Який же ти ідіот, Мерліне

– Прокидайся, Мерліне, – крізь сон почув чарівник слова Ґауса. Він же навіть виспатись нормально не встиг! Навіщо його так рано будити? Втім, навіть якщо щось сталося, Мерліну було все одно. Дуже хотілося поспати по-людськи. – Мерліне, вставай, бо спізнишся. Принц Артур чекає.

– Мерліне, ти можеш хоч раз щось по-людськи зробити?! – гаркнув Артур, коли, зайшовши до своєї кімнати, побачив, що обладунки досі не почищені, ліжко не застелене, а одяг не випраний. Слуга ніби крізь землю провалився. Ранок настав, а Мерлін не прийшов. Принц голосно вилаявся.

– Ти мій слуга, а не друг!

Ґвен би пройшла повз прочинені двері Артура, як робила завжди. Бо ж у неї були обов’язки. Морґана, певно, зачекалася. Та випадкова фраза принца змусила служницю спинитись і прислухатися. Ох вже ця цікавість…

Мерлін повернувся до приміщення Ґауса надвечір. Хлопець ледь переставляв ноги від утоми, що навалилася після тренування з Артуром. Принц готувався до чергового турніру, а діставалося чомусь слузі, хоча в Камелоті було безліч лицарів, з якими Артур міг би провести тренувальні бої.

– Міледі, щось сталося? – спитала Ґвен, зайшовши до світлої кімнати Морґани. Вихованка короля розлючено міряла кроками приміщення, а блискучі чорні локони злегка розвівалися під час ходьби.

Артур велично повертався в Камелот після полювання. Вірні лицарі їхали позаду. День видався вдалим, принцу вдалося вполювати оленя. Після пригоди з єдинорогом Артур уважніше дивився, аби не вбити якусь магічну істоту.

– Дідько, Мерліне, де тебе знов носило?!

Роздратований Артур міряв кроками кімнату, поки Мерлін з винуватим виразом обличчя стояв коло дверей. Чарівник не виспався і не поснідав. Іноді рятувати самовпевненого принца було важко і це заняття вимагало певних жертв.

– Артуре, з вами все гаразд? – схвильований, знервований Мерлін підбігає до принца. Той не взяв чарівника з собою, таємно виїхав на завдання з кількома лицарями. От вже довгий час хтось на території земель, що належали Камелоту, вбивав людей. Утер наказав сину вистежити вбивцю.

Мерлін прокинувся. Схопився, скинув покривало, метушливо роззирнувся. У темряві й тиші гупало його серце. Юнак боязко завмер, усвідомлюючи, що йому наснився поганий сон. Найгірший з усіх, які тільки може видати його чаклунський мозок. Його особистий кошмар.

Мерлін розгублено дивився на стелажі зі старовинними фоліантами і не міг допетрати, що він тут шукає. Якщо у бібліотеці Ґауса нема відповідей, то тут і поготів. Цілитель попросив знайти якусь книгу з травами, бо не вистачало інформації щодо хвороби, котра зараз лютувала у Камелоті.

Артур не знаходив собі місця. Ходив кімнатою туди-сюди, безцільно дивився у вікно на подвір’я Камелоту. Завмер, склавши руки на грудях, наче незворушна і така реалістична статуя. Міцно стиснув губи, насупив брови. Увечері бенкет, а настрій принца був гірше нікуди. Батько не зрадіє.

Задоволено посміхнувшись, Мерлін заліз у ванну, попередньо підігрівши воду з допомогою магії. Була пізня ніч. Камелот спав. Ванна Артура у його розпорядженні як мінімум на кілька годин. Не тільки принц любить ніжитися в теплій воді. Мерлін давно хотів скупатися у цій ванні.

- Леді Морґано, ви впевнені? - Ґвен не знала, куди подіти очі, так їй було незручно. А молода вихованка короля стояла навпроти і лукаво поглядала на присоромлену служницю. Тоді підійшла ближче і заправила кучері Ґвен за вухо.