Ранок почався з чергового візиту Стіва. Грейсон, молодий двадцятирічний аврор, з’явився у відділі як свіжа хвиля — енергійний, зухвалий, з осяйними очима, сповненими трепету. Його захоплення Гаррі Поттером було майже очевидним. Він з дитинства знав про героя війни і мріяв товаришувати з ним. Але зустріч із реальною людиною, а не міфом, виявилася складнішою.
Спочатку їхнє партнерство складалося з суперечностей. Аврор був стриманим, холодним, завжди тримав дистанцію. Юнак — відкритим, балакучим, здавалося, що його ніщо не могло зупинити. Він постійно прагнув довести свою цінність у команді, але з кожним разом було очевидно: підсвідомо він шукав лише одного — уваги Поттера.
Одного разу, після складної місії, де Стів ледь не загинув через свою безрозсудність, хлопець відвів його у бік.
— Що це було, Грейсон? — голос був тихим, але його тон змушував серце стискатися. — Ти не можеш просто кидатися в бій, не думаючи про наслідки. Це не тільки про твоє життя, а й про наших людей.
— Я хотів допомогти… Я думав, що зможу! — Стів виглядав збентеженим, його щоки горіли від сорому.
— Думав?! Цього недостатньо! — Він раптом замовк, дивлячись на молодого аврора. Він бачив цей блиск у його очах — не тільки відчуття провини, але й щось більше. Захоплення. Можливо, навіть прихильність. Це було не вперше, але кожен раз він відчував той самий тягар. Його дратували невиправдані почуття інших.
— Я… Я не хотів тебе підвести, Гаррі, — тихо додав Стів. Його голос звучав так щиро, що Гаррі ледь утримався, щоб не здатися. В кінці кінців, з юнаком було легко і весело поза роботою, і колеги постійно жартували про їхні «побачення».
Пізніше того ж вечора, коли вони обговорили найбільший матч з квідичу в Перу, випили гарбузового пива і встигли позмагатися в польотах, Гаррі залишився сидіти вдома у темряві. Спогади про рідних Рона, Герміону, Джині, які все ж віддалилися від нього після перемоги, на що звісно у них були причини, вони явно подорослішали і це було нормально; про кожного, кого він цінував, але втратив або ледь не втратив, важким тягарем тиснули на нього. Він завжди буде втраченим, навіть серед тих, кого любить.
«Не можна бути вразливим,» — думав він. Любов була для нього рівнозначною страху втрати. І він не міг дозволити собі знову це відчути.
— Я не хочу витрачати свій час на це, — пробурмотів він собі під ніс. Він розумів, що Стів, як і Джині, врешті-решт постраждає. Тримати людей на відстані безпечніше для них, навіть якщо це складно для нього.
Наступного дня Стів так само захоплено ловив кожне його слово, жартував і дражнив хлопця. В результаті аврор просто пустив все на самотік, дозволяючи йому залишитися поруч. Він знав, що Стів відчуває. І знав, що не зможе відповісти на ці почуття. Але водночас він не міг прогнати його. Його власна самотність і страхи перепліталися з потребою залишати тих, хто його любить, поруч. Це була дивна, суперечлива гра. Гаррі відчував, що захищає їх, тримаючи на певній відстані, але ніколи не відпускаючи зовсім. У цьому була частка егоїзму, який він не міг подолати. Його серце було замкненим, але воно не було кам’яним.
От і зараз він водночас був радий бачити хлопця, а водночас хотів, аби той не приходив взагалі. Аврор тримав у руках об’ємну книгу, яку Гаррі відразу впізнав: це була один з тих давніх фоліантів, які він бачив у бібліотеці Грінотсу. Він постійно звертався до неї, коли не до кінця розумів дію деяких артефактів та хотів освіжити ритуали в пам’яті.
— Ти виглядаєш, наче тобі нудно до смерті, — сказав він, присідаючи на край ліжка.
— Ти навіть не уявляєш, наскільки, — відповів хлопець, закочуючи очі. — Якщо я ще раз почую, як Снейп каже, що мені треба «відпочивати», я кину в нього чимось. Хоча, чесно кажучи, для цього треба піднятися, а я навіть цього не можу.
Грейсон засміявся, уявивши цю картину.
— Тоді добре, що я тут. У мене є щось для тебе. І це не зілля, обіцяю.
Гаррі підвів голову, спираючись на лікоть, і подивився на юнака з цікавістю.
— Що це?
— Ось, — він поклав книгу на стіл поруч із ліжком. — Ритуал. Я його знайшов, коли допомагав мадам Помфрі.
Гаррі зморщив носа, наче слово «ритуал» викликало у нього недовіру.
— І як це має допомогти? — його голос звучав відверто сумнівно.
Стів трохи насупився, ніби його зачепило скептичне ставлення.
— Це не просто «якийсь» ритуал, Поттере. Це давня техніка, яка допомагає відновлювати пошкоджене магічне ядро. Якщо не стабілізувати енергію, ти ризикуєш залишитися таким — слабким і вразливим.
Гаррі вдивлявся у Стіва, намагаючись зрозуміти, наскільки той серйозний. Він не збирався ділитися з ним тим, що насправді поки що ніяких проблем з магією у нього немає, і що скоріш за все, він швидко відновиться сам по собі, тому просто запитав:
— І ти хочеш сказати, що ця штука може все виправити? — він кивнув у бік книги.
— Можливо, не все й одразу, але вона значно прискорить процес. Цей ритуал потребує лише двох людей: тебе і того, хто може слугувати провідником. І, до речі, тобі буде потрібен хтось із потужним магічним ядром, хтось, хто розуміється на таких речах…
— Ти хочеш сказати, Снейп, — перебив Гаррі, закочуючи очі.
— Так, — з усмішкою підтвердив той. — Хоча я радив би тобі не вказувати йому на це прямо. Просто дай йому книгу, хай подивиться. З його знаннями це буде для нього, як два пальці об асфальт.
Аврор тихо зітхнув і впав назад на подушки:
— Не можу повірити, що все знову впирається в нього.
— Гаррі, — юнак обережно нахилився ближче. — Я не зовсім розумію тебе. Ти ж сам прив’язуєш його до себе: працювати в Аврораті, варити зілля, консультувати, навіть у таких випадках, як зараз. І водночас ти наголошуєш, як тобі важко, що він поруч. Чому?
Хлопець закрив очі, ніби намагаючись знайти правильні слова.
— Ти явно не розумієш, — зрештою тихо сказав він, наче розмовляючи сам із собою.
— Не розумію чого?
— Мого ставлення до нього. Багато хто думає, що ми просто терпіли одне одного через обставини. Але це не так. Та й коли все скінчилося, він став єдиним, хто декілька місяців був поруч, єдиний, хто перед своїм від’їздом на невизначений термін попередив про це, не зник як це зробила більшість. Він один наче повністю відпустив все що було до цього, поки я ще цього не зміг зробити остаточно і дозволяв собі інколи зриватися біля нього, користуючись його хворим станом.
Стів нахмурився.
— Але ти ж сам постійно жартуєш про нього, зітхаєш, коли знову доводиться його просити про щось.
— Це просто звичка, — Поттер сумно усміхнувся. — Ми ніколи не були друзями у звичному сенсі цього слова. Але він… він заслужив мою повагу. І, мабуть, більше, ніж будь-хто інший. І я справді вважаю його своїм найкращим другом, на рівні з Гермі, Роном. Але мені шкода, що він сприймає мене інакше.
Грейсон випрямився і повів плечима, уважно дивлячись на хлопця.
— Тоді чому ти завжди звертаєшся саме до нього, знаючи, що це викликає у нього незручності?
Гаррі замислився. Йому спало на думку, як багато разів чоловік рятував його, допомагав у важкі моменти. Навіть після війни, коли весь світ здався йому холодним і відчуженим, коли друзі віддалялися, а мета в житті ставала все туманнішою, зіллєвар залишався поруч. Він не прагнув бути героєм — але для Гаррі саме він і став ним. Той, хто залишався, коли всі інші йшли, той, хто не шукав нагороди, але завжди був готовий діяти. Гаррі відчував це — і хоч це не завжди було просто, він завжди знав, що Северус не зрадить.
— Бо він завжди каже правду, — нарешті відповів Гаррі. — Він не боїться вказати мені на мої помилки. І я знаю, що він ніколи не зробить нічого, що могло б мені зашкодити. Це той вид довіри, яку складно знайти.
Стів схрестив руки на грудях, все ще виглядаючи невпевненим.
— Але ж ти міг би знайти когось іншого. Когось не такого складного, як Снейп.
Гаррі засміявся, цей сміх був теплим і щирим.
— Снейп складний, це правда. Але він завжди поруч, коли це потрібно. Він не з тих, хто залишить когось у біді, навіть якщо це суперечить його власним інтересам. У мене немає багато людей, з якими я можу говорити, як із ним. Він розуміє речі, які інші, ні ти, ні Гермі, ні Рон не помічають.
Юнак деякий час мовчав, немов намагаючись прийняти ці слова. Потім, зітхнувши, повільно запитав:
— Тобто ти довіряєш йому більше, ніж будь-кому іншому?
— Так, але не зовсім. Дивно, правда?
Грейсон декілька хвилин мовчав. Він, схоже, не знаходив слів, щоб відповісти, і зрештою просто кивнув.
— Мабуть, ти правий, — тихо сказав він. — Але я теж завжди готовий стати тобі підтримкою. Не забувай про це!
Коли Поттер в черговий раз прокинувся, після дії зілля, він сумлінно вивчив все, що пов’язано з «Ритуалом Двох Стихій», і чим більше він читав, тим більше вважав цю ідею поганою. Йому здавалося, що такі ритуали завжди приховують більше ризиків, ніж зазначено. Особливо коли йдеться про рідкісні інгредієнти. Най він і був не дуже вправний в зіллях, але про росу з місячного джерела та кору драконового дерева чув, у легендах, і це не вселяло довіри, навіть якщо їх можна отримати, то не задарма. Тому, коли у двері постукали, переживаючи, що хтось побачить книгу, він швидко сховав її під подушку.
— Ну нарешті! — радісно вигукнув Візлі, переступаючи поріг і відразу попрямувавши до ліжка друга. — Ти виглядаєш краще, ніж я очікував.
— Це Ронів спосіб сказати, що він скучив, — пояснила Герміона, заходячи слідом. Вона несла невеличку торбинку, яка при кожному її кроці видавала тихий дзвін.
Хлопец підвів голову, не приховуючи посмішки.
— І вам привіт. Як довго ви тут стояли, щоб синхронізувати свої привітання?
Дівчина засміялася, відкладаючи торбинку на тумбочку.
— Уяви, навіть не тренувалися. Як ти себе почуваєш?
— Так, ніби з мене витягнули душу і запхали назад не зовсім правильно, — відповів Гаррі з кривою посмішкою.
— Це звучить жахливо, — сказав Рон, сідаючи в крісло біля ліжка. — Але все одно краще, ніж ми очікували, коли тебе доправили сюди.
— Але тепер усе вже налагоджується. — Додала грейнджер, сідаючи поруч. —І ми принесли тобі новини, щоб ти не відчував себе відірваним від світу.
— Ну ж бо, розповідайте, — сказав він, зручно влаштовуючись на подушках.
— Для початку новини з Міністерства. Департамент магічного правопорядку нарешті ухвалив наш закон. Тепер магли, які опинилися в магічному світі, матимуть правовий захист. Жодних більше несправедливих обмежень.
— Це ти постаралася, Герміона, — сказав Гаррі, усміхаючись.
— Ну, я лише координувала процес, — скромно сказала вона, але її очі видавали гордість. — У Рона теж новина.
— О так, приготуйся, — сказав він, вмощуючись у кріслі. — Ти ж знаєш, я тепер у Палаті Лордів.
— Знаю, знаю — відповів аврор. — Що, розв’язав усі проблеми чарівної Британії?
— Аякже! — пожартував друг. — Поки що я лише очолював комітет, який займався питаннями регулювання драконів. Ми ухвалили новий статут, щоб заборонити вивезення яєць за кордон без дозволу Міністерства.
Поттер посміхнувся.
— Це чудово, Роне. Мабуть, Чарлі пишається тобою.
— Він-то так, а ось Малфой вважає, що це обмежує «право на підприємництво». — Візлі закотив очі. — Він так розлютився, коли ми провели цей закон, що навіть не потис мені руку після засідання, не кажучи вже про запланований обід.
— Несподівано, — прокоментував Гаррі, і всі троє засміялися.
— До речі, — додала Герміона. — Про Малфоя. Ти знав, що Драко відкрив чарівну аптеку в Хогсміді?
— Що? Малфой і аптека? — здивувався Гаррі. — Я вважав він мітить на твоє місце.
— Ні, — спокійно відповіла Герміона. — Він спеціалізується на рідкісних інгредієнтах і ексклюзивних зіллях. Ходять чутки, що Снейп допомагає йому. Але я не можу уявити коли він встигає, якщо й сам має свої турботи з тобою.
— Це звучить підозріло, — пробурчав Гаррі, але в очах його майнув інтерес.
— Підозріло чи ні, але аптека стає популярною. Може, коли вийдеш звідси, сходиш і перевіриш, — підморгнула вона. — Пора вже й тобі почати з ним спілкуватися.
— Можливо, — зауважив Поттер і в його голові народилася ідея. — Добре, а тепер серйозно. Як там усе з пошуками тих, хто стоїть за цим вибухом?
Герміона і Рон переглянулися.
— Ти зараз не повинен про це турбуватися, — сказала Герміона.
— Серйозно, друже, — додав Рон. — Снейп і Кінгслі вже майже все розкопали. Тобі потрібно відновлюватися. Ми без тебе впораємося.
— Ну, звучить так, ніби у вас усе під контролем, — сказав Гаррі, відчуваючи, як його повіки починають важчати.
— Усе так, — підсумувала Герміона. — А тепер спи. Ми ще зайдемо.
Вони обережно підвелися, а Рон, уже виходячи, озирнувся через плече.
— І пам’ятай, Гаррі: Палата Лордів тепер ще один твій туз у рукаві. Якщо тобі знадобиться поміч, просто скажи.
Хлопець засміявся, заплющуючи очі. І як тільки двері зачинилися, він знову прийнявся читати особливості ритуалу, склав список необхідних інгредієнтів і на всяк випадок спробував ненадовго переміститися в Блекхаус. Десять хвилин нормального самопочуття вказали на те, що переміщення дається йому спокійно, а тому він дочекався вечора й апарував до темного провулка, де розташовувалася лавка Малфоя. Вітрина магазину мерехтіла золотавим світлом, а повітря наповнював запах зіллів і трав. Гаррі зачекав, поки останній покупець покине приміщення, і тихо відчинив двері. В магазині було тихо, лише звук шарудіння паперу порушував спокій. За прилавком сидів Драко Малфой, заглиблений у список постачань.
Аврор обережно зробив крок уперед.
— Малфой.
Драко підняв голову, не ховаючи здивування.
— Поттер? Чудово. Я вже почав думати, що твоя кар’єра аврора зовсім не залишає часу на нормальне життя. Що привело тебе сюди?
Хлопець зам’явся.
— Мені потрібні деякі інгредієнти.
— Це очевидно. Мої послуги не такі популярні серед аврорів, але чи не простіше було попросити у хрещеного?
— Ні, — коротко відповів хлопець.
Він простягнув пергамент, і блондин пробіг очима список: «Кора драконового дерева, роса Місячного Джерела…»
— Ого, Поттер. Чим це ти займаєшся? Чорна магія? — він підняв брову з легким насмішкуватим виразом.
— Не твоє діло, — коротко відповів той.
— О, але це стає моїм ділом, якщо ти хочеш отримати ці інгредієнти. Деякі з них нелегальні, або принаймні вважаються такими.
— Малфой, я не прийшов сюди, щоб обговорювати законність. Просто скажи, чи можеш ти це дістати.
Драко задумався, склавши список на столі.
— Можу, — сказав він нарешті. — Але це буде коштувати…
— Я заплачу, скільки потрібно, — відповів Гаррі.
— Ні, Поттер, не галеонами. Мені цікаво інше. Ти щось приховуєш, і це не схоже на тебе. Якщо ти хочеш, щоб я ризикував, я хочу знати, для чого це тобі. Тим паче, що ти маєш знаходитись зараз у палаті.
Хлопець опустив погляд.
— Я… отримав пошкодження ядра під час місії, — зізнався він. — Ритуал потрібен, щоб стабілізувати його. Інакше я ризикуватиму втратити контроль над магією.
— Я так розумію, що Снейп, який поїть тебе відварами, не в курсі?
— О так, я ж маю в усьому звітувати йому, — різкувато кинув аврор.
Малфой посміхнувся, однак його тон залишався спокійним.
— Взагалі-то це ти прилип до нього, герою, — зауважив він, — Кожного разу, коли в мене видається можливість запросити його до нас в Менор, він постійно чимось тебе рятує або готує щось на твоє замовлення.
Хлопець не витримав і зітхнув, роздратування в його голосі стало очевидним
— Бо він розуміє, що це важливо, — випалив він, втрачаючи терпіння. — Я не просив його бути поруч. Він сам вирішив.
Драко схрестив руки на грудях, з притиском дивлячись на хлопця.
— Не прикидайся, Поттер. Хрещений би ні за що не погодився робити це добровільно, якби не бачив у цьому сенсу. А сенс у тебе завжди один — ти тягнеш за собою купу проблем і намагаєшся вирішити їх самотужки.
Аврор стиснув кулаки, готовий вибухнути, але зупинився, стримавши себе. Він давно не мав справу з ним в таких умовах — без примусу, без сторонніх причин. Це було щось нове і дещо дратівливе.
«Не розумію, як інші знайшли з ним спільну мову,» — подумав він. а сам запитав:
— Ти мені допоможеш чи ні?
Блондин трохи нахилив голову, розглядаючи його з явною цікавістю.
— Допоможу. Але з однією умовою.
— Якою ще умовою? — недовірливо запитав він.
— Ти береш мене з собою.
— Що? — Гаррі аж підскочив. — З якого це дива?
— О, заспокойся, — саркастично промовив Малфой. — Уяви собі, я теж вмію працювати з ритуалами, і навіть краще, ніж ти думаєш. Ти не впораєшся сам, а до Снейпа звертатися не хочеш. Я твій ідеальний варіант.
Хлопець мовчав, не знаходячи, що відповісти. В голові закрутилися думки: він справді не хотів залучати Северуса. Але довірити щось таке Драко?
— І чому це тебе так цікавить? — нарешті запитав він.
— Бо мені цікаво, що з того вийде, — сказав він з насмішкою. — А ще… я хочу бути впевненим, що ти не здохнеш посеред ритуалу.
Поттер скривився, але зітхнув, зрозумівши, що варіантів у нього небагато.
— Гаразд, — погодився він неохоче. — Але тільки якщо ти дотримаєшся дистанції. Я не маю настрою для твоїх коментарів.
— Поттер, я ж не на побачення з тобою йду, — театрально зітхнув той. — Побачимося за тиждень.