Довіряти людям — складно. Довіряти, коли навколо нікого нема — ще складніше. Борсатися у власному гівні одному занадто нестерпно, але особисті упередження не дають підпустити до себе когось стороннього.
Різні верстви суспільства переплітаються щосекунди. Люди не можуть вічно бути відлюдниками, особливо, коли спілкування є основою їхнього життя. А тікати від проблем виявляється неможливим, коли розумієш, що проблема врослася у твоє тіло найміцнішим корінням.
Гамільтон ховає в собі тисячі людей, їхні життя, переживання та турботи. Лейквуд робить те саме, щоправда під його крилом вкриваються душі, котрі тільки починають будувати свій всесвіт.
Відлік починається, коли Джеффрі знайомиться з Едвіном. Зустріч ця занадто «буденна», аби нести за собою щось більше, ніж можна того очікувати. Можливо, все б сталося по-іншому, якби для Джеффрі дружба була такою ж легкою, як і для інших людей, а прихована сторона Едвіна раптом не захотіла врятувати заблудлого потопельника. Чи справді є шанс у людей зв’язати свої долі у міцний і безпечний вузол, якщо один з них занадто сильно пов’яз у темряві, а інший ще не знає, чим доведеться пожертвувати заради цих стосунків? Адже міцність вузла залежить не безпосередньо від нього самого, а від матеріалу, з якого він зроблений.
Щастя і радість крихкі. А уламки від них виявляться занадто болючими. Можливо, навіть більше, ніж саме життя до цього. Варто лише дочекатися, коли відлік скінчиться.
Едвін прокинувся ще давно, але не розплющував очі і продовжував напівдрімати, несвідомо слухаючи чужі голоси з двору, котрі були достатньо голосними, аби той зрозумів, що вікно в його кімнаті відчинене. Невдоволене бурмотіння Брендона і балаканина Хенка то стихали, то ставали голосніші.
Джеффрі приклав голову до холодного вікна автобуса. Прохолода огорнула ще з самого ранку болючу частину голови, і хоч і не сильно, але стало легше. Від його дихання на вікні утворилася невелика запітніла ділянка, на якій він вкотре, піднісши руку, намалював усміхнений смайлик.
Брендону не подобалося сонце. Не подобалося настільки, що він би з радістю зім’яв його в кулаку і викинув в урну. Але зараз все, що залишалося йому робити, так це ненависно сверлити це жовте коло пекла поглядом.
Джеффрі відчайдушно намагався не клювати носом, допоки Юджин на задньому фоні вже хвилин десять безперервно галасував у спробах захиститися. От що що неочікував робити хлопець у вихідний день, так це сидіти прямо в кабінеті заступника директора.
Шум доносився з іншого коридору, де розташовувалися кімнати дівчат. Навпроти дев’яносто третього номеру стовпилися інші учні, кожен з яких відчайдушно витягував голову в спробах побачити для себе щось цікаве. З номеру почувся чийсь сміх, а згодом послідувало ляскання в долоні і свист.
— Я не вірю в те, що це все зі мною відбувається, - нарешті, порушуючи довготривалу тишу, прошепотіла Агата. У грудях неприємно закололо і Джеффрі просто безсило опустив голову. Йому хотілося, аби це сталося з кимось іншим.
Відгуки