, що випускає її подруга, а вона мій кумир, хьоннннн 😭😭😭}
[я не сумнівався в тобі, мій хороший, ти заслуговуєш лише найкращого. ❤️]
{дякую, хьон, я не впорався би без тебе 🥹❤️}
[тоді чекаю у винагороду обійми і шматочок торту. 🤗]
{обовʼязково, хьон 😇}
{бажаю тобі успіху на іспиті! 💕}
{це ж останній, так?}
[дякую, мій янголе. так, ще один і я теж буду вільний.🪽]
{{
}}
Все тіло Чіміна бриніло та дзищало немов за його спиною раптом і справді виросли крила, або ж, хоча б пропелер. Він блискавично зібрав всі свої речі, спакувавши у картонну коробку два останні капкейки та шматочок торту, які дивом залишились після дегустації викладачами та його голодними однокласниками. Їх також би змели, якби Чіміну вчасно не вдалось відстояти своє право на власні десерти разом з правом почастувати власного хлопця.Ох… щоразу як Чімін прокручував це слово в голові його мозок починав стрімко плавитись, немов недбало залишена плитка шоколаду на гарячій плиті. Це все ще було незвично, але так правильно і добре, надто добре…
Юнак вибіг з приміщення та понісся до автобусної зупинки, йому так хотілось пошвидше побачити старшого, що він навіть відважився на ризикований крок. Хлопець вирішив зробити Юнгі сюрприз та зустріти його на території його університету, а не в чайному магазинчику, як вони попередньо домовились. Проблема була тільки в тому, що він, окрім назви навчального закладу Юнгі, більше нічого і не знав. Не знав, де його шукати, та й взагалі, чи старший зараз в головному корпусі чи якомусь іншому… Та розпитувати про це Юнгі було ризиковано, він надто кмітливий, щоб не запідозрити намірів хлопця. Тож, довелося сподіватися лише на власну інтуїцію, везіння та вчасне прибуття автобуса.
Сеульські затори мало не підірвали його амбітний план, проте, він-таки ще встигав. За годину хлопець вже боязко підходив до воріт університету, міцно тримаючись за картонну ручку маленького пакунку із солодощами і розгублено розглядаючись по боках. Раптом його охопила тривога та сумніви, його минали вже десятки студентів, які із подивом розглядали маленький розгублений клубочок, що несміливо тулився до металевих воріт, шукаючи в тих опору та підтримку. Набравши повітря у груди, хлопець врешті відштовхнувся від землі та зробив крок уперед, мало одразу ж не втративши рівновагу, коли повз нього проходив високий, кремезний студент.
– Ох-хох, обережніше, хлопче, – звернувся до зляканого юнака турботливий голос.
– В-вибачте, я не хотів… – Чімін соромливо підвів очі, раптом розпізнаючи знайоме обличчя перед собою. – Ох, Намджун-ші, це Ви!
– Чімін-ші?! – здивовано підвів брови той самий високий, кремезний студент, а вже за мить його обличчя осяяла ніжна усмішка і на щоках зʼявились ямочки. – Хей, привіт, радий знову бачити!
– Ох, я також зараз дуже радий Вас бачити, – щиро відповів хлопець, видихаючи із полегшенням.
– Хей, давай на “ти”, і можеш кликати мене хьоном, як не як, ми тепер майже як одна сімʼя, – тепло усміхнувся старший.
– Ох, справді..?! – геть зашарівся хлопець. – Я-я із радістю! То Ви… ох, тобто ти, ти все знаєш?
– Звісно ж. Минулого разу я з містером Міном провів досить ґрунтовну бесіду, тож тепер той хитрий лис більше від мене нічого не приховує, – гордо хмикнув Намджун. – Зачекай. А ти взагалі чого зараз тут?
– А… та я… я просто… – переминався з ноги на ногу хлопець.
– Ти до Юна? Він тебе аж сюди прийти змусив?
– Ні-ні… Тобто, тобто так, я до Юнгі-хьона, але… він про це не знає…
– Оооо, зрозуміло-зрозуміло, цукерково-букетний період, – гмикнув Намджун, всміхаючись собі під носа. – Ех, і як тільки той старий чернець-самітник заслужив такий подарунок долі… у всесвіту доволі специфічне розуміння справедливості… – роздумував він уголос.
– А-ем, я… – розгубився юнак.
– Добре, ходімо, – Намджун раптом розвернувся у бік будівлі університету та підкликав хлопця рукою.
– Щ-що? Куди?
– До твоєї зачарованої економічними формулами жабки, раптом він після твого поцілунку у пречудесного принца перетвориться, – жартував старший, вкотре викликаючи на обличчі Чіміна цілий ряд спантеличених виразів.
– То хьон, все-таки, ще в університеті?! – очі юнака сповнились надії.
– Звісно, той фанатик ніколи аудиторію швидше не покидає, аж поки година закінчення іспиту не пробʼє, навіть якщо завершить все за перші 20 хвилин. Все чахне над тими паперами, перевіряючи кожну написану цифру і літеру, що за людина… – цокнув язиком Намджун.
І щойно Чімін лише встиг подумати, який же у нього неймовірний хлопець — той раптом виринув із вхідних дверей будівлі, з очима повністю зануреними у екран телефону.
– О, це ж треба, – здивувався Намджун, також помітивши згорблену фігуру свого друга у кількох метрах від них, – ще цілих 10 хвилин до кінця, такого раніше ніколи не траплялось…
Телефон Чіміна раптом продзвенів і на екрані зʼявилося коротке повідомлення.
[щойно закінчив. не можу дочекатися, щоб побачити тебе.]
Очі хлопця мимоволі наповнились вологою, розмиваючи текст повідомлення.
– Ну, думаю, більше я тут не потрібен. Щасти, Чімін-а! – похапцем промовив Намджун, легко поплескавши розхвильованого емоціями юнака по плечу та підштовхуючи його вперед.
– Дякую!! – Чімін радісно усміхнувся.
І коли очі хлопця знову повернулись до Юнгі, той вже дивився йому у відповідь, завмерши на півшляху, з обличчям повним здивування та шоку. Чімін зітнув губи, стримуючи яскраву усмішку і сміливо пішов, а потім вже й побіг у напрямку Юнгі.
Крок. Ще один. І ще один останній. Юнак кинувся в обійми старшому, міцно обвивши руками його талію, та мало не впустив дорогоцінні шматочки десертів, що зараз висіли на кінчиках його пальців за спиною Юнгі.
– Чі-Чімін… – затинався старший, – але як ти… що ти… як ти тут опинився..?
– Також не міг дочекатися, щоб побачити тебе, – щасливо промурмотів юнак, ще сильніше притискаючись до Міна.
Їх серця знову швидко тріпотіли в унісон, тягнучись одне до одного через шари синтепону в куртках. Юнгі трохи прийшов до тями та потягнувся руками за спину хлопця, обіймаючи того у відповідь. Він і не знав, НАСКІЛЬКИ йому було це потрібно, аж поки він цього не отримав: маленький, теплий клубочок, що зараз палко тіснився до його грудей та випускав гарячу пару з рота поруч із його шиєю, яка, на щастя для здорового глузду Юнгі, зараз була прикрита шарфом.
– Хей, – прошепотів Мін, легко відхиляючись та заглядаючи у кохані очі, – привіт, мій маленький.
Хлопець лише міцно стиснув губи, витріщаючись на Юнгі своїми щенячими, мокрими очима, очевидно знаходячись на межі якогось емоційного зриву. Щоразу, як Юнгі кликав його лагідними іменами, його серце завмирало, загрожуючи не почати битись ніколи знову. Проте, ні, — Юнгі б цього ніколи не допустив, невтомно борючись за життя і кохання свого рисового пиріжечка, він завжди знайде спосіб знову змусити серце юнака швидко забитися.
Медбрат, заряд!
– Якщо не припиниш на мене так дивитися, то я тебе поцілую. А я б не хотів, щоб наш перший поцілунок відбувся на подвірʼї університету, – Юнгі легко схилився до вуха завмерлого хлопця. – Я хочу, щоб це було лише для нас.
Розряд. ↯
Інколи, правда, Мін може перестаратися і змусити маленьке серденько битися на межі своїх можливостей.
Чімін голосно прошипів та гупнувся чолом у плече Юнгі, забито задихавши:
– Хьон… – проскиглив він, – це дуже жорстоко…
– Жорстоко бути настільки красивим, мій янгол.
Юнак знову голосно зашипів, міцно впиваючись маленькими пальчиками у куртку старшого.
– Хьон… ми… ми можемо сьогодні не йти у чайний магазинчик? – несміливо запитав Чімін.
– Хм? Звісно, ми можемо. І куди ж би ти тоді хотів піти?
– Я… а-ем, я приніс тобі дещо, – Чімін обережно розʼєднав обійми і простягнув старшому коробочку. – Думаю, було б непогано розділити це удвох в більш… домашніх умовах… – відвів погляд юнак, розчервонівшись.
Юнгі по черзі переводив очі з пакунку на свого хлопця, щоки котрого скоро загрожували перетворитися у два сицилійських апельсина.
– Пак Чімін-ші, невже Ви зараз напрошуєтесь до мене у гості? – посміхнувся старший, підігнувши одну брову.
– М-можливо..? – нервово зминав пухкі губи юнак.
– Мгм… – серце Юнгі забилось в пʼяти, здається, він чудово розумів, чому хлопець навпроти зараз так яскраво червонів.
– Якщо Ви, звісно, все ще бажаєте мене поцілувати, Мін Юнгі-ші…
Бінго, три сімки і чотирилиста конюшина — сьогодні Юнгі зібрав їх усіх. Головне тепер лише не втратити голову від такого раптового везіння. Голову, і пульс… ❤︎〽_____
___________
У автора немає коментарів, автор всьо… /rip/