Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пахали хлопці аж до ночі. Брух.
—У мене вже немає си-ил, я зараз засну—вже втретє стогне Хвайсан. Перекочується з боку на бік по підлозі, в надіях зняти свербіння від поту і втоми.
—Ну, ми майже закінчили, але думаю ми заслуговуємо на відпочинок—витирає з лоба піт Вей.
Сівши вдвох плечем до плеча, юнаки з тяжким диханням споглядали на плоди своєї праці.
На дворі вже стемніло, цвіркуни співають, пугач гує.
—Ох, точно!! Я забув. Мені ж вже вдома треба бути!—підскочив і схопився за голову Не Хвайсан.
—Боженько, нащо так кричати? Звірів в лісі полякаєш.
—Та мене ж брат вдома приб’є!
—Ти вже зуб на зуб не попадаєш. Не вперше ж тобі отримувати пенделя.—хихотить Ву Сянь.
—От тобі смішно, а мені ну ніяк вже..—ніби ось-ось заплаче Хвайсан. Обходить монотонними кругами все приміщення.— Мене зараз нерви з середини з’їдять! Хотімо додо-ому
—Давай без кіпішу, не дуйся. Просто переночуємо прямо тут. Не дарма ж працювали!-
Жахаюче буркотіння перебило Вея..
—Пробач, я сьогодні нічого не їв…—сумним голосом пробурмотів Ву Сянь—..може в бар?!
—Дурник.
Вей Ву Сянь переміг. Врешті-решт вони зібралися духом і вирішили все ж піти до бару.
>>>
Десь годину потому, двоє хлопців забрели у темні, непроглядні хащі. Лякаюче цвіркочуть світлячки та жахаюче пролітають над головами кажани. Крик.
—А-ааа, що ж тут так багато чудовиськ!—все ж не стримавшись, Не Хвайсан пустив сльозу.—Де цей клятий вихід з лісу? Тільки не кажи, що ми заблукали.—досі тремтів юнак.
—Та наче ж правильним шляхом йдемо..
—Тоді якого біса ми все ще не біля міста? Чи хоча б біля дороги..Сяне, це вже не жарти, я серйозно. Де ми?
—Ох, я дійсно не знаю, пробач. Проте ми йшли тією ж дорогою, що і сюди..—задумався Вей, і почав оглядатися навколо себе. Темінь.
Раптом, Ву Сянь побачив мерехтіння світла. Це щось яскравіше за світлячка. Точно. Ліхтарик.
—Гей, хто там вбіса лазить??—почулося з-за дерев. Звідки й ішло світло від ліхтаря.