Мій імператор

 Сьогодні надзвичайно чудова погода. Сонце світить, птахи співають… І я йду на роботу. Ні, я не не люблю свою роботу, просто в таку погоду я краще пройшлася парком з морозивом або сиділа б вдома за черговим серіалом. Але жити треба за щось.

На наступний день мені написав директор. Мій літак стоїть на завтра о 09:00. Термін роботи на півроку. Я уважно вибирала валізу, розміщуючи усі необхідні речі. Нижня білизна, одяг на зміну, жіночі речі, косметика, фен, документи, готівка, аптечка на першу допомогу, засоби гігієни. Начебто все.

- Ми вже тиждень намагаємось дізнатись, хто вона така, а все марно. Можа він по п’яні її вигадав та сприйняв за справжню?- жалібно промовив Мінь. Так, це той самий, котрий при перщій зустрічі сперечався з Танкредом.

 Як я і думала, розбудили нас на світанку. Я ледь встала, бо після вчорашнього дуже вже боліло тіло. Плюс до цього незручно спала. Наступного разу треба лягти на солому, а не сидіти. Нас швидко випроводили, навіть в туалет не дали сходити. Зі мною поруч йшли хлопчаки.

  Після того, як гість поїхав, Бохан ходив наче кіт сметани об’ївся. Тому і ми змогли трохи розслабитись. До кінця дня ми спокійно попрацювали та пішли відпочивати. 
- Яка сьогодні історія буде?- спитав Хепін коли ми вже розійшлись по своїм камерам.

    Ранок приходить тихо та разом і з ним приходить відчуття нового дня. Навіть в таких умовах хочеться відчувати щось хороше. Повільно розплющую очі. Оглянувшись навколо, я бачу спокійні обличчя дітей, які ще сплять. Легка посмішка з’являється на моєму обличчі, коли я дивлюся на них.

Повільно моя свідомість почала повертатись. І перше, що я усвідомила, це те, що  знаходжусь в чиїсь руках. І ми, схоже, знаходимось в русі, бо мене трясе, наче в дідовому жигулі, хоча й м’яко. Наступне, що відчула, так це перев’язана шия. Не для удушення, а наче перебинтована.