MorganaEscritora
Оріджинали
12+
Інші види стосунків
Алан
Міні
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
сб, 06/17/2023 - 04:07
сб, 06/17/2023 - 04:08
43 хвилини, 37 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Алан похапцем витер спітнілі долоні о комбінезон і трохи відпив теплого енергетика з фляжки. Браслет тихо пищав, сигналізуючи прискорене серцебиття. Він велів ШІ асистенту всюдиліта перевірити точні координати, хоча і так і знав, що у правильному місці. Всюдиліт ковзнув над кронами, ледь їх не задівши крилом, і беззвучно спустився на невеличкий трав’яний п’ятачок. Плавним натисканням Алан зупинив рух слухняної машини, опустив прозорий дах і перестрибнув через борт, щоправда, вже не так легко, як раніше.

«З поверненням,» подумки привітав себе. Нічого наче і не змінилось: та ж червона земля, гостинний, на перший погляд, казковий ліс, і майже домашнє небо з пурпуровим відтінком.Пілот зробив кілька кроків по досі пошрамованій після посадки землі, на зустріч йому.Він був тут, десять років потому. Корпус святково виблискував на сонці - тобто, поправив Алан себе, технічно це було не сонце, а зірка Фос - але все виглядало тут так оманливо схоже…

Ніс заритий в землю, крила безпомічно опущені. Він з трепетом торкнувся нагрітої металевої поверхні.

- Нічого, друже, - підбадьорив Алан чи то себе, чи то корабель, - я тебе відремонтую.Не просто так він ганявся за деталями для моделі, яку більше не випускають, ледь не по всій галактиці.

Алан із зусиллям натиснув на бічну панель, ввів код, який не міг забути, якби пройшло і сто років. Його перший корабель, Соул 2122, з тих часів, коли він тільки прийшов до КосмоСил, ще зелений, необізнаний, і в захваті від відрядження на нововідкриту планету під загадковою та романтичною назвою Ксантея.»Ти заслужив на краще,» сказав він йому, «ти заслужив на краще, Соуле».Бічна пластина повільно від’їхала вбік.

Алан застрибнув всередину, не звертаючи на увагу на збуджене тремтіння у всьому тілі, одразу кинувся до комп’ютера, щоб приєднати зовнішню батарею і ввести пароль. І тільки коли переконався, що комп’ютер вдалося запустити, дозволив собі видихнути.

- Соуле? - позвав він з надією, - ти тут? Ти…живий?

Нутрощі корабля застогнали, заохали, на панелях управління одна за одною загорілись лампочки, сигналізуючи нову активність, запищали невдоволено запобіжники, попереджаючи про низький рівень енергії.

- Алане? - «розум» та голос корабля звучав радісно і недовірливо, хоча Алан не був впевнений, що йому це не здалось. Це всього лише машина, Алане… Машина, по яку ти повернувся.

- Я тут, - він відкашлявся, - пробач, Соуле. Коли ми тоді з тобою розбились.. і мене забрали всюдилітом на базу, я просив повернутись по тебе. Але тоді у нас ще не було для тебе ні транспорту, ні деталей. Ми тільки починали земліфікацію… Мене за це перевели на локальні вантажні рейси. Ніяких нових планет, ніяких цікавих місій, романтики відкриттів. Заборонили мені повертатись сюди, ці жалюгідні… А тепер я звільнився… тобто, мене звільнили. За неблагонадійність. Звільнили і я тепер дістався сюди на пасажирському. Я заберу тебе звідси, відремонтую і заберу, і ми з тобою ще пошатаємось галактикою, як у старі добрі часи. Ми ще покажемо їм всім, чого варті!Соул мовчав. Алан вичікував. Серце стукало гучніше і повільніше, ніж завжди.

- Я завжди казав тобі, що твої жарти про Президента та Раду Дев’яти не доведуть до добра, - нарешті відповів Соул із ледве чутним смішком, - але дякую, що не забув про мене.

Алан шумно видихнув крізь зуби та змигнув сльозу.- Кілька днів роботи, і ми з тобою ще політаємо! Ого як політаємо!

Він із любов’ю погладив екран.

- Я за інструментами!

Пілот пройшовся до всюдихода, наспівуючи. Соул був тут, він функціонував, він нарешті міг забрати його собі та послати придурків з КосмоСил, які вважали, що транспортувати на базу і ремонтувати стару модель нераціонально і дорого. І нарешті політати у своє задоволення! Нехай не здобуде слави, високого звання та грошей, як міг би у КосмоСилах, нехай не поверне престижний статус, але зате хоч душу відведе.

Алан нахилився над різноманіттям залізяччя в багажнику і… не почув, скоріше відчув на межі людських можливостей, інтуїцією пілота, що на нього хтось дивиться, спостерігає з холодною цікавістю. Хтось розумний. Він обережно, повільно пересунув руку та поклав на паралізатор. Що ж, хто або що б це не було… Різко розвернувся, направляючи дуло перед собою, але цей хтось затих, причаївся. Він зробив обережний крок від всюдиліта, роздумуючи, чи не повернутись назад до корабля і перечекати. Хруснуло щось під ногою: Алан дозволив собі швидкий погляд вниз. Просто гілка. А ще свіжа кров на траві. І крихітний значок, трохи схожий на кельтський хрест. Символ Опору землефікації. Не дивно, що одразу після посадки він його не помітив. Алан повільно видихнув, рахуючи до чотирьох.

В скронях билась думка «ксантеяни». Вляпався. Поранений повстанець проти землефікації цілком може мати зброю та ефективно з неї стріляти. По ньому, і по всюдиліту. Алан загальмував ритм серця, щоб не тремтіли руки. І став повільно, дуже повільно відходити до корабля. Вже знаючи, що занадто пізно. Вони помітили один одного.Не встиг: йому зарядили цілу чергу з сомнуса в плече. Ноги його підкосились, і він впав у міцний сон.

Абсолютна, нічим не розбавлена чорнота. Чужі голоси, що сперечались мовою, яку він, на щастя, не забув. Говорила жінка, за вимовою явно корінна ксантеянка.

- Шпигун, - вона з огидою виплюнула це слово, - землянин. Що він міг робити тут, в джунглях? Міста вже їх територія, але тепер вони навіть ліс хочуть собі забрати. Єдине місце, де ми можемо спокійно…

Її перервали, голос молодший, але спокійніший.

- Роно, послухай, при ньому знайшли інструменти й деталі. Можливо, послали когось відремонтувати те корито. Трохи запізно, але думаю, ти помилилась. Він може бути тут випадково. Що не змінює того, що у нас проблеми…

- А я згодна з Елі. Ремонт убоге прикриття. Він точно шпигун, але як він довідався..Алан облизнув губи, відчуваючи тупий біль в голові та занадто жорстку пов’язку, що давила на очі. Руки та ноги вони теж зв’язали, авжеж…Він сидів на найнезручнішому стільці у світі та не міг поворухнутись.

- Я тут є випадково, - прохрипів він на ксантарі, - я не хочу… не хотів зробити погане. Я прилетів забрати мій старий корабель, на якому…. зробив десять років тому аварію.

Слова було важко згадувати, вимовою похвалитись не міг, але він був майже впевнений, що вони його зрозуміли.Запала напружена тиша.Нарешті Рона обережно спитала:

- І ти знаєш, хто ми?Брехати сенсу не було, питання було очевидно не про те, що він скаже, а як.

- Ви - те, що залишилось від Опору колонізації, - сказав і одразу ж мало не вдарив себе за формулювання «те, що залишилось», але зв’язаними руками таке провернути було б важко.

Почулись приглушені прокляття.

- Я нікому не скажу, - Алан розумів всю плачевність свого становища, але вирішив не здаватись, - я розумію, що ви обурені…і що хочете повернути собі контроль. Я обіцяю, тільки відпустіть мене і я відремонтую свій корабель і заберусь звідси…Він закашлявся. Мабуть, по дорозі набрався пилу.

Клац. Склянка з водою зустрілась з його зубами. Він не відмовився.Потім хтось голосно зітхнув, і, нарешті, пов’язку з його очей зняли. Вологі стіни, тісне приміщення, темрява казали про те, що вони в землянці. Він роздивився три силуети: ксантеянка і два ксантеянина в робочих комбінезонах і окулярах, що закривали половину обличчя, але дозволяли їм бачити набагато краще у темряві.

- Як тебе звати? - спитав третій, що до цього мовчав, - скажи. І скажи нам, хто ти.- Алан, - він вирішив, що найкращий варіант казати правду, - я Алан Яновскі. Колишній пілот КосмоСил. Я тут була…були…був десять років тому, на самому початку… колонізації. Але після аварії я працював далеко звідси.

- Тоді тобі не пощастило опинитись не в тому місці, не в той час, і помітити одного з нас, - майже з жалем сказала жінка, - Елі не міг тебе відпустити. І якщо ми дозволимо тобі піти, боюсь, ти дуже швидко передаси своїй старій базі, на якій, як ти кажеш, ти вже не працюєш, дані щодо того, в якому квадраті шукати схованки повстанців. Алан відчув, як десь в ямці під ребрами у нього холодіє.

- Будь ласка… я обіцяю…я, я неблагонадійний, мене звільнили…я не з ними, я не за них…

Рона втомлено махнула рукою.- Завтра з’явишся перед радою, вирішимо твою долю. Вибач, але це все, що я можу для тебе зробити. Нілу, ти залишаєшся його охороняти. Ходімо.

Алан стиснув кулаки. Не так безглуздо, не зараз!

Нілу, той самий з молодим голосом, мовчки сів так, щоб перекрити йому вихід.

- Може прив’яжеш мене якось так, щоб я міг лягти? - похмурим голосом поцікавився Алан.

Той підійшов мовчки, відв’язав від стільця, допоміг встати та влягтись на жорсткій лежанці, міцно тримаючи за передпліччя. Алан зітхнув, підняв руки, зв’язані зі знанням діла, до грудей, і спробував трохи розслабити м’язи тіла, повертів головою, щоб не так боліла шия.Нілу повернувся на свою позицію біля входу, накинувши на плечі якусь ковдру. Було чути тільки його рівне дихання.

- Знаєш, - Алан спробував трохи розрядити атмосферу, почекавши трохи, - я завжди мріяв повернутись сюди по свій корабель, хоча за аварію на ньому я втратив кар’єру. Може, дарма. Може… - він закашлявся. Це сире повітря, - це був знак ніколи не повертатись на Ксантею.

- Добре було б, якби всі забрались і ніколи не повертались, - спокійно (або удавано спокійно) відізвався Нілу.

- Ви маєте право нас ненавидіти, - погодився Алан, - я розумію.

- Ні чорта ви не розумієте, - так само беземоційно відізвався ксантеянин.- То поясни мені. У нас вся ніч попереду.Нілу видав дивний короткий звук, і Алан зрозумів, що це смішок.

- Вся ніч? Думаєш, це щось змінить? Якось допоможе, після усього, що ви з нами зробили?- Ми все одно тут, - обережно відповів Алан, - до ранку. Я…мені шкода. Пробач. І, я не знаю, що сталося з Елі, але сподіваюсь, він буде в порядку.Нілу підвівся і став ходити перед входом, але через те, що майже не було місця, він просто робив крок вперед-назад.

- Ви знищили наше звичне життя, забрали нашу свободу приймати рішення, привласнили культуру, і відправили незгодних у заслання на планети, де вони все одно помруть, - в голосі ксантеянина дзвеніла справжня гірка злість, - ти думаєш, я хочу тут бути, а не вчитись, працювати, кохати? Ти й такі як ти, ви не думали, що не всі тут раді вашій великій цивілізації.Алан розумів добре одне: зараз час заткнутись та слухати. Нілу вже бив кулаками стіну, проклинав Землю і землян, виливав на нього потоки лайки. Алан мовчав. Розумів, що це стосується не зовсім його особисто.Шкіра рук горіли від мотузки, спина та шия затекли від незручної пози, і в якусь мить він втратив нитку розповіді.

- Що ти мовчиш? - у розпачі крикнув Нілу майже йому на вухо.

Алан втягнув повітря через зуби. Будь розсудливим.

- Мої слова зараз нічого не змінюють. Моя смерть завтра нічого не змінить. Але я хочу, щоб ти знав, що мені шкода. Ми вчинили неправильно. Я вчинив неправильно. Хотів би я це змінити.Нілу помовчав. Деякий час він просидів на своєму місці, не рухаючись. Алан чув тільки його збите від довгої тиради дихання, і, мабуть, вперше в житті, молився.

- Ей, мені треба…ну, ти розумієш, в туалет, - наважився він.- Звісно, - Нілу підійшов, - я допоможу встати, піду з тобою разом. Якщо спробуєш втекти, я тебе застрелю. Зрозумів?- Зрозумів.

Він обережно пройшов до виходу. Ноги були зв’язані, але так, що він міг повільно їх переставляти. Вони відійшли від землянки на кілька кроків. Завершивши свою справу, Алан ще трохи постояв, насолоджуючись свіжим нічним повітрям. Нілу не квапив його: що ж, це цілком міг бути останній раз, коли він дивиться на зорі.

- Тепер ходімо, - повернувся він до Нілу. Той несподівано підійшов ближче, і, перш ніж Алан зрозумів, що відбувається, розрізав на ньому мотузки.- Іди, поки я не передумав і поки нікого немає, - прошепотів той, - поклянись, що нікому не скажеш ні слова.

- Що ти робиш?

- Кажу тобі, йди. Ти непоганий землянин. Я не хочу почати свій шлях зі смерті невинного на моїй совісті, а ти тут власне, через прикру, дурну випадковість та нашу необережність. Клянись!

- Я клянусь. Але… як же ти?

- Не твої проблеми. Іди.

Алан не змушував себе просити двічі. Він біг лісом, відчуваючи дивну легкість у тілі, як тоді, коли був початківцем і мріяв про далекі планети та гарні погони на плечах, біг, опираючись на свою інтуїцію та орієнтуючись на зорі. Після йому доведеться проковтнути нереальну кількість енергетичного їдла, але, на щастя, земляни навчились відкладати виснаження на потім. Нарешті він торкнувся холодної обшивки та механічно ввів пароль.

- Соуле, - збудженим голосом позвав він, - я зараз поверну собі… тобто нам, нам з тобою все. Соуле, ти не повіриш! Але спершу з’єднай мене з черговим нашої бази. Ти знаєш номер. Ці номери не міняються, бо ці ліниві придурки… Черговий? Колишній пілот Алан Яновскі. З’єднайте мене з командиром бази, це терміново… Ні, це ви не розумієте, я маю інформацію, яка стосується державних інтересів. Ні, вам не можу сказати. Я можу і в поліцію подзвонити з цим, і в службу безпеки, але тоді всі дізнаються, що «військові проґавили». Хочете втратити своє місце?…. Так, дякую. Командире? Алан Яновскі. У мене є інформація, яку я хотів би…. а, що вже втрачати, скажу про це прямо… обміняти на рекомендацію до повернення до КосмоСил. На посаду пілота-дослідника.І, поки на зв’язку було чути тільки дихання, додав:

- Маю на увазі повернення разом з моїм старим кораблем. Потім поясню.Він зупинився перевести подих, сподіваючись, що його не пошлють до біса. Може, він попросив забагато? Може, варто починати було не з вимог? Живіт раптом жахливо заболів, і він зігнувся в три погибелі.На другому боці знайомий напружений голос відповів:- Слухаю.

 

Розділи:
    Примітки
    Експеримент-конкурсна робота
    Вподобайка
    0
    Ставлення автора до критики