Через тиждень Гаррі повернувся до лавки Малфоя. Усе йшло за планом: Драко підготував інгредієнти і навіть додав кілька зауважень щодо процесу ритуалу. Але, коли вони вже були готові почати, щоб виконати обряд, у дверях з’явився гість. Аврор застиг на місці, коли побачив Снейпа. Його чорний одяг майже зливався з тінями в приміщенні, а вираз обличчя був настільки суворим, що навіть похресник відчув легкий дрижак.
— Сподіваюся, я не запізнився на цю виставу? — холодно запитав той, схрестивши руки.
Хлопець відчув, як кров приливає до обличчя.
— Що ви тут робите? — запитав він, намагаючись звучати спокійно, але в голосі вчувалося здивування і трохи провини.
Северус примружив очі, його погляд був таким гострим, що Гаррі відчув його на собі, як невидимий кинджал.
— Чому я дізнаюся про твої плани від сторонніх, Поттер? І відколи ти виходиш з палати без попередження кого-небудь? Бажання втілити свої плани в майбутнє раптом зникло?
Хлопець мовчав, розуміючи, що марно заперечувати. Він швидко кинув погляд на Малфоя, який виглядав так, ніби отримав квиток на перший ряд чудового спектаклю.
— Це особисте, — коротко сказав він, ховаючи руки за спиною, ніби це могло приховати його нервозність.
— Особисте? — голос зіллєвара наповнився отруйною іронією. — Невже ти настільки наївний, що думаєш: твоя магія — це лише твоє особисте діло?
— Не перебільшуй, — огризнувся хлопець. — Я контролюю ситуацію. І мій стан – явно не твоя турбота!
«Та хто ти такий, щоб так говорити зі мною, ще й перед Драко!», — злився аврор.
— Контролюєш? — Снейп зробив крок вперед, створюючи враження, ніби він підкрадається. — Ти називаєш контрольованою ситуацією звернення до Малфоя за допомогою з ритуалом, який знайшов новачок?
Драко знизав плечима, виглядаючи майже вдоволеним.
— Мені здається, я відчуваю, що тут звучить певний комплімент, — втрутився він. — Дякую, Северусе, але я завжди радий допомогти в таких делікатних справах. Правда я сподівався, що він все ж поставить тебе до відома.
— Тримай свої коментарі при собі, — різко відрізав чоловік, навіть не глянувши в його бік.
— Я маю право приймати власні рішення, Снейпе, — сказав хлопець, витримуючи його погляд. — Ви не зобов’язані постійно рятувати мене.
— І це ти називаєш рішенням? — він підняв брову, ніби побачив щось абсурдне. — Ти навіть не уявляєш, наскільки ризикований цей ритуал.
— Ви самі казали, що ритуали — це точна наука, — відповів Гаррі, намагаючись звучати впевнено. — Малфой вміє працювати з інгредієнтами, я вмію читати. Ми впораємося.
— Читати, — тихо повторив Снейп, не приховуючи сарказму. — Чудово. Чому б тобі одразу не написати підручник: «Як загинути, виконуючи магічні ритуали для початківців»?
Аврор стримався, щоб не відповісти так само гостро, і лише важко зітхнув:
— Слухайте, я не хотів вас втягувати. Це моє життя. І буквально кожен вказує мені на те, що це я змушую вас бути поруч, як слугу. Мені це набридло.
Чоловік мовчав кілька секунд, потім зітхнув, ніби втомлений тим, що має пояснювати очевидне.
— Якщо ти так сильно прагнеш ризикувати, то хоча б зроби це правильно, — сказав він. — Я приєднаюся.
— Що?
— Мені повторити? Якщо ти вже вирішив розпочати цей ритуал, то я буду поруч. Не тому, що ти цього заслуговуєш, а тому, що я не дозволю тобі погіршити стан через власну дурість.
Драко тихо пирхнув і підійшов ближче.
— Схоже, це буде компанія мрії, — сказав він із лукавою посмішкою.
— Малфой! — майже в унісон відізвалися двоє.
Гаррі зрозумів, що сперечатися марно. Він не знав, як почуватися — злитися на зіллєвара за його втручання, чи дякувати за підтримку.
— Гаразд, — сказав він неохоче. — Але ви просто спостерігатимете.
— Добре, — відповів той, закінчивши суперечку.
— Ну, це було краще, ніж я уявляв, — прокоментував блондин. — Ще хвилина — і я б точно викликав ельфа, щоб той приніс попкорн.
Снейп кинув на нього холодний погляд.
— Якщо ти вирішив зробити себе частиною цієї фарсової вистави, Малфою, можеш щонайменше припинити ці безглузді коментарі.
— Северусе, дорогий мій хрещений, — відповів Драко, підіймаючи руки в примирливому жесті, — ти ж знаєш, що я обожнюю спостерігати за тим, як Поттер намагається довести, що він не потребує допомоги, а ти вкотре рятуєш його від самого себе. Це майже як традиція.
На обличчі чоловіка не ворухнувся жоден м’яз, але всередині нього здійнялася буря.
Спершу — роздратування.
«Малфой завжди майстерно грає на нервах, приховуючи свою серйозність за показною зверхністю. І навіть зараз, коли мова йде про серйозну справу, він не може втриматися від своїх шпильок»
Потім — гірка іронія.
«Хіба ж це неправда? Здається, я дійсно більше часу проводжу, витягуючи Поттера з халеп, ніж займаючись чимось іншим. І кожного разу це виявляється або справою його честі, або справою його впертості, яка межує з безумством. Проте, на відміну від Малфоя, я не можу дозволити собі розкіш сміятися над цим»
Слідом — прихована гордість.
«Малфой навіть не уявляє, наскільки він правий, хоча й перекручує факти на свій лад. Так, я втручаюся. Але не тому, що мені хочеться або тому, що Поттер просить. Це тому, що я знаю, наскільки важливо його тримати в цілісності — для нього, для навколишніх… і, можливо, для мене самого»
І нарешті — прийняття.
«Цей хлопець завжди буде дратувати мене своїми спробами бути вищим за всіх, але я бачу в цьому щось знайоме. Зрештою, і Поттер, і Малфой більше схожі, ніж їм би хотілося визнати. Обидва здатні довести мене до сказу, але змусити від них відмовитися — ні. Хоча, можливо, настав час частіше залишати Гаррі на самоті з його власними рішеннями».
— Мушу визнати, що цього разу твоя спостережливість тебе не зрадила, — спокійно зауважив Северус, — але це стане припиненням цієї традиції. — твердо заявив він.
Гаррі, який якраз нахилився над одним зі столів, перевіряючи готовність інгредієнтів, завмер, почувши ці слова.
«Це не традиція. І це не про мою слабкість. Снейп ніколи не залишав мене тому, що мусив. У нього була можливість піти сто разів, і він усе одно тут.»
Ця думка сама по собі виникла в його голові, тому він дозволив собі сказати:
— Здається, ви, Северусе, всіх здивуєте, якщо це дійсно буде припиненням. І це єдине, в чому я вам не вірю.
Чоловік, який до цього моменту спостерігав за підготовкою Гаррі, різко зупинив свій погляд на ньому. Його очі звузилися, а голос звучав холодно й відчужено, коли він заговорив:
— Довіряєш мені? — він підійшов до хлопця, схрещуючи руки на грудях, наче утримуючи себе від того, щоб зірватися. Однак вже більш спокійно продовжив: — Як же типово для тебе приймати чиюсь підтримку як належне. Ти навіть не замислюєшся, що я можу піти.
Хлопець насупився, відчуваючи, як його терпіння починає тріщати по швах.
— То чому ти тоді не йдеш? — кинув він, забувши про обережність.
Це, здавалося, лише підлило масла у вогонь. Хвилина дзвінкої тиші, і зіллєвар дійсно попрощався з Драко, сказавши, що довіряє його майстерності достатньо і зник за дверима лавки.
Гаррі стояв нерухомо, відчуваючи, як прискорене серцебиття віддається в скронях. Всі його думки були занурені в те, що тільки що сталося: слова, холод, відчуження, і той дивний, неприязний погляд, який він кинув на Гаррі. Ніби його впевненість і надія на допомогу стали обтяжувати їх обох.
— Ну, це було… напружено, — озвався блондин, порушуючи мовчання. Його тон був таким же легким, як і раніше, але очі видавали переживання.
— Так навіть краще, — прошепотів Гаррі, більше собі, ніж йому.
Глибоко зітхнувши, він повернувся до столу, де лежали інгредієнти та потріскана від часу книга з заклинаннями. На сторінках виблискували розписані руни, і аврор відчув, як його руки починають трястися від страху перед тим, що йому належить зробити. Він осушив фіал з заспокійливим зіллям, розставив кристали та свічки, намалював потрібні символи й стояв мовчки.
Драко ж задумався.
— Ти все ще плануєш це робити, Поттер?
Хлопець подивився на нього, намагаючись залишити себе в рівновазі, хоча розумів, що злився не на Драко.
—Давай вже почнемо! — він став в середину магічного кола й одразу відчув як його огорнуло сріблясте світло.
У повітрі витав аромат феніксової золи, а кругле коло, мальоване білою крейдою, здавалося, перепліталося з темними тінями навколо. Він заплющив очі, відчуваючи, як кожен вдих зливається з пульсом магічного кола, що тремтіло довкола нього, немов жива істота. Хлопець не міг дозволити собі збитися з курсу, адже це було його єдине можливе рішення.
Поруч, зовні кола, стояв слізеринець. Його обличчя було серйозне, руки схрещені, а очі не відривалися від Гаррі. Аврор відчував, як серце прискорює пульсацію, коли він вхопив білий кристал. Його холодна поверхня ввібралася в його долоню, і він відчув, як енергія починає поступово наповнювати простір навколо нього. В ту ж мить чорний кристал, розташований праворуч, почав світитися зловісним червонуватим відтінком, поглинаючи темні енергії, що випромінювалися від ядра. Ці два камені, білий і чорний, мали важливу символіку. Білий — це світло, сила гармонії та очищення. Чорний — це тінь, те, що потребувало відновлення, внутрішнє руйнування, яке не можна було ігнорувати.
— Не забувай, — нагадав Драко, — це про баланс, а не про боротьбу.
Хлопець кивнув, відчуваючи, як кожна його клітина намагається зосередитися на потрібному потоці енергії. Він заковтнув еліксир Серця, його смак був важким і терпким, і в ту ж секунду відчув, як магія всередині нього починає зміщуватися, активуючи енергетичні канали.
Мадйой виголосив стародавнє заклинання:
— Lux et Umbra, corda nostra iungant, vim fractam in unitatem convertant.
В ту ж мить магічне коло загорілося, і потік енергії, який лився від чорного кристала, потягнувся в бік Поттера. Він відчув, як його ядро вібрує, наповнюючись темною енергією, що проходить крізь нього. Це було боляче, але він не давав собі права зупинитися.
З кожним моментом він відчував, як біль зростає, як магія рве його нутрощі. Це було не просто фізичне відчуття, але й емоційне: немов сама його магія прагнула вийти з під контролю, намагаючись вирватися на свободу.
Але тоді він подивився на білий кристал. У його уяві наче спалахнуло світло, що оточило все його ядро. Він уявив, як енергія, що проникала в нього через чорний камінь, почала розсіюватися і перетворюватися на гармонійний потік. Болі ставало менше, але замість цього приходила фізична слабкість — магія тепер працювала не на хаос, а на відновлення. Раптом потік енергії став вивертати його, і аврор відчув, як його магічні канали починають стискатися не так, як раніше. Відчуття розриву, що вже почало зникати, знову наростало.
— Драко! — скрикнув він, його голос був переповнений відчаєм, — це не так! Щось не так!
Слізеринець різко підняв руки, і від них вирвався пульс синюватого світла, яке огорнуло хлопця. Його голос лунав, як удари грому, прокладаючи шлях магії крізь хаос. Весь його вигляд був зосереджений, хоча з його обличчя не зникало занепокоєння. Він відчував, як сам баланс енергії починає виходити з-під контролю.
Замість того, щоб заспокоїти магію, світло стало чорним вихором, який охопив усе навколо. Лавка наповнилася зловісним ревом, наче її оточив невидимий ураган. Простір наче розривався. Руни на підлозі почали викривлюватися, а коло тріщало, ніби ось-ось зруйнується. Гаррі ж відчував, як його магічні канали рвалися, ніби тонкі нитки, які тягнули в різні боки. Він упав на коліна, але не випускав кристали.
— Продовжуй! Не зупиняйся! Ти майже досягнув гармонії!
Хлопець відчув, як напруга знову зменшується. Він сконцентрувався на білому кристалі, на його світлі, що тепер заповнювало кожен куточок його тіла. Темні шрами, які залишив у ньому кристал, стали менш виразними, і тепер світло і темрява змішувалися, мов протиборчі течії, створюючи всередині аврора щось нове і незвідане. Здавалося, все тіло горіло, але водночас обтяжувалося крижаним холодом.
І тоді, у момент, коли напруга дійшла межі, і Гаррі вже майже не витримував, Драко завершив останній етап заклинання:
— Renascor, in harmonia perfecta.
Енергія миттєво вщухла, коло згасло, і кристали втратили свій блиск, залишивши після себе лише слабкий туман, який ще огортав простір. Хлопець, важко дихаючи, залишався всередині ще кілька хвилин, намагаючись заспокоїти своє розбурхане серце. Його ядро не боліло, проте слабкість усе ще відчувалася. Тепер все, що залишалося, це дати магії остаточно «встоятися» і стабілізуватися.
Малфой, підійшовши до нього і стиснувши плече, тихо сказав:
— Ти витримав, Поттере. Вважай це першим кроком у твоїй самостійності.
Гаррі не відповів, відчуваючи глибоке полегшення. Його магія більше не була дика і неконтрольована, якою була завжди й до інциденту з кристалом. І хоч він ще не був готовий прийняти всі наслідки, цього разу він почувався на крок ближчим до того, щоб зрозуміти, що справжній баланс — це не просто питання сили, а питання терпіння та самопізнання.