Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Весна. Тільки-но закінчилася нещадна і пронизливо холодна зима. Рання весняна атмосфера набуває все більшої свіжості. Сонячне проміння заглядає у спітнілі вікна, долаючи на шляху напівпрозорий тюль. На стінах та паркеті з’являються сонячні зайчики, які гопцюють по просторій кімнаті, бажаючи випробувати нерви її власнику. Хоча, він наче і не зовсім проти.
Скрип. Двері спальні привідчинилися. З кухні линув спокусливий аромат яблук та кориці.
—А-Сяне, прокидайся, вже обідній час, а ти ще не снідав! Вставай, кому кажу.
—Встаю я, встаю ж..—ще не до кінця проснувшись, Ву Сянь щось бурмотів собі під носа, пускаючи слюні на подушку.
;;Вей Ву Сянь— Юнак, що живе разом із тіткою та кузеном, в основному б’є байдики або ж вештається по лісах у хорошу погоду, аби підчепити якої наживи,— любить же він тягати всяку тухлятину до дому. Також часто бігає по усяких забігайлівках, через що у нього часто конфлікти з тіткою.>>
Ледве поборовши ранкову дрімоту, Вей підвівся з ліжка, та впевнено, за запахом попрямував до кухні.
—Ов, що це? Я подивований—усміхнено, та з ноткою сарказму ляпнув малий
—Це шарлотка..Гей, як це розуміти?!? «Подивований»??! Хочеш сказати що я нічого вам не готую?!?
—Тц, тьоть, ну удосталь вже
—Якщо тобі щось не подобається, то влаштуйся на роботу, в кінці кінців. Тобі вже 22! Знайди вже хоча б якийсь підробіток, аніж просто кожен день пити і творити казна-що!
—Ой, ну знову ви за своє. Я сьогодні не їстиму. Гарного дня, я побіг.
—І можеш сьогодні додому не повертатися, ти мене почув?!—крикнула в слід Пані Ю.