6 липня 2004, 19:34
Детройт, Мідтаун, конспіративна квартира Щ.И.Т.а
Люк наближається до дверей швидко і безшумно, не зважаючи на поранення і важкі на вигляд черевики. Він не визирає у вічко і старається триматися збоку, жестами вказуючи їй робити те саме. Обережно прислухається до звуків з коридору, а тоді на секунду міцно замружує очі.
— Мені потрібно, щоб зараз ти слухала мене дуже уважно, — він повільно присідає перед нею, встановлюючи зоровий контакт. — Від цього залежать життя багатьох людей. Будь ласка.
Ел розгублено киває, хапаючись за його протягнуту руку, і піднімається на ноги. Він підводить її ближче до вікна. Колсон намагається ігнорувати тихе неритмічне клацання з боку дверей — ніби хтось намагається відчинити замок.
— Я повинен був передати це Філу, — Люк витягує з карману жилетки невеликий овальний предмет, — в цій капсулі — результати багаторічних наукових досліджень, які можна використати задля різних цілей — хороших і поганих. Немає часу пояснювати, в Щ.И.Т.і розберуться. Я… я сподіваюсь.
Вона знову киває, не впевнена, якої реакції від неї чекають. Штукенція в руках Люка здається занадто маленькою і дешевою, щоб мати вагоме значення, від цього відчуття нереальності того, що вібувається, лише посилюється.
— І я повинен віддати її тобі, — з удаваною веселістю додає тим часом він, криво посміхаючись. А потім знесилено хитає головою, знову повертаючи собі серйозний вираз обличчя. — Ну добре. Маєш щось гостре, але товстіше, ніж голка? О, бачу!
Ел застигає, а тоді невпевнено тягнеться до власного волосся, на яке вказує Люк. Пальці натикаються на невидимку.
— Дивись уважно, — він обертає капсулу в руках, демонструючи непримітний отвір майже по центру.
Люк перетворює невидимку в подобу тупої шпильки і обережно засовує кінчик в отвір. Затримує подих, по міліметру провертаючи її по колу. Він супроводжує свої дії квапливими, але детальними поясненнями — з якою силою тисне, куди зміщує. Ел здивовано кліпає очима, коли ледь помітний потік світла з капсули перетворюється у маленьку квадратну панель. Вона здається прозорою і невагомою.
— Тобі потрібно притиснути сюди свій палець, — знову промовляє Люк. — Капсула зчитає твій генетичний код і ти станеш наступним «ключем».
— Наступним що? — уточнює вона, вигинаючи шию.
Люк робить коротку паузу, проводячи язиком по нижній губі.
— Ніхто крім тебе не матиме доступу до вмісту капсули — інакше вона деактивується. Я був попереднім «ключем» і мав передати це право Філу, але…
Двері раптово здригаються від удару. Люк встигає прикрити їй рота долонею раніше, ніж Ел зривається на крик.
— Люди за межами цієї квартири полюють на мене через капсулу, — він майже шепоче їй у саме вухо. — Якщо дізнаються, що тут є ще хтось — полюватимуть за тобою. У вхідних дверей посилений захист, але довго вони не витримають.
Він відпускає її, а тоді підіймається з колін і наближається до іншого вікна. Двері знову здригаються, але цього разу вона лише смикається. Люк піднімає віконну стулку, визираючи назовні.
— Бачиш той балкон?
Ел визирає на вулицю, де густішають сутінки. Збоку від віконного отвору, але не прямо під ним, розташований балкон зі пожежними сходами, які тягнуться від поверха до поверха.
— Зможеш туди перестрибнути?
Вона кидає на нього переляканий погляд. Люк дивиться серйозно і дуже уважно — не жартує. Ел слабо киває.
— Не спускайся на землю, не підіймайся на дах. Я впевнений, що вони чатують по периметру будинку. Постарайся знайти пусту квартиру і перечекай там. Не користуйся своїм телефоном — якщо дізнаються, що Філ був не сам — спробують відслідкувати. Не дзвони йому, — він продовжує давати їй короткі вказівки, озираючись на двері і підхоплюючи наплічник з того місця на підлозі, де вона його облишила. — Заховайся і чекай — Щ.И.Т. знайде тебе — вони завжди знаходять. Якщо вийде безпечно покинути будинок — будь десь недалеко і не привертай уваги. І не кажи нікому, що капсула в тебе — тільки директору Ф’юрі, добре?
Ел слухає все це, фоном хапаючи кинуті на дивані речі — серце, по відчуттях, колотиться десь в горлі.
— Ти що будеш робити? — питає вона.
— Затримаю їх, — відповідає Люк, спокійно посміхаючись кутиками губ.
Він знову протягує в її строну капсулу — і вона обережно підносить палець до прозорої панелі. Їй здається, що нічого не відбувається, але Люк, не коментуючи ні словом, вправним рухом закриває панель, витягує шпильку і передає обидва предмети їй.
— Як тебе звуть? — питає він, стискаючи її руки своїми.
— Ел, — відповідає Колсон, не замислюючись.
Він знову посміхається — щиріше, ніж за весь короткий час їх спілкування — і киває, підхтовхуючи її до вікна. Колсон закидує капсулу в наплічник і натягує його на спину. Потім обережно перекидує ліву ногу через підвіконня, втискуючись у вузький отвір худеньким тілом, а тоді підсувається ближче до краю і хапається обома руками за поручні балкону, влаштовуючи ступню між прутами. Головне не дивитись донизу.
Пальці міцно стискають поручень, і вона ризикує витягнути праву ногу. З другого разу намацує отвір між прутами і переносить все тіло назовні, відчуваючи напругу кожним м’язом. Коли Ел обертається, Люк все ще дивиться на неї — а тоді коротко киває і зачиняє вікно. Вона кліпає очима, зосереджуючись на задачі — опинитись всередині балкона, а не поза ним.
Приземлення виходить дещо шумним. Вона на секунду застигає, а тоді різко всідається і звертає погляд до вікна, з якого вилізла — вже сховане за жалюзі. Колсон піднімається на ноги і обережно наближається до дверей, що ведуть з балкону у сусідню квартиру — зачинено. Верхня частина дверей прозора — але всередині занадто темно, щоб розгледіти внутрішній інтер’єр.
Ел повільно видихає, витираючи мокрі від поту долоні об тканину домашніх легінсів, і намагаюється усвідомити, у що вона вляпалась. Щ.И.Т., таємні агенти і Філ? Якщо обміркувати це спокійно — логіка абсолютно відсутня. Вірити людині, яку знаєш десять хвилин — вершина дурості. Треба терміново викликати поліцію! Тільки телефон залишився на дивані перед телевізором.
Вона майже приймає рішення начхати на заборону і скоріше спуститися сходами на вулицю, щоб попросити когось з перехожих про допомогу. Але тут з Філової квартири лунають дещо приглушені звуки, схожі на постріли.
Колсон інстинктивно присідає, ховаючись за ящики з квітами. Це точно постріли. Мама водила її в тир по вихідних. Вона знає цей звук.
Ел не встигає це обміркувати, бо в наступний момент центральне вікно квартири розбивається, змушуючи її майже втиснутись у підлогу балкону. Донизу летять уламки скла і обривки жалюзі. Вона ризикує підняти погляд і бачить голову та плечі Люка, що стирчать з розбитого вікна. Його обличчя все у крові, чиїсь руки стискають шию. Він силиться відштовхнути супротивника, обриси якого скрадені у темноті кімнати.
В результаті Люк робить щось, що допомагає йому звільнитись. Він зникає з її поля зору, але тепер вона краще чує звуки ударів та крики зсередини. А потім — одинокий постріл. Ел застигає в очікуванні.
У вікні з’являється силует. Висовується крізь нерівну диру у склі, обережно уникаючи гострих кутів, окидує поглядом околиці. Ел скуцьорблюється за ящиками і чує тільки шум крові у вухах.
Це не Люк.