- Я тебе, Назаре, на рік до себе в наймити візьму, - запропонував пан, що Іваном назвався, і посмішка його Назару не подобалася, бо надто вже широка, надто вдавано-щира. Ніби не пан він, а друг Назарові, ніби не в наймитство кликав, а до шинку. – Відслужиш в мене рік, я тобі службу щедро оплачу. Стільки, що в інших панів і за десяток років не отримаєш.
Вольно і глибоко дихати було на селі, що ніби сховалося від усіх серед лісів – ніби в самого бога за пазухою, і не було йому біди довгі роки. Та закінчується все, от і милість долі закінчилася одного літа, що за довгі місяці з неба ані краплинки не падало.
май фьорст комішка так би мовити, за неймовірно смачною ідеєю пані капібариці, написана майже на одному диханні. дякую за ідеї, приносьте ще, я всьо зроблю