Важке серце

- Боже, а де ж ти ту сивуху купив, біс лисий? – голосно засміявся Івась, похитуючи чаркою. Назар скривився і повернувся до паперів. Ніяк не міг звикнути до записів та чисел. Тому вийшов із тісної світлиці й пішов до вогнища. Побратими поважно зиркали на кошового і трохи стишили розмови.

- Будуть ще накази, пане кошовий? – жартівливо спитав Івась і застрибнув на коня. Жеребець гарцював на місці – такий же невгамовний, як і його вершник.

Того вечора у коморі похмурий Івась згадував, які вони різні. Згадував тепло від Назарової руки. І думав, яке життя не справедливе.

Над табором стелився вечір. Івась тихо обходив шатри, тягнучи за собою густий туман. Трави вигорали й прикликали вологу мряку, яка ховала їх від очей ворогів.

«Безпечно, безпечно», - шепотіли духи.

Івась скочив прямо у вікно і голосно гупнув чоботами об дерев’яні дошки. Охорона нашорошилась, завищали шаблі, які повитягали з піхв.

Назар смішно хмурився уві сні. Неспокійний, наче він проблеми козацькі навіть вночі вирішував. Івась у спільні вечори трави палив, щоб сон кошового заспокоїти. І цієї ночі він старій звичці не зрадив.