6 травня 2012 року, 20:15
Пакистан, провінція Белуджистан, округ Кеч, закинута будівля на околиці міста.
Колсон блукає поглядом по злущеним стінам кімнати, чомусь пригадуючи останню розмову з Філом. Чи був він злим? Розчарованим? Байдужим? Між її бровами прорізається глибока, негарна зморшка — звичка від батька.
Рука Фаррела невпевнено, але невідворотньо тягнеться до її коліна, м’яко стискає крізь тканину стандартної уніформи. Їй майже вдається не кривитись.
— Ел, ти як? — тихо промовляє Кріс, намагаючись спіймати її погляд. — День сьогодні… непростий. Навіть уявити не можу, як тобі після Філ…
— Хіба схоже, що я потребую співчуття?
Вона не дивиться на нього, але в цьому нема необхідності. Щось в її голосі змушує Фаррела негайно прибрати руку. Краплинка неприхованої відрази — до нього, до себе, до Щ.И.Т.а — і всіх разом. Їй начхати зараз, якщо це когось ображає. Кріс застигає ще на десяток секунд — вона бачить краєм ока. Це дратує, розсіює беземоційний вакуум в голові. Аж раптом він піднімається, недбало смикаючи кутиком рота, відходить углиб приміщення.
Ел знову переводить погляд. Опіки на обличчі Девіда болісні, але неглибокі — вона бачить приховану напругу в лініях його щелепи. Щоразу, коли Ніган торкається ушкодженої шкіри чистою, обробленою дезінфекційним розчином тканиною, той стискає зуби. В очах у Боттона розсіяний, неуважний морок.
У них не було можливості перевірити, що залишилось від Еліота. Снаряд потрапив у паливний бак. Квінджет палав яскраво.
Вона нетерпляче схоплюється на ноги, крокуючи кімнатою. Перевіряє коммунікатор — зв’язку все ще не має. Штаб не підніме питання щодо їх евакуації раніше, ніж через шість годин після останнього контакту. Чекати на джет ще з-пів доби — отже, вони тут застрягли.
Ніган закінчує з Девідом і відходить до іншого боку приміщення. Необережно валиться прямо на брудну підлогу, спираючись на стіну потилицею. Колсон дивиться на нього кілька секунд, усвідомлюючи, що досі не знає його імені — тільки прізвище. Напарник дістає цигарку з напівпустої пачки, запитально протягує ще одну їй. Ел коротко смикає головою в запереченні, сідає поруч, відкорковуючи пляшку з водою.
Він дивиться на Боттона — на уривчасті рухи його фіксованої пов’язкою грудної клітки, міцно заплющені повіки та напружено стиснуті кулаки. Це не погляд медика, що оцінює якість виконаної роботи. Ніган бачить те саме, що і вона. Порожнечу на тому місці — по праву руку від Девіда — де мав би бути Еліот.
Він завжди сідав по праву руку від Девіда.
— Фаррел дійсно на щось розраховував? — питання Нігана звучить недоречно, а глузування в голосі покликане відволікти їх обох від думок, які б вони радше воліли не мати.
Тим не менш, Ел все одно знаходить Кріса поглядом. Його темні кучері і тонкі губи, які він майже ніколи не розтискає, навіть якщо посміхається або говорить голосно. Він мовчав всю ту ніч кілька тижнів тому. Її це повністю влаштовувало.
— Це не 0-8-4, — знову промовляє Ніган, не дочекавшись від неї відповіді.
Вона не перепитує, добре розуміючи, про що мова. Щ.И.Т. вислав команду на цю місію з однієї причини — військові Прикордонного корпусу повідомили про групу екстремістів з полоненими цивільними і невідомою біологічною зброєю.
Ел пам’ятає вираз обличчя Мей при їх першому контакті з місцевою армією. Її неможливо читати, але за стільки років, що вони знайомі, Колсон могла з впевненістю визначити одне — Мелінда мала сумніви з самого початку. Коли вони вирушили на розвідку до окупованої бойовиками частини міста, вона наказала Еліоту бути готовим і не покидати квінджету.
— Ти бачила його?
Колсон повертає голову, запитально вигинаючи ліву брову.
— Філа, я маю на увазі, — продовжує Ніган, не випускаючи з рота цигарки. — Він справді мертвий чи це чергова витівка Ф’юрі?
Вона відчуває, що не здатна розтиснути щелепи для відповіді на це питання, спантеличина тим, що воно взагалі прозвучало.
— О, — робить висновок він, видихаючи — тонка цівка диму піднімається до стелі. — Отже, не витівка. Тоді це дивно.
— Що дивно? — тихо запитує Ел, долаючи раптову сухість у горлі.
Замість відповіді Ніган глибоко затягується. Колсон роздратовано висмикує цигарку з його рота, змушуючи його коротко усміхнутись і повернутись до неї всім корпусом.
— Який у тебе рівень допуску?
— Нігане…
— Ну добре, добре. Я і так знаю. А пам’ятаєш, хто тоді був присутній під час звіту Генд, коли серед імен загиблих агентів вона згадала і Філа?
Колсон тупо киває, досі не в змозі збагнути, до чого він веде.
— Молодняк, такий як ми з тобою — третій-четвертий рівні, — все ж довершує Ніган. — Навіть Мей приєдналася пізніше — коли для наших команд повністю поміняли бойові завдання. Одразу після цього я дізнався, що інформацію про смерть твого дядька планують засекретити. Віднині вона буде доступна агентам не нижче шостого рівня.
Ел кілька секунд кліпає очима, аналізуючи почуте, а потім заперечно хитає головою і затягується відібраною цигаркою. Гірше вже точно не буде, бо нудота не відпускає її з моменту підриву джета.
— Ти зовсім здурів.
Напарник зривається на пирхаючий сміх, який швидко стихає.
— Евакуації не буде, Ел-Кей. І Мей про це знала, — додає він, схиляючи голову до лівого плеча. — Як думаєш, чого вона добровільно вирушила на бойову місію вперше за стільки років канцелярської роботи?
Ніган дивиться на неї в притул. Не зважаючи на чергове сміховинне прізвисько, в його очах немає нічого веселого. Колсон теж відмовляється відводити погляд. Вона давно перестала запитувати про джерела його інформації, але цього разу все звучить занадто фантастично.
— Там було чотири оперативних групи.
— Угу.
— Як мінімум двадцять людей.
— Все так.
— І ти хочеш сказати..?
— Їх всіх відправили на завдання підвищеного ризику. Ті, що призначені для більш досвідчених агентів, яким заздалегіть повідомляють про нюанси.
Ел різко видихає, тушить цигарку, розмазуючи залишки попелу підлогою.
— Навіщо ти мені це кажеш? — тихо питає вона, не повертаючи голови.
— Щоб після повернення ти могла з’ясувати, що такого у смерті Філа, що це змусило Щ.И.Т. поміняти пріоритети, — серйозно відповідає він. — Заради чого так неприкрито ризикують моїм життям.
Ніган робить акцент на передостанньому слові, але його погляд при цьому спрямований на Девіда. Колсон знову пирхає.
— Хіба сенс не в тому, щоб я не повернулась?
Він посміхається кутиками рота.
— Не кожна команда має Мелінду Мей.
Вона заперечно хитає головою, а потім ховає обличчя в долонях, розтираючи великими пальцями перенісся. Тиснучий біль з кожною секундою стає лиш сильнішим. Занадто нереально навіть для Щ.И.Т.а.
— Монетка у повітрі, Ел.
Колсон застигає на місці, повільно піднімає голову, напружено вглядаючись в його обличчя у німому запитанні. Ніган, здається, вперше за всю розмову не розуміє причини її збентеження.
— Так кажуть, коли щось таємне от-от має стати явним. Монетка у повітрі, — знизує він плечима, — а тоді сама розумієш, що з нею станеться.