Вони лежали й дивились якийсь повсякденний серіал. Леонхард із задумливим видом оперла руку під підборіддя, а іншою легенько обіймала Тою за шию.
— Як тобі він? — Лео указала на героя, який щось говорив з екрана.
Дівчина задоволено притиснулась до її грудей і тихо засопіла.
— М-м, — буркнула вона, — не знаю, я не дуже прив’язуюсь до чоловічих персонажів. Я б назвала його… Простим.
Леонхард стримано зітхнула.
— Тою, ти ж знаєш, що це головний герой?
Тоя майже не забарилась у брехні:
— Звісно знаю. — вона зівнула, — він ще свою дівчину врятував.
— …Це був інший персонаж.
— Га, справді? — дівчина розсіяно моргнула.
— Дай, вгадаю, тебе зацікавила тільки дружба тих двох героїнь? — Лео подивилась на неї, як на відкриту книгу.
— Ну… — забарилась Тоя, — можливо… А це погано? Тебе це засмутило?
Лео покачала головою.
— Ні, насправді це іронічно, що тебе цікавлять лише лесбійські пари. — вона криво посміхнулась, — ти наче схиблена на цьому.
— Щ-що? Ні! — Тоя поспішила виправдати її тезу, — мені вони цікаві тільки, тому що я ніколи таких людей не бачила, крім себе, тому мені цікаво! Це не значить, що я схиблена на цьому.
— Якби вони тебе просто цікавили, ти б запам’ятала хоча б одне ім’я іншого персонажа.
— Я запам’ятала!
— Яке?
Дівчина замарилась, намагаючись згадати хоч одне.
— Ну, цейво… Джон… Джонс… Джой.
— Джейкоб! — виправила її Лео, — там тільки Джейкоб був, а цих я вперше чую. Ти ж їх вигадала на ходу.
— Ой, усе! — махнула рукою Тоя, — ти сама винна, що увімкнула жахастик, замість романтики, яка мені подобається! Не скаржся, що я погано запам’ятаю імена героїв, які через хвилину помруть.
— Якби ми дивились те, що ти просиш, це були б фільми про дурних лесбійок зі зовнішністю моделей, які цілуються кожну секунду.
— Н-не правда!
