Хоча ні

Якщо цікаво, Безладу теж добре спалось. Вранці, повний сил та енергії, він вирушив на кухню, щоб випити кави. 
 По дорозі перестрівся з Копійкою. Побажав доброго ранку і пішов далі. В кухні він побачив… Копійку? 
 Але стоп, вона ж була на сходах. Чи ні? Чи йому ввижається? Чи це все сон? 
- Чому застиг? - кинула йому… ще одна Копійка(?) і зайшла до кімнати. 
- Як ви-…? - хлопець був у недорозумінні - Копійко? Тебе троє? 
- Оу, ми не Копійка. Я - Нейд, а це - Віталік. 
- Ви… Ви виглядаєте точно як Копійка… 
- Бо ми її клони. 
- …Що?! 
- Народ! Ходіть всі сюди! 
 Тоді, з усієї будівлі почали сходитись двійники монети. Вони оточили Безлада і почали розповідати:
- Якось декілька із нас знайшли одне одного і почали триматись разом. Потім знаходились нові і нові клони тієї ж і однієї людини. 
- Але не було зрозуміло якої. 
- Ми знали, що ця дівчина має мати відмінну від наших історію. 
- Вона мала б пам’ятати… 
- …своє минуле до блогерства. 
- Адже всі ми пам’ятаємо себе лише від того моменту. 
- Так, у нас є вигадані передісторії.
- З прописаним бекграундом легше жити. 
- Але у неї було зовсім по-іншому. 
- І ми вирішили допомогти їй. 
- Назбирали разом грошей на нове житло і разом почали тут жити. 
 Після того, як вони закінчили розповідь, Безлад запитав:
- А де зараз Копійка? 
- У себе, на горі. 
- Дякую. 
 Він пішов до неї і мовив:
- Гей, ти не розказувала, що у тебе є купа клонів, які ведуть різні україномовні канали та ще й живуть тут. 
- Ні, не розказувала. Але бачу ти вже дізнався. 
- Так. Непогано, мабуть. 
- Є певні плюси. 
Він вже був на виході, коли дещо згадав:
- Слухай, у нас із Верумом скоро буде вечірка в честь розкриття статі нашої дитини. Будуть наші друзі. Ти б не хотіла прийти також? 
- Ее… Якщо Верум не буде проти.. 
- Я вже питав. Він не проти. 
- Добре, тоді. 
Поц усміхнувся і пішов. 
 По обіді Копійка вирушила до магазину, купити продуктів. 
 Безлад, тим часом, обмірковував ситуацію з Кімілем. 
 Повертаючись назад, вона відчула, що її переслідують. Годі вже з неї! Повернулась назад і побачила… 
 Групку ейфоріядрочерів. Давненько їх не було. Нарешті, нагода розім’ятись. 
 Не минуло й чверті години, як граційна монетка знову крокувала дворами додому. Та все ж, вона забарилась. 
 - Де була, що бачила? - питають вдома. 
- Та… Знову ейфоріядрочери. 
- Йой. Це хто? - спитав Безлад. 
- Це… Такі істоти. Вони… Колись вони були людьми, та втратили здоровий глузд і тепер, не можуть бачити речі такими, якими вони є. 
- Зрозуміло… Верум, наче, щось таке згадував. 
- Мабуть, що так… 
*флешбеки*
- Ну, добре, тоді. Я принесла продукти. Можемо щось приготувати. 

 На наступний день Безлад і сам зустрівся з безголовими. Верум допоміг, і вони разом пішли до приємнішого місця. 
 Копійка працювала над своїм каналом, її клони над своїми, а Порошенко - над каналом Кіміля. 
 Завтра у нього День народження… (Не в Порошенка, а у Кіміля). Завтра вони з Безладом почнуть виконання порятункової операції. Життя стає кращи-
 Сирена. 
 Всі в Одеському дворі спускаються в підвал. Верум з хлопцем вирушають до найближчого сховища. 
 Вибух. 
 Наче далеко, але по тілу пробігають мурашки і в голові починає панувати страх. 
 Другий вибух. 
 Сховище, де ховався Безлад, завалило… 
 Третій вибух. 
Все далі і далі від Копійки лунали звуки руйнувань. Аж тут.. 
 Ще один. 
 Зненацька, жителі Двору відчули потужний удар. Просто над їхніми головами. Стеля прогнулась. Але втрималась. 
 Хоча ні.