Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Наступного дня я разом із Мері направилась до Гоґвортсу. Так як Гоґсмід знаходиться всього в парі кілометрів від школи, нам не потрібно було їхати потягом, тому ми одразу вирушили до дороги, де стояли карети, які відвезли би нас до замку.
— Що це таке? — спитала я, коли побачила дивних створінь запряжених до карет. Вони нагадували коней, але мали крила, і на їх чорних тілах не було шерсті.
— Це фестрали, — відповіла Мері, — вони завжди тягали ці карети, просто раніше були для нас невидимими. Люди стають здатними бачити фестрала тільки коли побачать чиюсь смерть.
— Чию смерть я бачила?
— Сьюзан, і кількох смертежерів, — зітхнула Мері, — я бачила теж саме.
Ми залізли до однієї з карет. Там вже сиділи Альбус Поттер та Роуз Візлі. Вони були нерозлучними ще з малого віку: дружбі цих двох не завадило навіть те, що Капелюх розподілив їх на різні гуртожитки, при чому саме на ті, між якими завжди була найбільша конкуренція.
— Привіт, — сказала Роуз, — Емілія, Альбус розповів мені про твою пам’ять. Вона ще не повернулась?
— На жаль, ні.
— От зараза. Значить ти не пам’ятаєш як я віртуозно впіймала снітч у матчі проти Гафелпафу, — усміхнулась Роуз, — А якщо серйозно, то я тобі співчуваю. І сподіваюсь, що пам’ять повернеться якнайшвидше.
— Дякую.
Нарешті ми доїхали до Гоґвортсу, величного замку, в якому вже сотні років навчалися всі британські чарівники. Чого і кого він тільки не бачив… Його коридорами тисячу років тому ходили Ґодрик Ґрифіндор, Ровіна Рейвенклов, Гельга Гафелпаф та Салазар Слизерин, тут викладав Альбус Дамблдор, вчилися герої першої магічної війни Лілі та Джеймс Поттер, а потім і їх знаменитий син Гаррі, хлопчик, що вижив, який тут же подолав найстрашнішого чарівника того часу — Волдеморта.
А подолати найстрашнішого чарівника сьогодення маю я. Чому? Чим я така особлива? Невже моя доля залежить від того, що сказано в пророцтві, просто словах, занесених у скляну кульку?
Крізь масивні дерев’яні двері ми зайшли до школи. Сотні дітей у голлі чекали, коли їх впустять до головної зали. Двері відчинилися із гучним басистим скрипом — схоже їх не мастили з часів заснування школи. Всі ми, зайшовши до зали, направились до столів наших гуртожитків. Альбус пішов до слизеринців, а Мері, Роуз та я зайняли сусідні місця за столом Ґрифіндору.
Коли всі учні всілися, з-за вчительського столу встала директорка Макґонеґел.
— Вітаю всіх у новому навчальному році, — проголосила вона, — бажаю усім, щоб цей рік став для вас корисним, і ви багато чому навчились. І звісно, щоб збулася наша найбільша мрія — перемогти смертежерів. Прошу першокурсників стати в чергу для розподілення на гуртожитки.
Капелюх заспівав пісню, розподілив дітей на гуртожитки, і коли всі всілися за столи, на тарілках з’явилася їжа. Вечеря була грандіозною: ми мали можливість скуштувати смажене та в’ялене м’ясо, рибу, картоплю у всіх видах її приготування, сири та салати, свіжі овочі й фрукти, а під кінець могли поласувати численними десертами — від пирогів та печива до морозива.
Я подивилась в сторону столу Рейвенклова і помітила там Мартіна. Він сидів, їв салат і ні з ким не розмовляв. Здавалось, ніби рейвенкловці навмисно оминають його. Я знала, що Мартін не мав у школі друзів. Стосунки з рейвенкловцями в нього не склались, скоріш за все, через те, що його батько, Торфінн Роулі, був смертежером за часів Волдеморта. А слизеринці глузували з нього, бо він потрапив не на їх гуртожиток, і деякі з них навіть оголосили Мартіна зрадником його роду, бо він казав, що радий поразці Волдеморта.
До того, як мені довелося грати роль Сьюзан, я не часто, але спілкувалася з Мартіном: ми не були друзями, але він давав мені списувати в нього уроки, у вдячність за те, що я колись захистила його від слизеринських хуліганів.
Одне питання не покидало мою голову: чому я вчора бачила Мартіна у Ґодриковій долині?
Я вирішила, що, якщо він сам цього не пояснить, то спробую з ним поговорити та дізнатися відповіді.