Достатньо гучні та неквапливі кроки заполонили квартиру. Босі ступи вальсували по паркету, просуваючись до знайомої кімнати. Вікно там виходило на схід. В місячні, особливо яскраві ночі в кімнаті бувало так само ясно, як у день. Світло ніколи не полишало цього закутку та стерти цю сірість та бляклість зі стін йому ніколи не вдавалося.
Вона почула, як графіт, що уривчасто рухався по паперу зупинився, здається він ледь не впустив олівця.
- Музо, ви знову тут?
Вона знов повернулася до нього. Прошмигнула крізь двері, які він лишав привідчиненими, для таких нічних візитів. В них не було сенсу. Все ж таки ніщо не заважало їй повстати за чужою спиною без очікування запрошення.
