І тільки тоді я зрозумію

 Темна ніч вже оповила землі середзем’я, висипавши на небо мільйони зірок та взявши жителів у полон сну. Та все ж до Чуї сон не йшов. Блакитні очі дивилися на темне небо, думаючи про те що було, що є і те що буде. 

 Найбільше думалося все ж про своїх товаришів у цій подорожі. Йосано, на перший погляд звичайну гордовиту, пихату ельфійку яка виявилася найсміливішою кого він коли-небудь зустрічав, хоч і зі своїми примхами. Та і про Дазая. Чуя спочатку радів, що він не одна людина в братстві персня, та все ж радість вивітрилася швидко. Спробуй ще знайди істоту з таким мерзенним характером. Ненависть між ними виявилася взаємною, тож словесні перепалки ставалися мало не щодня. Та все ж згадуючи про головну мету об’єднання вони затихали, правда вистачало цього не на довго. 

 А потім стався розкол(якщо можна так сказати) братства. І склалося так, що Чуя, Йосано та Дазай були змушені подорожувати втрьох, готуючи королівства до атак мордору. І ось перше на їхньому шляху Рохан, де їм в лице сказали що не будуть битися, а евакуюються до безпечної фортеці. Все ж для Чуї це було очікувано, та певне розчарування все ж відчувалося десь у глибині душі. Тоді він і вперше замислився, чи все ж його ненависть до Дазая не переросла зараз у щось більше. Бо від своєї безпорадності він сховався у коричневому волоссі. Тоді хотілося щоб це тривало вічно. Вічно бути схованим, і не переживати як би то не вмерти завтра від руки якогось орка. 

 Але повернемося до ночі, з якої ми це все і розпочали. Уже напевно було за північ, та Чуя досі стояв, дивився у далечінь. Вже завтра день х. День, коли вони мають допомогти евакуювати королівство. Та все ж відчувалося що щось станеться до цього. І він боявся, боявся своє передчуття, яке майже завжди виявлялося правдивим. І так сталося і цього разу. 

 Вмить зірки опинилися за завісою чорного диму зі сторожової башти. Майже одночасно із цим почувся голосний клич орків. Ось і погане передчуття. Та воїни Рохану були готові. Чого не скажеш про Накахару. В одній спальній одежі та з мисливським ножем (який взяв про всяк випадок) він зустрічав навалу орків, яка по звуках точно було чисельніша ніж армія в цьому замку. Та і часу переодягатися не було. Але на адреналіні, бажанню помсти та ще чомусь він поперся до воїнів, які якраз виходили із брами. 

 І ось момент зіткнення двох армій. Поле, на якому все відбувалося в мить стало багряним. Здавалося, що багряними стали і всі небесні тіла, і саме чорне небо теж почало відблискувати червоним. Важко було бачити як твої побратими полягали але це з новими силами та злістю несло тебе у бій. І ніхто ніколи б не подумав, що у смертоносному месеві мисливським ножем можна буде вирізати стількох ворогів. Та все ж Чуя продемонстрував це. 

 Бій точився до першого променя. Тоді і впав останній орк на поляну, яка виглядала швидше як братська могила. Тут полягло багато героїв Рохану, за що королівство буде їм точно вдячне. Чуя тримався за плече, яке йому просторомили. Рана не смертельна, скоро очухається. Зараз би люльки… І тут він помітив, як до нього біжить темноволоса ельфійка. У погляді Йосано можна було відразу прочитати дві речі: «Як ти ще живий», та «де Дазай». 

 Останнє цікавило і Накахару. Все ж можливо він в глибині душі сподівався що той в безпеці, але все ж кинувся оглядати поле. І нажаль побачив те, що так не хотів. Тіло лежало у цілковитому спокої, пронизане точним ударом в сердце. А на лиці красувалася усмішка. Чуя просто відвернувся, щоб не бачити тієї картинки. Чи може щоб мертве тіло не бачило сліз, що покотилися з блакитних очей.