Дві рудоволосі у Міссурі

Чарлі не любить шортів і фактично не носить спідниці, коли це не частина косплею. Вона з дитинства ховає бліде тіло від сонця, а ще…

У Чарлі проблема з синцями. Через тонку та світлу шкіру легко проглядається навіть найменший результат контакту із твердою поверхнею. Тож щоб у людей не виникало зайвих запитань, типу чи не б’ють її вдома, дівчина носить джинси та худі. Чарлі не подобається, коли люди аж надто про неї турбуються.

Ровіна любить екстравагантні сукні, хороший скотч та теплі квартири (а краще — маєтки). І те, що зараз вона працює над перекладом Книги проклятих для Вінчестерів, не скасовує цієї любови. Те, що більшість часу вона проводить із дивакуватою дівчинкою, яка говорить незрозумілою мовою і навідріз відмовляється учитися магії, те, що спочатку видавалося жахливою втратою часу, зараз відьму навіть інтригує. Спілкуючись із представниками ковену та иншою нечистю, забуваєш, як цікаво часом поговорити з людиною, з якою вас об’єднує лише колір волосся. Ну і спільна справа, звісно.

Чарлі не може визначитися, чи дратує її Ровіна. Єдине, що вона знає — Маклауд розпалює вогнище у каміні настільки, що доводиться вишукувати у найближчому магазині одягу шорти та футболку посеред зими. Це буде найдивніше із того, що Вінчестерам доведеться відшкодовувати.

Поговорити з Ровіною дівчині на думку не спало. Та й очікувати, що тій буде не однаково, — надто наївно.

— Боже, дівчинко, що це таке?! — Чарлі лежить на животі, гортаючи свої нотатки стосовно перекладу, і не може бачити, стосовно чого ж відьма так обурюється. Коли вона обертається, виявляється, що Маклауд стоїть просто над її худими литками, що вкриті синцями після того, як дівчина невдало пострибала зі скакалкою.

— Це нормально, у мене часто таке, — кидає вона через плече. Відверто кажучи, Чарлі не очікувала, що їй знову доведеться зіткнутися із таким питанням. Точно не живучи із трьохсотлітньою відьмою. — Я прикладала холодне, але, видно, не дуже помогло.

— Дівчині не годиться ходити з такими синцями.

— От тільки не починайте. Ми живемо у суспільстві, де жінка може зробити, що їй заманеться, і ходити так, як їй зручно. Тож не треба тягнути в нього свою середньовічну упередженість, — Бредбері повертається до роботи трохи роздратованою, що її відірвали через таку дрібницю. За хвилину вона відчуває, як ліжко прогинається під чужою вагою.

— То тобі зручно так ходити? І не болить?

— Болить, — зізнається дівчина, сподіваючись, що від неї відчепляться, бо через бліду шкіру так само добре проглядається рум’янець. Чарлі не звикла, щоб про неї дбали. — Але я ж не можу нічого із цим зробити.

— Зате я можу. Не хвилюйся, я не відволікатиму тебе від роботи, — наче вгадуючи наступну причину, з якої дівчина б роздратувалася, каже Ровіна. Спокійно і буденно, ніби це не її щойно назвали тією, хто застрягла у Середньовіччі.

Та Чарлі однаково відволікається. Бо як можна працювати, коли тобі над головою бубонять незнайомою мовою? Та бог із ним, з бурмотінням, але ж долоні відьми блукають її литками, посилаючи шкірою хвилі тепла та слабкі електричні імпульси, від яких так лоскітно-приємно.

— Не смикайся, будь ласка.

— А ви не лоскочіть.

Тоді одна рука Ровіни лягає на поперек Чарлі, злегка притискаючи її до ліжка: не так, щоб дівчина геть не могла поворушитися, але вона і не заважатиме закінчити заклинання. Бредбері майже забуває, чиї доторки пробуджують у ній такі змішані почуття, і закушує губу, щоб ненароком не випустити зайвого звуку. Чи варто згадувати, що до перекладу книги вона уже хвилин десять, як не дивиться?

— От і по всьому, — відьма нависає над Чарлі і її волосся приємно лоскоче обличчя дівчини. І коли це вона встигла перевернутися на спину? — Більше не болітиме.

— Дякую, — в горлі пересохло і сказати щось важко, тож Бредбері про всяк випадок киває, ніби переконуючись, що її точно зрозуміють.

— Я можу ще щось для тебе зробити?

— Ні, дякую, — Чарлі, зашарівшись, поправляє волосся і відводить погляд.

— Впевнена? — Ровіна уточнює, випроставшись. Вона пам’ятає той рум’янець, що бачила на обличчі дівчини.

— Ні, — облизує губи Чарлі. — Поцілуйте мене.

Відьма усміхається: то он воно в чому справа, а вона все думала, що дратує Бредбері. Зрештою, напевне, не без цього — бо і дівчина-програмістка зі своїм дивним сленгом та надмірною прив’язаністю до вигаданих персонажів часом стає причиною її головного болю.

Чарлі не любить косметику, якщо, знову ж таки, це не частина косплею. Ровіна не може вийти з дому, не нафарбувавши хоча б губи.

Зараз вони обоє смакують полуничну помаду, стикаючись язиками та вперто шукаючи опори, бо ноги відмовляються виконувати цю функцію.

Насправді Чарлі не очікувала, що буде аж так добре. Певне, це якась магія, абощо. Але зараз вона не думає про це. Важко думати, коли напівоголеними стегнами блукають чужі руки, даруючи стільки тепла.

Ровіна не звикла чекати. З дівчиною не працював ані її обережний флірт, ані навіть недвозначні жарти. Але зараз вона думає, що очікування було того варте. На диво, вона ще зберегла здатність думати доволі тверезо. А тоді долоні Чарлі ковзають з її талії на сідниці, ледь стискаючи.

Жодна із них не чує двигун Імпали ззовні.