«Гордість та упередження» Джейн Остін

Він залишив бібліотеку з листом у руках — маленьким уламком правди, який нарешті наважився відпустити у світ. Кожен крок коридорами здавався йому важким, як ніби під ногами була не підлога, а пісок, що тягнув донизу. Серце билося шалено, відчуття неспокою розлилося по всьому тілу.

Він ходив між рядами книг, торкався поличок, ніби шукаючи підтримки у знайомих сторінках, але думки крутилися в одному — чи не зробив він найбільшу дурницю у своєму житті? Чи не було надто рано? Чи не пізно? Вони так довго не бачилися, а лист, що він тільки що відправив, був немов виклик — крок у невідомість, який може змінити все.

«Я мав зробити це раніше, — думав він, — коли ще була надія, коли ще не було між нами цієї незримої стіни мовчання. Зараз я ніби поспішаю за часом, але час уже не на моєму боці.»

В кожній тіні бібліотеки він бачив її образ — тиху, зосереджену, недосяжну. Він хотів, щоб вона знала, що любить її, що це не просто спогад, а щось живе, що не згасне.

Дні тяглися важко, а потім прийшов лист. Не простий, не з довгими словами, а лише одна книга, акуратно запакована, без написів, без пояснень. Він розгорнув її і одразу впізнав — «Гордість та упередження» Джейн Остін.

Він тримав книгу в руках, і всередині розцвіло тепло. Вона вибрала саме цю історію — про двох людей, які через гордість і страх довго не могли зізнатися в коханні, але врешті-решт знайшли один одного.

Його серце стиснулося від розуміння: це була її відповідь, її признання. Не словами, а жестом, глибоким і зрозумілим.

Час чекати більше не було. Він відчув, як хвиля енергії підняла його з місця. Хапаючи пальто, він вибіг на вулицю, де небо розляглося темною хмарою, і почав бігти під дощем.

Краплі били по обличчю, змішувалися зі сльозами і холодом, але він не зупинявся. Кожен крок був мов обіцянка — що він не зупиниться, що він більше не дозволить страхам керувати ним.

Він біг до неї, до того світла, що вона несла в собі, до тієї книги, що стала мостом між їхніми серцями.