Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Я боялась, що нову дівчинку покусає мій пес Бомбелик, які ледь-ледь звик до Адама.
І от коли я відкриваю хлівчик, вона заходить всередину до корови, пес починає сильно гавкати, а я на нього кричу. І він такий замовкає, а цій малій однаково на цього пса, вона нарешті вирвалась з секти.
А до чого корова?
Ми йшли всі такі, в пошуках яблук, подалі від змій по полю і городу, я ще догризала грушку…
І ми говорили про секту і які там дурні правила.
Про те, як ненавидимо змій.
Про те, як ми будемо перекопувати поле, кидати туди перегній і садити всі підряд корінці.
Про те, де знайти їжі на зиму.
Не нам, а корові.
Про те, що якось треба завести телятко.
Про те, як ми будемо жити разом.
Ну і непогано було би, щоб Люцифер приєднався до нашої компанії.
Було тепло і сонячно, мій друг і ця дівчина, ми йшли всі разом і раділи тому, що можемо так вільно іти.
Було щасливе відчуття, що все ще попереду. Разом з цим відчуттям маленька крапля страху, що символізує початок чогось глобального. Ми несли в собі стійке відчуття обов’язку, що тепер кожен буде жити так як захоче і не буде повторювати дурні ритуали та правила.
Мені здається, що так ми покинули едемський сад.
Ліліт, Адам і Єва.