Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Проснулась вона прив’язаною до стільця. Потроху розплющуючи очі монета побачила перед собою мішок. В той момент вона багато про що подумала. Згадала останні події, обдумала те, що може статися з нею і вирішила яким буде її план дій.
«Може за всім стоїть мішок? » - промайнуло в голові.
Та не встигла Копійка розвинути цю думку як увійшов він.
Тепер почало здаватися ніби Порошенко не справжній… Хіба в нього такої форми ніс? А хіба волосся такої довжини?? Невже він завжди мав блакитні очі?
Це пахло підозріло. Та варто було зачекати.
- Слухай, дитино…- почав хлоп - Я знаю що ти збиралася зробити.
І тоді монетка все пригадала…
Того дня, прямо перед тим, як побачити Петра із вікна, вона наважилась на небезпечні думки.
«Можна було б використати його зображення для обкладинки відео. Так, було б непогано. А за таке не затримують часом? Чи Порошенко сам прийде по мене?? «
«От чорт…» - подумала Копійка зараз - «Знала я, що так буде… «
- Це протизаконно? - спитала вона
- Не те щоб… Але ти не маєш на таке повноважень
- Пробачте мені, будь ласка. Я чесно не буду такого робити. Це була лише безневинна ідея.
- Таке складно пробачити. Та я пропоную угоду.
Монета вже остаточно проснулася і уважно слухала умови угоди.
- Отже так. Я дозволяю тобі зробити те, що ти хотіла. Але ти мусиш залишити цей мішок у себе.
- А що там?
- В тому і справа, що я не можу тобі це сказати. Ти мусиш пообіцяти, що залишиш його. Інакше не випущу з підвалу.
- Що ж мені тоді залишається?… Я згодна.
- Добре. Тоді удачі з ним.
Петро відв’язав Копійку і відчинив двері підвалу. Вона через стрес схопила декілька Шалених бджілок і запхала їх до рота.
- Мені вже треба йти. Слава Україні! - мовив він на прощання
- Героям… - не встигла монета закінчити, як він зник з поля зору - слава… Що ж… Подивимось що у мішку.
Вона пройшла до підвалу, де стояв мішок. Не вагаючись, розв’язала мотузку і розкрила, щоб побачити вміст.
Там лежав якийсь хлоп!
Здається, він спав. Копійка обережно дістала його і вилила в обличчя склянку води.
Він повільно почав розплющувати очі.
- Шо за… - промовив він - Ти хто?
- Емм… Так, точно. Я Копійка. Я все поясню. Але спершу ходімо всередину.
Вони зайшли в Одеський двір. Там чувак поїв і випив, трохи розказав про себе і дізнався дещо про дівчину. Тоді вони пішли в її кімнату.
- Отже, тебе звати Кіміль, ти не знаєш чому ти тут і як опинився, правильно?
- Так.. А ти та блогерка Копійка і ти тут живеш.
- Ага… Ну, давай так. Ти залишишся тут, доки все не вирішимо - їй страшно було зізнаватися у тому, що вона змушена буде тримати його у себе. Хоча, можливо, все ще можна буде вирішити і дати поцу свободу.
- Ну… У тебе є тут якісь розваги?
- Навряд чи… Але можна записати колаборацію на твій канал. Наприклад, огляд Хартстоппера.
- Гарна думка!
Наступні декілька днів вони провели за створенням цього ролика. Вийшло непогано, їм обом сподобалось. Та найбільше задоволення принесла, мабуть, компанія один одного… Може хлоп уже й не хотів додому…
Потім вони визначили як доправити Кіміля в рідний край і вирушили в дорогу.
Сумно було розлучатися, однак поц не міг жити у монети вічно. До того ж, він знав про її почуття до Нацбанку і не хотів ставати третім зайвим у стосунках. Хлоп не поважав Нацбанк, але поважав Копійку і її вибір.
Але дівчина і сама вже давно сумнівалася в своїх почуттях. Ніколи не розуміла вчинки Нацбанку, та і той більше уваги приділяв гривні, а не їй. Як же вона не хотіла розлучатися з Кімільом…
Та все ж провела його аж до іншого кінця країни, попрощалась і подалася кудись.
- Куди підеш? - питає поц
- Я бачила кав’ярню неподалік. Зайду туди, візьму чогось в дорогу та й поїду.
- Ясно…
Під час подорожі вони відчували такий сильний зв’язок, як ніколи. Можливо, не треба було розлучатись?
- Бувай.
- Бувай.
І вона пішла.
Щось в Кімілі не давало спокою і обдумавши все, він взяв необхідні речі й вибіг на вулицю.
Через кілька хвилин бігу, він побачив знайому постать, що прямувала до автобусної зупинки.
Сутеніло. Темні хмари затуляли частину неба.
- Копійко!
Почувши знайомий голос, монета різко обернулася.
- Ти? Що ти тут робиш?
- Я… Я не хочу втрачати тебе. Моє життя було нічим, доки той чувак не приніс мене тобі. Я знаю що у тебе з Нацбанком, але хочу щоб ти знала. Знала, що я відчуваю. І… Хочу запитати чи ти відчуваєш те саме.
У відповідь вона лише посміхнулась.
Почав падати дощ.
І раптово….
*еПіЧнИй РоМаНтИчНиЙ пОцІлУнОк Під ДоЩеМ*
- Їдь зі мною
- Добре. Поїду. Тепер уже добровільно.
Вони посміялись і подалися разом на автобус.