Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Задоволено посміхнувшись, Мерлін заліз у ванну, попередньо підігрівши воду з допомогою магії. Була пізня ніч. Камелот спав. Ванна Артура у його розпорядженні як мінімум на кілька годин. Не тільки принц любить ніжитися в теплій воді. Мерлін давно хотів скупатися у цій ванні. Полежати, ліниво перебираючи пальцями у воді, розслабитися, відпочити, наче принц. О, яке це блаженство - слухати нічну тишу, сповнену віддаленими звуками за межами замку, і нікуди не квапитися.
Тепла вода приємно омивала шкіру. Чарівник на кілька секунд занурився, вигулькнув і широко всміхнувся. Треба було поцупити мило з кімнати Артура. Принц точно біднішим не стане.
Мерлін лежав у ванні, час від часу розбризкуючи воду. Юнак і забув, де знаходиться, бо від раптового дотику аж підстрибнув.
- Так, так, - почувся над вухом зловісний шепіт молодого Пендраґона. Мерлін подумки провалився крізь землю від сорому. Як він міг не почути Артура? - І що це ми тут робимо?
- Я… - чарівник геть розгубився, коли руки Артура стиснули його кістляві плечі. - Я… вирішив ванну помити, щоб була готова до світання. Як бачите, я працюю.
- Працюєш? - принц схилився так низько до вуха чарівника, що той відчув тепле дихання на шкірі. І здригнувся. А ще згадав, що сидить у ванні голий. Стало ніяково, і чарівник втиснув голову в плечі, радіючи, що у приміщенні темно. Артур навряд чи помітить рум’янець на блідих щоках. - Я бачу, як ти працюєш, Мерліне! Ти вліз у мою ванну і лежиш, наче король! Геть знахабнів?
- Артуре, відпустіть, я більше не буду, - чарівник марно намагався звільнитися з чіпкої хватки. Його охопило дивне хвилювання від того, що принц бачить його голим.
- Звісно, ти не будеш, - Пендраґон досі зловтішався, - та я маю покарати тебе за таку поведінку.
- Артуре, не… - Мерлін смикнувся, коли принц ні з сього ні з того став його лоскотати. Чарівник боявся лоскотки, хоч виявив це нещодавно, коли його вирішила розсмішити Морґана. Тоді юнак утік. - Артуре, припиніть! - задихався від сміху Мерлін, вовтузячись у воді. Пендраґон стиха хихотів, насолоджуючись помстою. Його руки були трохи шершавими від вправлянь зі зброєю, широкими й міцними. Принц лоскотав худі ребра слуги і впустив момент, коли той, скориставшись магією, зробив так, що вода хлюпнула Артуру в обличчя.
Той на якийсь час відскочив, випльовуючи воду з рота. А Мерлін вибрався з ванни і потупцяв повз принца, сподіваючись, що той ще довго витиратиме воду з очей. Аж тут Пендраґон схопив чарівника за руку. Мить - і Мерлін притиснутий до стіни. Артур посміхнувся.
- Ми продовжимо? - долоні знову лягли на ребра чарівника. Слуга мимоволі захихотів і здригнувся. Надто вже приємними були дотики принца. Він хотів повернутись і проклясти принца, та розумів: гляне в ті лукаві блакитні очі - і не зможе навіть слова вимовити.
- Артуре… Артуре, прошу, - крізь сміх говорив Мерлін. - Дайте хоч одягнуся. Мені ж холодно.
Лоскотання припинилося. Принц ніби зараз усвідомив, що притискає голого слугу. Від Мерліна пахло якимись травами, а з мокрого волосся скрапувала вода. Краплі стікали по блідій шкірі вниз, і Пендраґон по ній пальцем. Мерлін затих. Тільки важко дихав і навіть не рухався. Артур поклав долоню на його спину, обережно провів униз. І почув щось схоже на тихе зітхання, що вирвалося з вуст слуги.
А ще принц усвідомив, що не проти торкнутися цього прохолодного плеча губами.
І в ту ж мить звідкілясь згори на Артура вилилася вода. Він відскочив і почав гарячково озиратися, шукаючи жартівника. Поки Пендраґон був зайнятий, схвильований Мерлін тихцем утік.
Бо відчувати дотики Артура і лишатися спокійним добіса важко.
Та, лежачи у своїй кімнатці, чарівник у глибині душі шкодував, що не лишився. Хтозна, чим могла закінчитися ця ніч.