“Дорогий Білле!
Велике спасибі за допомогу з покупками, я ще не розібралась з усім, але від зубатих фрісбі я у захваті.
Передавай вітання Артурові.
Сподіваюсь, скоро зустрінемось.
Рорі”
“Так, тепер треба це якось відправити. Що вони там казали — відправити сову? Це типу як голубина пошта? Господи, люди, ви чули щось про технічний прогрес?” Рорі поклала записку до конверта, запечатала його червоним воском та простою печаткою із квіткою магнолії, відчуваючи себе щонайменше бунтівною заколотницею у змові проти монаршого престолу, що надсилає союзникам таємні інструкції, запхала конверт у кишеню та вийшла з кімнати. Дорогою до Великої зали вона зустріла Нотті, одного з ельфів, з якими познайомилась на кухні. Домовик просвітив, що лист можна відправити з однією зі шкільних сов, які живуть у соварні.
— Нотті зараз іде туди, може відіслати листа.
— Дуже тобі дякую.
У Великій залі було незвично людно. Майже весь учительський стіл виявився зайнятим, незнайомі чаклуни та чаклунки перемовлялись між собою як старі знайомі, віддаючи шану сніданку. Рорі зайняла єдине вільне місце, тримаючись упевнено і незалежно — fake it till you make it, як то кажуть. Директор поспішив привернути до неї загальну увагу.
— Доброго ранку, міс Бланшар! Колеги, дозвольте представити — міс Аурелія Бланшар, наш новий діамант.
Рорі холодно посміхнулась, стримуючи бажання накивати п’ятами. Ноги її не буде в цьому залі, хоча б доки не з’їдеться решта студентів, снідатиме на кухні з ельфами. Дехто з учителів кивнув їй, почулось кілька “вітаю” та “ласкаво просимо”. Викладачі намагалися мати дружній вигляд, однак Рорі уловила напруження, що з’явилось з її появою. “Цікаво, як багато вони насправді про мене знають?”
Того дня, коли Дамблдор з’явився на їхньому порозі з офіційним візитом до її матері, він запевнив Ленору, що “вони докладуть усіх зусиль, щоб поставитись до Рорі та її ситуації із усією можливою тактовністю, якщо вона допоможе їм у цьому”, що в перекладі з дипломатичної мови означало “якщо будеш хорошою дівчинкою, ніхто не дізнається про те, що МАКУСА мало не відправила тебе в утиль”, тим не менш Рорі не мала підстав цілком довіряти директору.
На щастя, професори швидко втратили до неї інтерес та повернулись до своїх розмов. Рорі, не дуже й ховаючись, почала розглядати своїх майбутніх викладачів: худорлява відьма з гривою бляклого волосся та у товстезних окулярах, наче новорічна ялинка, завішана шалями та прикрасами, не помічала, здавалось, нікого, захоплена вмістом свого келиха; чарівник в піжонському смугастому косюмі-трійці з довжелезним фраком, настільки низенький, що йому поставили особливе крісло, щоб він зміг дістати до столу, та зухвалий чаклун з пов’язкою на оці та дерев’яним протезом замість руки голосно реготали над Геґрідовим жартом. Пишнотіла відьма з доброзичливим обличчям, у гостоверхому капелюсі, тихо перемовлялась із Макґонеґел; Дамблдор щось розказував сивокосій чаклунці з жорстким, але привабливим обличчям та хижими, жовтими, мов у яструба, очима.
Один із викладачів вибивався із загальної строкатої картини — високий та худорлявий, довгоносий, одягнений у щільну чорну мантію, він нагадував крука. Довгі пальці відщіпували шматочки тоста, що лежав перед ним на тарілці. Придивившись, Рорі помітила, що він молодший за решту викладачів. Наче відчувши її погляд, чоловік в чорному обернувся до Рорі. Він дивився прямо на неї, не ховаючи невдоволення. “Уу, від такого погляду його студенти, мабуть, під столи лізуть”. І була б Рорі однією з них, вона навіть відвела б очі.
Навчання для Рорі почалось після сніданку і відразу ж перетворилось на її особисте прокляття. Першою за неї взялась Макґонеґел. Клас трансфігурації (Рорі промовляла про себе нове слово, наче пробуючи його на смак) — довге приміщення зі склепінчастою стелею у два поверхи та еркером позаду учительського столу, — нагадував каплицю, не вистачало хіба скульптур святих та вітражів у вікнах. Уздовж класу вишикувались ряди парт, усюди в ідеальному порядку були розставлені пташині клітки, подушечки для голок, шахові фігури, срібні кубки та багато інших, не пов’язаних між собою предметів.
— Трансфігурація — надзвичайно складна магічна наука, що вивчає способи зміни фізичних характеристик об’єктів та живих істот, — почала Макґонеґел, — Не переживайте, якщо вам не відразу вдастся освоїти цю дисципліну. Правду кажучи, саме вам, можливо, було б варто почати з чогось простішого.
Якщо це була маніпуляція, спроба взяти її “на слабо”, то спрацювало відмінно — Рорі відразу ж сказала собі, що землю гризтиме, але навчиться цій їхній трансфігурації. Бланшар міг не подобатись Дамблдор та інші вчителі, її вимушений приїзд та вся школа заразом, та вона завжди мала непереборний азарт до здобутків: в школі вона була однією з найкращих не з бажання догодити матері, сподобатись учителям чи отримати хороші рекомендації до коледжу, а з чистого перфекціонізму — у рівненький стовпчик однакових “А” не мала пробратись жодна інша літера алфавіту. Її ритуали завжди були вражаюче точними, її зілля — бездоганними. “Не бачу причин змінювати свої звички зараз”.
— Почнемо, професорко?
— Аплодую вашому завзяттю, міс Бланшар. Отже, паличка напоготові.
Рорі дістала з сумки довгасту коробочку, обтягнуту кремово-білою шкірою. В день їхнього знайомства дівчина здивувала професорку, повідомивши, що чарівна паличка їй не потрібна.
— Звісно, вам потрібна паличка, міс Бланшар, як і кожному студенту Гоґвортсу.
— Так, професорко, і я її маю.
До від’їзду в Британію лишалося кілька днів, коли Ленора увійшла до Роріної спальні, де та якраз пакувала валізу, та простягнула їй футляр.
— Це що?
— Твоя чарівна паличка.
— Що? Ти жартуєш.
Однак по обличчю матері, по печалі в її очах було видно, що вона говорить цілком серйозно. Рорі знала цю печаль — вона з’являлася тільки тоді, коли мати згадувала про батька.
— Коли в тебе вперше проявились… здібності, — голос Ленори дрижав, — ми з твоїм татом вирішили віддати тебе до Ільверморні. Він був такий щасливий. Ти знаєш, він справлявся з усім значно краще за мене.
Рорі знала. Вона була ще маленькою, коли батько загинув, але добре його пам’ятала. Його ніколи не лякала її магія. Він радів, наче дитина, дивлячись як Рорі шугає в повітрі чи рухає меблі, навіть не торкаючись їх.
— Тоді ми й купили тобі паличку — щоб ти стала найкращою чарівницею, — по щоках Ленори скотились дві крихітні сльозинки.
— Шкода, що не склалось.
Ленора видихнула та опанувала себе. Рорі рідко бачила, щоб матір втрачала самовладання, і зараз серце їй стискалось від жалю та суму.
— Ще не пізно, — Ленора обняла долонями Роріне обличчя. — Тобі випав другий шанс, таке вдається не кожному. Тож не змарнуй його. Заради мене і заради свого тата. Обіцяєш мені?
— Обіцяю.
Рорі обережно відкрила футляр. Всередині лежала витончена біла паличка з різьбленою ручкою тонким позолоченим орнаментом. Рорі не те щоб добре зналася на артефактах, але навіть вона побачила, що паличка незрівнянна — гнучка, ідеально збалансована, неймовірно гарна, вона зручно лежала в руці та злегка вібрувала прохолодною небезпечною силою.
— Ми почнемо з азів та подивимось, як ви справлятиметесь.
Макґонеґел поклала перед Рорі сірника та веліла перетворити його на голку.
— Навіщо?
Професорка поглянула на Рорі так, наче та спитала, навіщо сонце встає вранці.
— Тобто “навіщо”?
— Навіщо мені перетворювати сірник на голку? В якій ситуації мені це може знадобитись?
Макґонаґел могла б навести кілька прикладів, дівчина могла б почати сперечатись — професорка не збиралась вступати в дрібні суперечки.
— Не все, що ви вивчатимете, матиме буквальне прикладне застосування, — сказала вона натомість, — Певна, ви не так часто використовуєте у повсякденному житті хімічні рівняння та площу трикутника, однак ви проходили це в школі.
Рорі замислилась. Почасти професорка мала рацію — академічна освіта не має на меті навчити дітей лише тому, що вони гарантовано використовуватимуть на практиці.
— Але геометрія та хімія мають практичне застосування в реальному житті. Мені це знадобилося б, якби я вирішила бути лікарем чи архітектором. Навіщо потрібно “змінювати фізичні характеристики об’єктів та живих істот” в цілому? Перетворити ворога на жабу, звісно, ефектний жест, однак чи не видається це вам дещо… середньовічним?
— Магія — не розробка космічних кораблів, міс Бланшар, — в голосі Макґонеґел забринів метал, — Значна частина магічних здобутків відносить саме до часів середньовіччя. Ми слідуємо давнім традиціям та передаємо знання наступним поколінням.
“Здається, мені вдалось вивести цю жінку з себе”.
— Я можу припустити, що вам ніколи не знадобиться перетворити сірник на голку для шиття, — професорка майже миттєво опанувала себе, — але як щодо цього?
І Макґонеґел витонченим змахом палички перетворила олівець, що лежав на столі, в маленький кинжал із вузьким, схожим на жало, лезом. Рорі вигнула брову.
— Чому б нам не почати із чогось подібного, професорко?
— А чому відомі художники роками малюють квіти та фрукти, доки не беруться за свої шедеври?
— Тому що потрібно спершу навчитись зображати об’єкти в просторі, передавати на папері текстуру, світло та тіні… — почала Рорі, вже здогадуючись, до чого веде Макґонеґел.
— Отже, вміння перетворювати дерево на метал таки може вам придатись, чи не так, міс Бланшар?
Заперечити було нічого. Рорі знову взялась за паличку. За півгодини спроб сірник так і не перетворився на голку. Він лежав перед нею, прямокутний і цілком дерев’яний, і Рорі ненавиділа його все дужче. Голова почала боліти від напруження. “Та щоб ти згорів”, — подумки вилаялась Рорі, гепнувши долонею по столу. І сірник спалахнув, за мить перетворившись на попіл. Макґонеґел інстинктивно відсахнулась.
— Зазвичай спалахи інтуїтивної магії у вашому віці вже не трапляються.
— Це не інтуїтивна магія, професорко, це трансфігурація, — процідила Рорі.
— Перепрошую?
Рорі вдарила по столу ще раз, і олівці у професорчиній підставці загорілись веселеньким багаттям. Дівчина загасила вогонь раніше, ніж професорка підняла паличку. Олівці стирчали з неушкодженої підставки обвугленими гумками.
— Отже, деякі заклинання ви все ж знаєте.
— Це базова піромагія, професорко. Я мала освоїти її до пуття наступного року. Але я не використовувала жодних заклять.
— Тоді як ви змусили олівці спалахнути?
— Я їм наказала.
— Наказали?
Обличчя професорки невловимо змінилось. Рорі дивилась на неї спантеличено, гадаючи, що такого жахливого вона сказала.
— Думаю, на сьогодні ми завершили, міс Бланшар. Я проведу вас до теплиці професорки Спраут.
Професоркою Спраут виявилась приємна пишнотіла відьма, що за сніданком точила ляси з Маґонеґел. На повсякденну зелено-коричневу картату мантію вона накинула щось на кшталт робочого халата зі старими плямами трави, землі та бозна чого ще. Професорка гербалогії — тут чомусь так називали ботаніку — видалась Рорі досить приязною — вона не роздивлялась Рорі з обережним інтересом, не показувала усім своїм своїм виглядом, що та уже встигла її розчарувати, тож знаходитись в її компанії було цілком комфортно.
— Отож, міс Бланшар, чому би вам не роззирнутись навколо та не назвати рослини, які вам відомі. А тоді вирішимо, що робити далі.
Вдома Рорі вже доводилось вирощувати трави та корені, доглядати за різними рослинами — “відьма, що не здатна виростити складники для своїх зіль, то не відьма”, — тож зараз вона не розгубилась.
— Це імбир, чебрець, мандрагора, валеріана, — Рорі йшла вздовж столів, вказуючи на знайомі рослини, — а це аніс, беладонна, полин.
Після години безплідних зусиль на трансфігурації було приємно відчути себе не останньою дурепою.
— Чудово, міс Бланшар! Просто блискуче. Для того, хто ніколи не вивчав гербалогію, ви чудово ознайомлені з матеріалом.
— Але професорко Спраут, це ж звичайні рослини, не магічні, — заперечила Рорі. — Щоб їх знати, якоїсь особливої освіти не потрібно.
— Рослини не поділяються на звичайні та незвичайні, міс Бланшар, — відповіла викладачка, простягаючи жменю сушених мух агресивному на вигляд вазону з баклажаново-фіолетовими квітами, — всі рослини надзвичайні та унікальні. Те, що деякі з них всотують магію з навколишнього середовища, не робить їх особливішими.
Професорка Спраут поставила Рорі кілька простих питань з догляду за рослинами, водночас рухаючись туди—сюди по теплиці, виконуючи дрібні справи — відривала зів’ялі листочки, підсипала ґрунт у вазони, поливала, поправляла, повертала до світла. Вона торкалась рослин наче домашніх улюбленців, говорила до них, сварила, що сумували без неї. Дивлячись на неї, Рорі подумала про Геґріда — вони обидвоє були людьми на своєму місці.
— А хто доглядає за рослинами під час канікул?
— Зазвичай ельфи-домовики. Я також прошу Геґріда поглядати на них час від часу, хоча… гербалогія не його спеціальність, розумієте. Але він однаково дуже мене виручає.
Решту часу Рорі допомагала професорці Спраут наводити лад у теплиці, а до наступного разу мала вивчити усе про зубасту герань.
— Давно пора розсадити її у кілька горщиків, — сказала професорка, вказуючи на жахливі, всипані криваво-червоними квітами джунглі в кутку, — Робота буде не з легких, але вам у будь-якому випадку доведеться звикати, міс Бланшар — наздогнати нашу програму буде нелегко.
— Так, я уже зрозуміла, професорко.
Після обіду Рорі мала відправитись на урок заклинань до професора Флітвіка — курдупля в модній мантії, — але натомість вона поспішила сховатись в хрусткій напівтемряві бібліотеки — досить для неї сьогодні.
Мадам Пінс була як завше заклопотана роботою.
— О, міс Бланшар, я на вас чекала. Я знайшла книгу, про яку ми з вами говорили. Про древні магічні артефакти.
— Чудово! — Рорі взяла в руки важкий запилюжений фоліант. — Дякую, мадам Пінс, я поверну, щойно закінчу.
— На жаль, не вийде, — відрізала відьма, — ця книга не повинна покидати бібліотеку. Правду кажучи, я взагалі не повинна була вам її давати без спеціального дозволу. Але, гадаю, якщо ви погортаєте її тут, під моїм наглядом, нічого страшного не станеться.
Рорі була спантеличена. Мадам Пінс не була схожа на людину, що легко ігнорувала правила, тож чому вона раптом вирішила допомогти Рорі, було абсолютно незрозуміло. Тим часом бібліотекарка старанно зазирала їй через плече, пильно стежачи, що саме цікавить Рорі. Нехай, дівчині було байдуже.
Рорі пробігла очима по змісту. “Ясно, чому цю книжку не дають студентам”, — судячи з назв артефактів, багато з них були пов’язані з темною магією. Нарешті Рорі побачила потрібний заголовок — Сортувальний капелюх. Згідно статті, Капелюх, що колись належав самому Ґодрику Ґрифіндору, був одним з наймогутніших магічних артефактів, створеним спільними силами засновників школи, та володів легіліменцією — здатністю проникати у свідомість людини. Після кількох рядків з відомими фактами — все те саме Рорі вже встигла вичитати в “Історії Гоґвортсу” — текст раптово обривався. Кілька рядків чи, може, пів сторінки мінилися, неясно майоріли, а погляд просто зісковзував із них, не чіпляючись. Рорі закліпала. “Мінливі чари. Сильні. Вперше бачу, щоб їх застосовували до текстів”.
— Стаття неповна.
Мадам Пінс зацікавлено поглянула на Рорі.
— Ви гадаєте?
— Так, частину тексту приховано за допомогою магії.
— Що ж, вочевидь, так воно і є, — бібліотекарка дивилась на Рорі, наче очікувала чогось, наче Рорі мала щось зрозуміти. — Хоча більшість цього б не помітила.
— Це мінливі чари. Я б теж не помітила, якби не знала, куди дивитись.
— Вочевидь, те, що кажуть про брак вашої освіти, не цілком вірно.
— Як можна прочитати решту?
— Міс Бланшар, якщо текст було вирішено приховати, я не маю права йти проти такого рішення.
Погляд мадам Пінс лишався уважним та вимогливим. Рорі почувала себе наче гравець перед шахівницею. “Отже, вона явно налаштована мені допомогти. Але не піде відкрито проти шкільних правил. Значить, все, що мені потрібно, це поставити правильне питання”. Рорі була в захваті. Вона обожнювала загадки, таємниці та підступні змови. “Я знала, що з цим бісовим сортуванням щось не так”.
— Звісно, ні, мадам Пінс, я б не стала вас про таке просити, — обережно сказала Рорі. — Але ці мінливі чари — надзвичайно цікава річ. Я хотіла б дізнатись про них більше.
— Комусь іншому я б порекомендувала почати зі стандартної книги заклинань для другого курсу. Однак вам підійде “Поглиблений курс замовлянь”.
І бібліотекарка підсунула Рорі пухку книжку зі сріблястим орнаментом на палітурці.
Бінго.