Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Новина, що в Гоґвортсі є шпигун була насторожливою. Ройхонесан та його смертежери шукають мене. Вони здогадались, що я живу під іншою особистістю? Чи думають, що я десь переховуюся? Треба поговорити з Мері.
Наступного дня після сніданку я знайшла свою найкращу подругу. Тихо, щоб ніхто крім неї не почув, я сказала, що ми маємо поговорити.
У Гоґвортсі було надто людно, тому ми пішли до поля для квіддичу, де залізли на глядацьку трибуну і всілися на лаву.
— Що ти хотіла розповісти? — спитала Мері.
— Вчора Макґонеґел викликала мене до себе в кабінет. — сказала я, — Там я зустрілася з Герміоною Ґрейнджер. Вона повідомила, що в Гоґвортсі є шпигун смертежерів. Шпигуном може бути як вчитель, так і учень.
— Цей шпигун можливо шукає тебе.
— Так. В тебе є здогадки хто це може бути? Бо я ж нічого не пам’ятаю.
— Складне питання. Серед вчителів мені ніхто одразу не спадає на думку, а серед учнів… Скоріш за все це хтось із чистокровних сімей. Синтія Нотт, Альберт і Саманта Роз’є, Мартін Роулі, Домінік Треверс, Скорпіус Мелфой, Ульріка Флінт. Із них можна окремо виділити Треверса, Роз’є, Роулі та Мелфоя, бо їх родичі були смертежерами ще в попередні магічні війни.
— Треверс завжди мене дратував. Надто пихатий. Скорпіус та Мартін наче казали, що не підтримують ідеї смертежерів. А от Синтія завжди дивилась на маґлонароджених звисока. Стосовно інших нічого сказати не можу. Але думаю варто підрзрювати усіх, кого ти перечислила. І допускати, що шпигуном може бути не тільки чистокровний чарівник: серед смертежерів зустрічаються і напівкровки. Навіть у Волдеморта був батько маґґл. А що таке оклюменція? Макґонеґел наказала мені приходити до неї щочетверга щоб навчатися цьому.
— Оклюменція — це навичка, що допомагає захистити свій розум від легіліменції. А легіліменція, це техніка, яка дозволяє проникати в чужі свідомості та бачити чужі спогади. Макґонеґел вчила тебе оклюменції та легіліменції минулого року, щоб ти могла захиститися від Ройхонесана. Для того, щоб використати легіліменцію, треба сказати “легіліменс” та дуже зосередитися. Я не вмію це робити, а от у тебе непогано виходило.
На поле вийшли люди, одягнені в ґрифіндорську форму для квідичу. Серед них я побачила Роуз. Цього року вона стала капітаном команди, і казала, що має обрати нових гравців — одного загонича та одного відбивача. Схоже, це мало відбутися прямо зараз — крім гравців, які й раніше були в команді, на полі я побачила кілька нових облич.
Я зосереджено спостерігала за відбором нових гравців. Згадавши часи, коли я грала у команді, я відчула ностальгію. Як же хочеться знову сісти на мітлу та забити переможний для Ґрифіндора гол…
Роуз досить швидко визначилась, хто буде новим відбивачем — із двох кандидатів вона обрала того, хто хоч і не блищав талантом, але грати вмів, на відміну від іншого. А от із загоничем ситуація була значно складніше. На цю “посаду” було троє кандидатів — двоє хлопців з п’ятого курсу та дівчина з четвертого. І всі вони взагалі не вміли грати.
Дівчина ледь трималася на мітлі, а хлопці змогли поцілити квафелом у ворота всього декілька разів.
“Серед них нема жодного, кого можна взяти в команду” — подумала я.
Ґрифіндорська команда переживала не найкращі часи. З хороших гравців у ній були Роуз — дійсно прекрасний ловець, Джон Такер — воротар, та відбивач — Кріс Ньюман. Двоє загоничів — Генрі Скотт і Дженіс Міллер — були нормальними гравцями, але не дуже талановитими. Якщо в команду взяти поганого загонича, в Ґрифіндора не буде шансів виграти чемпіонат.
Коли один із хлопців знову промахнувся, кинувши квафел на метр правіше від воріт, я спустилась на поле.
— Всім привіт. — сказала я, — Роуз, я можу вступити в команду?
Всі гравці здивувалися. Вони не могли уявити, що Сьюзан Морган хоче грати в квідич.
— Сьюзан, ти жартуєш? — спитав Генрі.
— Ні, я абсолютно серйозна. — відповіла я.
— Ти хоч раз у житті тримала мітлу? — засміявся Генрі, — Що ти взагалі вмієш?
— Те, що тобі не вдається. — посміхнулась я.
— Якщо хочеш, можеш спробувати пройти відбір. — сказала мені Роуз, — В тебе є мітла?
— Зараз нема, але є вдома, якщо вступлю до команди, попрошу батьків надіслати її поштою.
— Гаразд, тоді візьми мою.
Роуз віддала мені мітлу та попросила Генрі, Дженіс та Джона знову піднятися в повітря. Загоничі мали кидати квафел, а я ловити та забивати у кільця.
Генрі кинув квафел і я впіймала його.
— Хах, це тобі вдалося, — сказав Генрі, — але це було легко.
Джон був біля центральних воріт. Я підлетіла до правого кільця і кинула м’яч. Джон миттєво прилетів туди щоб спіймати квафел, але я вихопила м’яч прямо перед його обличчям, закинула у ліве кільце та виконала переможне сальто.
Всі були вражені. (Окрім Роуз, напевно, бо вона знала хто я). Вони не очікували таких маневрів від Сьюзан.
— Сьюзан, вітаю, ти прийнята в команду. — потисла мою руку Роуз, — Виріши питання з мітлою якнайшвидше, тому що ми почнемо тренування вже на наступному тижні.
Радіючи поверненню в спорт, я повернулася до Мері.
— Емілія, чим ти думала? — спитала Мері коли ми відійшли від поля, — Нащо ти це зробила? Сьюзан ніколи не грала у квідич, коли всі побачать як ти граєш, шпигун може зрозуміти, що ти не та, за кого себе видаєш!
— Не переживай так сильно, — сказала я, — так, Сьюзан не грала у квідич. Але це не означає, що хтось здогадається, що я Емілія. Бо Сьюзан могла би навчитися грати. Не всі грають в квідич змалку. Дженіс теж вступила у команду коли була на шостому курсі.
— Але Дженіс і не грає так майстерно як ти.
— Мері, повір мені, все буде добре. І я здобуду Ґрифіндору перемогу.
Але тепер я засумнівалася. Може, я справді ризикую?