Мінхо ніколи не вважав себе безнадійним романтиком, але кожного разу, коли йому снилися сни з ним , він проклинав своє несвідоме.
Навіть аналізувати тебе не хочу, дурний сон.
Після таких сновидінь у його голові весь день крутилися різні думки, які він із перемінним успіхом намагався ігнорувати. У цих думках не було жодного сенсу, окрім того, що деякі з них завдавали майже фізичного болю. Мінхо був самотнім і чудово розумів своє становище. Він також не звик обманювати себе та визнавав, що йому хотілося би людського тепла, але точно не уві сні. Ці дурні відчуття приналежності до когось, захищеності, розуміння, що про тебе є кому подбати, які супроводжували його у снах, неймовірно дратували. І не тому, що ключовою фігурою кожного разу був його колишній однокласник, а тому, що він усвідомлював: минуло вже дев’ять, майже десять років, як він не відчував нічого подібного. Його дурне несвідоме намагалося втлумачити його свідомості, що Мінхо все це потрібно. Можливо, це так, але на обрії не виднілось натовпу хлопців, готових до стосунків із ним, та й він – із ними.
Ці його сни не можна назвати частими, але вони були регулярними. Абсолютно різні безглузді сюжети – від порятунку світу до пошуку у місті певної кавомашини – обов’язково включали його колишнього. Інші однокласники, однокурсники чи колеги залежно від періоду життя також могли з’являтися у снах, але головною фігурою завжди був Кріс.
Мінхо не бачив його три роки, а до цього – п’ять, але він підписаний на нього в Instagram, стежив за його матчами, а іноді навіть гуглив новини про успішного футболіста. Не те щоб було щось справді цікаве: ні тобі скандалів із моделями, ні п’яного водіння, ні заборонених речовин, як у інших знаменитих гравців, ні тобі розголошення секретів особистого життя. Судячи із соцмереж і статей про Крістофера Бана, все його життя – це суцільний футбол. Мінхо не знав, чи радий він цьому, чи ні, адже зрадливі сни кричали на весь голос про те, як сильно Мінхо за ними сумує, незважаючи на те, скільки років минуло. Але здоровий глузд підказував, що Кріс із його популярністю та багатством не може бути самотнім. Він же не такий невдаха, як Мінхо.
Кріс – це гравець, якого обирають у національні збірні, той, хто їздив на Олімпійські ігри. Бісів Крістофер Бан – професійний спортсмен, який, напевно, вже одразу після випускного поховав усі свої почуття до Мінхо й більше про нього не згадував.
А чи були взагалі ці почуття? Іноді Мінхо здається, що для Криса він був лише експериментом, тим, хто допоміг розібратися в кризі самоідентифікації. За рахунок Мінхо Крісу довелося пити на випускному у грі “Я ніколи не…” на питанні про цноту. Добре, що на випившого Мінхо тоді ніхто не звернув уваги – всі кинулися розпитувати їхнього шкільного короля. Кріс тоді відшучувався, бо вони намагалися приховувати свої стосунки, а після випускного він просто взяв і поїхав. Повернувся на батьківщину. Покинув Мінхо, навіть не запитавши, чи міг би він змінити свої плани заради їхніх стосунків, адже кулінарні школи є і в Сіднеї. Мінхо міг би поїхати за Крисом, але тому це було не потрібно, і Мінхо довго не міг йому це пробачити. Насправді, досі не пробачив. Чортові сни через це дратували ще більше.
Мінхо знає, як працює мозок. Частково, звісно, він же не вчений. Але роки психотерапії навчили його краще розуміти себе. Він знає, що спогади викривляються, і при кожному відтворенні мозок нібито переписує їх заново, накладаючи одні сюжети на інші. І ось уже теперішні сумніви Мінхо впливають на його спогади про минуле. Дивлячись на Кріса зараз, він справді не може повірити, що той був щирим із ним тоді. Тому всі ці сни – одна велика безглузда маячня, яка приносить біль і викликає тугу на кілька наступних днів.
***
Фелікс помітив їх першим. Він влетів на кухню, буквально вібруючи від надмірного збудження, і підбіг до Мінхо з таким виглядом, ніби побачив серед гостей їхнього ресторану саму Лісу або Теміна. Але ні, виявилося, що він «відвоював» столик у Синміна, за яким сидів сам Хван Хьонджин у компанії якогось милого хлопця. «У нього кучері й ямочки на щоках, хьоне!»
У серці Мінхо неприємно кольнуло – адже у Крістофера теж кучері й ямочки. Мінхо навіть не згадав би про нього, якби Кріс не наснився йому буквально вчора, знову нагадавши, що був і залишається його єдиним коханням у цьому клятому самотньому житті невдахи.
— І що ж вони замовили? — поцікавився Мінхо просто для підтримання розмови, адже чек із замовленням і так невдовзі повісять перед його очима.
— Поки нічого, вони щойно прийшли. Я приніс їм воду. Хьонджин такий красивий, хьоне! В нього довге біле волосся, неймовірно щира посмішка, а як він одягнений! Він просо король стилю, я хочу таку сорочку як в нього.
Фелікс тремтів від емоцій, розповідаючи якого кольору в Хьонджина взуття. Мінхо було байдуже, але він не міг просто взяти і заткнути кращого друга.
— Мені варто сказати керівництву, що ти занадто фанатієш, як для офіціанта в ресторані, куди регулярно ходять айдоли та актори? — глузливо посміхнувся Мінхо, бо Фелікс справді пищав щоразу. Хоча б минулого тижня у них сидів Сехун зі своїм менеджером – варто зазначити, Фелікс знову «відвоював» столик у Синміна, але з гостями він поводився професійно, видаючи себе лише захопленим поглядом.
— Ти щоразу так говориш, — Фелікс мило надувся, але Мінхо знав, що той не ображається.
Мінхо любив готувати. Він робив це на найвищому рівні, інакше не працював би тут су-шефом у своєму молодому й «ніжному» віці, як любив казати його шеф. Але важка робота була куди приємнішою в компанії променистого Фелікса.
Фелікс ще двічі приходив пищати про прекрасного Хван Хьонджина, ніби йому мало бачити це обличчя на кожному рекламному банері у місті. Мінхо іноді здавалося, що в Кореї більше немає моделей, адже цей хлопець був амбасадором усього, що тільки можна уявити – від Nacific до Versace . Навіть у Мінхо була його картка, яка йшла в подарунок до улюбленого санскрину. Картку він віддав Феліксу, бо вся корейська індустрія розваг, від айдолів до моделей, чиї обличчя він бачив скрізь навколо себе, його дратувала.
Таємничий гість, який вечеряв із Хьонджином, усе ж зацікавив Мінхо завдяки Феліксу. Той аж надто багато говорив про те, який цей хлопець милий, і «жопой чую, це точно побачення» . Незважаючи на те, що їхній заклад стояв на сторожі приватного життя знаменитостей, Мінхо все ж таки спокусився та вирішив мигцем глянути з кухні, щоб дізнатися, з ким там цей амбасадор усіх брендів світу зустрічається. І краще б він цього не робив.
— Гарний, правда? — Фелікс підкрався до нього, налякавши, але Мінхо хоча б відірвав погляд від Крістофера та його сяючої усмішки, яку той дарував Хьонджину, а не йому…
«Господи, звідки взагалі ці думки?»
Мінхо змусив взяти себе в руки й штовхнув Фелікса в бік за те, що той його налякав.
— Їм сподобалося? — запитав він, помітивши, що тарілки обох були порожніми.
— Так! Як завжди, ти неперевершений. Той хлопець із ямочками, якого Хьонджин назвав Чан, сказав, що в житті не їв такого м’якого стейка.
«Чан. Хьонджин кличе його Чаном…»
— А твоєму Хьонджину сподобалася його риба?
— Ага, сподіваюся, вони покличуть тебе, щоб віддячити шефу.
— Тьху, не накликай, — фиркнув, відповів Мінхо, повертаючись до свого столу, щойно почувши, як надійшло нове замовлення.
До кінця зміни Мінхо повністю ігнорував усе побачене й почуте про Чана, Кріса чи Хьонджина. Але варто було йому завершити прибирання, зняти кітель і вийти з кухні, як рій думок обрушився на нього нескінченним потоком.
Що він тут робить?
Це справді побачення? Хьонджин – його хлопець?
Чортова Корея з її табу на особисте життя.
Де Dispatch, коли він так потрібен?
Він сказав, що ніколи не їв такого ніжного стейка.
Я б приготував йому ще.
Я б усе життя готував йому найсмачніші стейки…
Шо за пиздець?
Бісові сни.
Бісів Крістофер Бан.
Фелікс знову з’явився несподівано, і Мінхо навіть не стримав утомленого зітхання.
— Я дізнався, хто той хлопець із ямочками. Крістофер Бан, футболіст, півзахисник, граав за клуб Сіднея, але Його купив клуб Сеула, тому він тут.
«Футболіст і модель… Романтика яка.»
— Найтупіше й найстереотипніше поєднання, – кинув Мінхо, відчуваючи, як стає нудотно від думки, що Кріс просто ще один «футболіст із колекції». — До тогож, цей Крістофер Бан не Хьонджинова польоту птаха. Таких як Хван Хьонджин трахає Донателла Версаче, а не півзахисник австралійського клубу.
Мінхо презирливо пирхнув.
— Пиздець ти злий, — Фелікс насупився, явно не поділяючи думку старшого друга.
— Не матерись. Вибач за грубість, але сам подивись, навіть якщо брати футболістів, то рівень Хван Хьонджина це гравець Манчестер Юнайтед, а не Сіднея.
— Ти просто назвав єдиний клуб який знаєш, так? — приснув Фелікс.
— Чи це не показник?
— А може це саме Хьонджин той шуга-дедді, якому подобається збирати у свою колекцію футболістів та засипати своїх коханців Cartier чи YvesSaintLaurent?
— Дорога колекція виходить, — Мінхо скривився. — Сідай вже в машину.
Фелікс хіхікнув, але Мінхо лише мовчки завів авто. Йому потрібно забути, що Кріс взагалі існує.
***
Мінхо виходить із кабінету психотерапевтки, намагаючись прислухатися до її слів про те, що наявність чи відсутність у його житті романтичного партнера жодним чином не визначає його успішність як людини. Дивитися на себе лише через призму стосунків у корені неправильно, і це не повинно впливати на його самооцінку. Адже у нього є чим пишатися. У свої 28 років він професійний су-шеф, навчався у Франції та Японії, відвідував безліч майстер-класів італійських та англійських шефів. Він уже кілька років працює в престижному ресторані Сеула. Мінхо самореалізувався настільки, що про це навіть не мріють багато його однолітків. Але лише кілька снів про те, яким щасливим він міг би бути у стосунках, факт, що Кріс зараз у Сеулі та, найімовірніше, спить із Хван Хьонджином, і відсутність сексу похитнули всю його впевненість у собі в одну мить.
Сівши в машину, він розблокував телефон і втупився в іконку Grindr , але так і не наважився натиснути на неї. Навіть не зареєструвався – завантажив цей застосунок у п’яному пориві, коли відчуття туги й недолюбленості перевищили всі межі терпіння Мінхо. Але за два роки так і не зміг ним скористатися.
Він хоче любові, а не одноразового сексу.
***
Погодитися випити з Феліксом після терапії було все ж таки поганою ідеєю. Його настрій і так ледве тримався на трійці, стрімко наближаючись до нуля, а тут ще й алкоголь, але Фелікс то тепле сонечко, який, як ніхто інший, розташовував до того, щоб поговорити по душах.
— Чому я досі про нього думаю, Ліксі… чому він не дає мені рухатися далі? Довбаних десять років…
— Ти просто самотній вовк, який закохався раз і назавжди, але втратив свою половинку… Справжній чоловік як вовк: або один, або вовк, — п’яно гигикнув Фелікс.
— Ауф, бять. Тобі 24, звідки ти знаєш вовчі цитати?
— Моя старша сестро твоя однолітка, це її улюблені меми, — усміхнувся він. — Хьоне, вибач, без жартів, може, ти справді настільки моногамний однолюб? Чи цей твій колишній був настільки крутий?
— О, так, — невесело пирхнув Мінхо, ще сильніше занурюючись у сумніви, а чи був Крис взагалі. Може, Мінхо це просто наснилося.
— Хьоне, можеш мені розповісти? Може, так тобі стане легше?
— Що розповісти, Ліксі? Якщо я почну згадувати, легше точно не стане. А скаржитися на свою нікчемність я не хочу.
— Не говори так про себе, хьоне! Мені вже не подобається твій колишній, він змушує тебе страждати, — насупився Фелікс і так щиро обійняв Мінхо, що той геть розгубився, не знаючи, що й робити. Кріс точно не винен у тому, що Мінхо досі бачить його у своїх снах, досі думає про нього, що він прийшов у його ресторан зі своїм хлопцем. Це все Мінхо, від початку до кінця це лише в його голові. Але обійми Фелікса такі теплі й приємні, що йому зовсім не хочеться переконувати того, що Кріс не козел.
— Ми знайдемо тобі класного хлопця! — запевнив Лікс із такою непохитною впевненістю, що Мінхо мимоволі засиіявся. Він у це не вірить, але звучало це досить мило.
— Дякую. Давай ще по одній, і я викличу нам таксі, — Мінхо махнув офіціанту, щоб їм повторили. Він сподівається, що йому якось вдасться викинути Кріса з голови.
***
Іноді Мінхо здається, що він не заслуговує такого шефа, який уособлює одночасно наставника, батька й друга, незважаючи на двадцятирічну різницю у віці. Мінхо вважав цього чоловіка майже своїм янголом-охоронцем, адже той вкотре рятував його від депресивного епізоду. Ось і зараз – шеф Кім відправив його на тижневе навчання з ферментації продуктів у далеку Англію. Сам шеф міг би проводити такі майстер-класи, але він палав ідеєю навчати своїх співробітників у найкращих шефів світу. Мінхо щосили намагався виправдати всі його сподівання.
Сам Мінхо теж палав кулінарією, вважаючи її мистецтвом, тому погодився на цю поїздку без вагань. Він і сам хотів би стати видатним шефом. Він уже міг би це зробити, але відчував, що поки не готовий вийти у вільне плавання з-під опіки свого шефа. Принаймні точно не найближчим часом.
— Як тобі Англія? — запитав Фелікс одразу, як тільки їм вдалося знайти час і зателефонувати одне одному.
— Ну, туманно й дощово. Я ж не вперше тут, туристичні пам’ятки вже обійшов минулого разу. Я тут для навчання, Феле.
— Гаразд, занудо, а хтось тобі там приглянувся? — Фелікс звучав так улесливо й солодко, що в Мінхо аж нудота підступила.
— Закрий рота, Феліксе! — Мінхо демонструє всю свою реакцію скривленим обличчям.
— Та годі тобі, хьоне, ти далеко від дому, тебе ніхто не засудить. Піди розвійся, до того ж ти в Британії!
— Я таке не люблю, — Мінхо відчув себе вкрай невпевнено навіть у цій розмові, не те що у гіпотетичній ситуації, де він міг би з кимось переспати. Нізащо.
— Гаразд, пробач, — хлопець зітхнув і заспокійливо подивився в камеру. — Ми з Синміном сумуємо. Звісно, працювати із шефом цікаво, але я його трохи побоююсь.
— Немає кому пищати про красивих знаменитостей?
— І це теж! Шеф Кім навіть між собою нам забороняє обговорювати гостей, — Фелікс у жаху розплющив очі, ніби не може повірити в жорстокість їхнього боса, що страшенно смішить Мінхо.
— Я скоро повернуся, і можеш розповісти мені про всіх, кого бачив, — обіцяє Мінхо, позіхаючи. Він таки дуже втомився, а його мозок гудів від отриманої інформації.
Фелікс випросив ще трохи подробиць, і Мінхо справді з неприхованим захопленням розповів про те, чого навчився, і як йому кортить приїхати додому, щоб застосувати ці знання. Проте його друга зовсім не вразили розповіді про квашену зелену полуницю чи місо з фундука.
— Шеф хоче, щоб я провів pop-up вечерю, — зітхнув Мінхо. — Самостійно розробив меню на основі того, що дізнався тут, і презентував його…
— Це ж круто! Я обожнюю, коли ти влаштовуєш ці ваші гастрошоу. Ти завжди такий зосереджений і гарячий, і всі не можуть відвести від тебе очей!
Мінхо не поділяв захоплення Фелікса. Особисто йому більше подобалося, коли такі шоу влаштовував їхній шеф. Але останній рік саме Мінхо став своєрідною «зіркою програми». Йому не подобалося бути на виду. Він любив готувати на своїй кухні, а не влаштовувати вистави перед гостями. Та як би там не було, платили за це добре. До того ж шеф Кім пишався ним, коли гості йшли натхненні гарним шоу та смачною їжею.
— Просто тема ферментації… — невпевнено хмикнув він, — он ти сам фукав на гурум із коників.
— Навіть твоє гарне обличчя й першокласні кулінарні навички не змусили б мене спробувати коників, хьоне! Але якусь цікаву комбучу я б у тебе спробував. А ще мене зацікавили чорні фрукти. Ти точно маєш додати їх у своє меню.
— Гарне обличчя, — пирхнув Мінхо собі під ніс. Він досі не звик до того, як легко Фелікс робить компліменти. — Я подумаю, дякую за підтримку, — вони прощались, бо Мінхо дуже хотів спати.
Але слова молодшого не виходили у нього з голови:
Твоє гарне обличчя.
Піди розвійся.
Хтось тобі приглянувся?
Насправді ніхто Мінхо не приглянувся. Його захоплювали знання й дивовижні процеси, які їм демонстрували, а не те, хто їх навчав чи хто був поруч із ним серед учнів. Мінхо в певному сенсі задрот і нудило у своїй сфері, і він просто не хотів відволікатися.
Він намагався якнайшвидше викинути все з голови й заснути. Вийшло не дуже, але відпочити все ж вдалося. Як же він був радий, що йому не снилися сни, коли прокинувся вранці.