– Нарешті ти моя, навіки.
– Так твоя..
Чоловік обійняв мене за талію, і ми злилися в поцілунку.
– Сказав би хто рік тому, що ми з тобою будемо разом, я посміявся б цій людині в обличчя.
Я стукнула хлопця в широкі груди і засміялася. Він узяв мене за руку і поцілував її із внутрішнього боку.
– Ти розтопила мій лід, а я зробив тебе щасливою, моя мила Джулія
Рік тому.
– Що чорт забирай це таке, Карле?! – У мого помічника полетіли папери, які він так довго збирав і слухав мою гнівну тираду.
– Ти зміг знайти інформацію лише про його родину? Я просила тебе дізнатися про все, де він буває, чим він харчується, яким блядь повітрям дихає! А ти знайшов лише те, що має сім’ю?! Діти? Як мені з цим покидьком боротися? Викрасти дітей та дружину, привезти сюди і що? Намагатись їх вбити? Розшматувати? Кинути їх у стічні канави?! Карле, щоб до завтра ти дістав мені всю інформацію про пересування цього…. Цього проклятого типу, який убив мою родину. Я мститиму тільки йому, а не його сім’ї. Чорт. – я зняла круглі окуляри, стиснула перенісся і потерла, для розслаблення очей. – Карле, йди.
Я прийняла дзвінок у скайпі та посміхнулася.
– Здрастуйте, – я посміхнулася – уточніть які саме послуги ви від нас чекаєте?
– Доброго дня, ми вас турбуємо не з приводу надання послуг вашої фірми. Я хочу поговорити з Анастасією. Це ж ви донька Олександра, молодшого Боса української мафії?
Я різко перестала посміхатися, і зняла свої окуляри, здригнувшись від свого імені. Я прямо дивилася на співрозмовника – чоловік років 50-60, з сивиною в бороді і на голові виднілися сліди шрамів. Я одразу зрозуміла, що ця людина не з простих.
– Так це я. То що вам знадобилося від дочки молодшого Боса? І звідки Вам, шановний, відомо про мене?
– Ох, дитинко. Я знав твого батька. І багато хто його знав. Ти єдина була на похороні своїх близьких людей. Ти шукаєш не в тому боці, повір. Та людина невинна.
Я різко відкинулася в кріслі і склала пальці будиночком, дивлячись на людину в моніторі мого Macbooka.
– Докази невинності є?
– Звичайно, ця людина зараз знаходиться поряд.
Чоловік, до речі, який так і не представився, повернув екран і я побачила старого і немічного чоловіка. Я жахнулася, коли побачила скільки до нього приліплено проводки.
– Дорога міс, як бачиш, ця людина прикута до ліжка останні 15 років. – Чоловік знову повернув екран на колишнє місце, витер піт з обличчя і посміхнувся. – Я хотів би з вами зустрітися, міс. Я можу прилетіти до вас на батьківщину за три дні. Ви можете мене прийняти?
– Звичайно, я чекатиму на вас в офісі за адресою, яку відправлю в цей чат. Ми зустрінемося не на моїй роботі.
– До скорої зустрічі, міс.
Він скинув дзвінок, і я закрила ноут. Набрала секретарку та попросила каву з льодом. Я підвелася і підійшла до панорамного вікна.
– Давно я не була на своїй батьківщині. – промовила я вдихаючи дим цигарки.
Постукали у двері і я обернулася. Мікаела зайшла і мило посміхнулася.
– Міс, Ваша кава з льодом. У вас щось трапилось? Чи можу я ще чимось допомогти? – Вона поставила тацю і нахилила голову. Я посміхнулася їй і міцно обійняла.
– Ах, Міко.. Ти мені завжди допомагаєш. Візьми будь ласка 2 квитки на літак. Нам треба з тобою відлетіти до України.
Міка перестала посміхатися, і ми сіли до столу.
– Послухай, я твоя сестра, але я не хочу знову бачити батьківську хату.
Я поклала руку на її голову та притягла до себе. Ми стукнулися лобами і засміялися.
– Міко, послухай. Є слід на вбивцю. І є людина, яка виведе нас на цей слід. Він назвав моє ім’я, справжнє.
Міка дивилася на мене і глибоко зітхнувши встала і підійшла до мого ноутбука.
– Я замовлю квитки на сьогоднішній вечір. Нам потрібно прибрати твій офіс та будинок.
Я посміхнулася сестрі та випила кави. Я зателефонувала Кирилу, і сказала що мене не буде тиждень, і він буде за мене весь цей час. Після роботи я сіла у свою машину та завела її. Подивившись на якийсь час, я зрозуміла що до вилетіла у мене рівно 4 години. Міка сіла в машину та посміхнулася.
– Ми встигнемо все зібрати, Насте.
– Дякую, Сашко. Я люблю тебе.
Моя машина повільно виїхала з паркування та виїхала у бік мого будинку у Лондоні.
