Ніл ходить туди-сюди з підручником в опущеній донизу руці й шепоче рядки вірша, час від часу заглядаючи в книгу, щоб піддивитися забуту риму. Чарлі зі свого ліжка спостерігає за ним, підклавши руки під підборіддя.
Коли Нілова метушня починає нагадувати йому шиншилу в тісній клітці, Чарлі гукає його.
– Ніле, голова закружиться, – він сідає й посмахається кутком губ. – Спокійніше, друже.
– Яке спокійніше, я ні чорта не встигаю, – дратується Перрі, але, всупереч сказаному, все ж зупиняється й кидає книгу на стіл, після чого грузно сідає поряд з Чарлі, – який взагалі ідіот складав програму? Чому ми повинні вчити два, причому немаленьких, вірша одночасно?
Чарлі бачить, що Ніл навіть біситься з останніх сил, і думає, що йому треба відпочити.
Не просто треба, а необхідно день-три відлежатися в комфортних умовах без жодних думок про навчання. Бо знає, що пам’ять у Ніла насправді феноменальна - сам не раз бачив, як легко йому давалось вивчати сценарії для свого театрального класу (він часто це робив саме у Далтона вдома), і втрата такого таланту просто не може бути безпідставною. Йому треба розвіятись.
– Знаєш, що? Зараз ми підемо кататись на роликах, – Чарлі підводиться сам і хапає Ніла за руку, ривком підіймаючи і його. – Заперечення не приймаються.
– Сніг ж лежить, – пропускаючи останню Чарліну репліку повз вуха протестує Ніл.
– Тим веселіше, – просто відповідає Чарлі й направляється до комори, все ще тримаючи Ніла за руку, навіть коли той припиняє опиратися.
З комори Далтон дістає свої ролики, а потім лізе кудись вглиб, в пошуках, напевно, другої пари.
Вона, на відміну від звичайних червоно-чорних роликів Чарлі, виявляється пастельних м’ятно-бузкового кольорів.
– Це мамині, – пояснює Чарлі, – вона на них не каталась вже років сто, хоча раніше, наче, любила. – Ніл киває. Слова Далтона підтверджує неабияка стертість колес й збиті носки роликів.
Коли вони опиняються в під’їзді, Ніл спускається сходами, тримаючись, для вірності, за поручні й, діставшись низу, розуміє, що Чарлі стоїть на тому ж місці.
Перрі дивиться на нього, що стоїть перед пандусом й з викликом посміхається Нілу. Ніл посміхається у відповідь, намагаючись зрозуміти, чи дійсно Чарлі зараз зробить те, що збирається зробити.
А Чарлі тим часом стає на рампу, відпускає поручень й летить. Летіти йому, втім, недовго, сходів там штук п’ять, не більше, але Ніл встигає злякатися, бо чує позаду себе гул мотору.
Машина. Їде. А Чарлі летить.
Але в останній момент той хапається за самий край поручнів, обводить півколо й в’їжджає в стоячого біля того самого поручня Ніла, обіймає його і валить на землю, і Перрі розуміє, що так початково й було задумано.
Збоку проїжджає машина, а Чарлі лежить у Ніла на грудях й нахабно посміхається.
– Боляче, взагалі-то, – бреше Ніл.
– Зате як ефектно! – Чарлі все ж підіймається й подає Нілу руку.
Вставши, Перрі поспішає наздогнати Чарлі, що вже несеться в сторону поблизького парку.
Вони ганяють напівпорожніми алеями, Далтон трюкачить й, одного разу, зосередившись на стрибку, ледь не врізається у вкритий снігом кущ.
– Паркуристе, дивись хоч, куди їдеш, – під’їжджаючи до нього сміється Ніл.
– Мені нудно! Ти їздиш, наче равлик, хоч раз би розігнався, ну, – тут вони сміються вже разом.
Наміри розбурхати Ніла Чарлі, втім, не залишає, і вдруге за день хапає його за руку, притьма розганяючись й тим самим розганяючи Перрі.
– Нумо, Ніле, цигель-цигель, парочка падінь в сніг ще нікого не вбила!
І Ніл, здається, дійсно переймається - відштовхується в унісон з Чарлі й набирає все більшу швидкість. Він голосно й заливисто сміється, і сміх рокотами розноситься по парку.
Чарлі вторить Ніловому сміху й щиро радіє, що тому вдалося трохи розвіятись. Він поглядає на Ніла й бачить перед собою звичне, кохане сонце.
Повернувшись, і Ніл, і Чарлі, скинувши куртки й дійшовши до кімнати, втомлено падають на ліжко.
Хвилин з п’ять потому, Ніл порушує тишу.
– Отже, загалом я втратив, – він підводиться, щоб подивитись на настінний годинник, – дві години. За цей час, я, можливо, й вивчив би ті трекляті вірші.
Незважаючи на мниме невдоволення, Ніл посміхається, і Чарлі вирішує навіщось йому про це повідомити.
– Зате ти усміхаєшся.
І усмішка Ніла стає від цього ширше.
***
Чарлі піддягає шкурку мандарина нігтем. По кімнаті розноситься цитрусовий запах, який, дійдучи до носа Ніла, змушує його прикрити на секунду очі, але не відірватись від клятого конспекту з біології - це він робить лише після того, як просто перед ним опиняється почищена половинка мандарину. Перрі зітхає й знімає з носу окуляри. Тре втомлені очі, кумедно мружиться, після чого нарешті бере до рук мандарин і кидає в рот дольку.
Він задумливо жує й чує, як Чарлі мугикає під ніс якусь мелодію, поки переписує чергове визначення з підручника, і на обличчя Ніла наповзає посмішка.
Чарлі не любив розмовляти по телефону і обожнював присилати голосові. Нещодавно серед його повідомлень почало проскакувати те, через що у Ніла з’явилась звичка всюди брати з собою навушники - спів.
– Чарлі, заспіваєш мені?
Йому щиро подобалося слухати Чарлі, і в повідомленнях, і наживо, але він ніколи не просив його заспівати сам.
Чарлі підіймає очі від зошиту й усміхається, коли розуміє, що Ніл серйозно. Він, чомусь вагаючись, затягує щось з своєї улюбленої Лани Дель Рей, Ніл спостерігає за ним, підперши голову долонею, і неочікувано для себе розуміє, що не може відірвати очей. Незвична чуттєвість в Чарліному погляді й голосі Ніла наче зачаровує.
Краєм вуха він вловлює, що Чарлі співає про те, що рай - це місце на Землі із ним, що все, що він робить - для нього, краєм вуха вловлює Чарлін акцент, і краєм свідомості думає, що міг би до кінця життя залишитись разом з Чарлі в цій кімнаті, слухаючи його спів і віддзеркалюючи цей інтимний блиск в очах. І його неначе окропом обдає, коли в голову, наче куля, влітає усвідомлення, що складається всього з одного слова, але містить в собі стільки емоцій, що вдихнути боляче від їх надлишку.
Однак Ніл на диво спокійно переварює й приймає їх всі, поки вони з Чарлі йдуть в сторону його дому, і, коли зупиняються, щоб попрощатися, Ніл раптом пропонує:
– Слухай, а давай Новий Рік у тебе зустрінемо?
Чарлі з секунду тупить, тому що на дворі двадцять перше грудня, а Перрі вже будує плани на тридцять перше.
Пропозиція, йому, тим не менш, подобається.
– Я тільки за, – він усміхається. – Ну що, до завтра?
Ніл посміхається у відповідь й коротко обіймає Чарлі, одразу відсуваючись.
– Ага, бувай! – і йде до під’їзду.
Чарлі стоїть і не може перестати усміхатися, дивлячись на його розпатлану потилицю.
***
– Отже, ти відпросився на?.. – запитує Чарлі, зачиняючи за Нілом двері.
– На всю ніч, – Чарлі здивовано підіймає брови, на що Ніл пояснює: – Батько на роботі, я з мамою домовився, о сьомій ранку треба бути вдома.
– Так і знав, що повинна бути якась зайобка. Я вже сподівався, ми з тобою пробалакаємо всю ніч, а завтра прокинемось о першій дня – нарочито-мрійливо говорить Чарлі, після чого кличе Ніла за собою в кімнату.
– Пробалакати всю ніч ми можемо і так, тільки прийдеться не лягати, – Ніл проходить всередину і посміхається, зачепившись оком за коробку піци – Так ти підготувався?
– Мгм, в холодильнику ще дві.
В Чарліній кімнаті звичний хаос: скуйовджена постіль, стілець, що виконує роль шафи, на столі якісь папірці й мандаринові шкірки, які Далтон живо скидає у смітник, за новорічну атмосферу відповідає лише гірлянда над дверима балкону й новий календар. Але Нілу комфортно в цьому хаосі. Йому комфортно в хаосі Чарлі.
– Вау, – пхекає Ніл й сідає на ліжко. – Гавайську взяв?
– Звичайно, я ж не міг тебе обділити, збоченцю, – усміхається Чарлі й відкриває ноутбук. – Я скачав той серіал, що ти місяць вже не можеш подивитись.
– Серйозно? – Ніл відсувається до стіни і захоплено дивиться на Чарлі, що скоро до нього доєднується і знімає ноутбук з паузи.
– Та, бач, який я хороший, – Чарлі одразу вмощує голову на плечі Ніла.
– Бачу, звісно, – пирскає він. – Кращий просто.
Декілька годин потому від піци залишаються хлібні бортики, а на екрані миготять останні титри.
– Стій, це що, кінець? Тобто це кінець? Нам ж так нічого і не пояснили, – Ніл спантеличено дивиться то на ноутбук, то на Чарлі, і останній лише знизує плечима.
– Ну, там, начебто, другий сезон планується… Взагалі, – він нахиляється, щоб подивитись на годинник, – зараз тільки одинадцять сорок, ми можемо ще щось глянути.
– Ні, мені від цього ще треба відійти, – сміється Ніл і тре втомлені очі.
– Хочеш, пішли провітримось, – невпопад пропонує Чарлі й киває в сторону балкону.
Ніл з секунду думає й погоджується.
Чарлі відкриває пластикові двері й запрошує Ніла до себе. Той підводиться і йде, зачиняє за собою і стає біля Далтона, спираючись на перила.
Хтось вже запускає феєрверки, хлопці дивляться на них у деякій напрузі, не відводячи погляду.
Сніг закінчився ще вдень, тому зараз лежить, вздовж і поперек вкритий брудно-сірими слідами. На небі через хмари майже не видно зірок, проте проглядається яскравий серп місяця.
У Чарлі змерзають пальці, він натягує рукава гуді нижче. Ніл пропонує піти в кімнату, але той відмахується.
– Сам-то стоїш в футболці, – він посміхається й смикає Ніла за край одежини.
– Бо мені не холодно, – сміється у відповідь Ніл, неохоче змахуючи Чарліну холодну долоню своєю.
Той не наполягає й ліктем знову спирається на перила та починає розглядати Ніла цим своїм нахабним поглядом. З одної сторони на його обличчі миготять відблиски гірлянди з кімнати.
Ніл намагається тримати обличчя, але в якийсь момент закриває лице руками й починає сміятись.
– Далтоне, я вбіса хочу тебе поцілувати зараз. – На видиху говорить Ніл, коли заспокоюється і знову ловить зоровий контакт. Чарлі на це усміхається кутком губ й перший тягнеться за поцілунком, наче тільки цього і чекав.
Ніл обіймає його за талію й сміється в поцілунок, відчуває, що від Далтона пахне мандаринами, відчуває, як Чарлі стискає його волосся на загривку і усміхається у відповідь, і віддалено чує, що феєрверки почастішали.
Вже, мабуть, опівніч.
