Геморой

Передостаннім спогадом Брока Рамлоу були дурнувато витріщені перелякані очі Ванди Максимової. Останнім – запах смаленого та страшний біль. Що називається, згорів на роботі. Вдруге, цього разу з летальним результатом.

В Тоні Старка хтось ліз (інакше не скажеш, саме ліз), хтось намагався витіснити його з власного тіла. Відчуття просто неповторне. Везе йому сьогодні, мов потопельнику – мало того, що побитий та замерз, як цуцик, тепер ще й це.

Тоні допомагав Роуді освоювати екзоскелет, при цьому вони продовжували обговорювати набридлі Соковійські угоди, коли у вікно штаб-квартири Месників постукав кур’єр з коробкою в руках.

Підвозячи додому Пітера Паркера, Тоні наслухався від нього про все на світі: про його найкращого друга, про однокласників та вчителів, про тітку Мей (розкішна, до речі, жінка), про «Зоряні війни» і про чорта лисого.

Сьогодні Брок став трохи ближчим до здійснення своєї заповітної мрії, яка так гріла йому душу, чи що там від нього залишилось: мрії побачити Роджерса під трибуналом (щоб ганьба на всю країну) та в Рафті, бажано довічно.

Незважаючи на те, що Старк безжалісно розтоптав найзаповітніші Брокові мрії, наплював у душу, ще й регулярно посилав його в різних напрямках, Брок все-таки не забув дорогу до Старкового дому. Бо мрії мріями, а попиздіти більше нема з ким.

Дивно було повернутися назад у 2012 рік та знову бачити їх усіх такими: стрункого Тора без жодного натяку на пузо, Наташу зі стильною зачіскою, красивого, як картинка, Стіва в дурнуватому яскравому костюмі, впареному великим фанатом Колсоном (одразу згадалося: «Хто в ці