Не все так веселково

— Я не розумію, Пінкі… — дівчина схилилася над десертом, підпираючи голову, що хилилась додолу чи то від утоми — зрештою, за вікном було вже темно — чи то від двох порцій сидру, до яких, власне, подруга і принесла Рейнбоу хоч щось перекусити, турбуючись за її шлунок.

— Що тут незрозумілого — шоколадний фондан і ванільне морозиво це ідеяльне поєднання, — безтурботно відповіла Пінкі Пай, доїдаючи свій десерт. Крихти десерту спочивали навколо її рота, але це було звично для дівчини, що могла прийти на зустріч з присипкою для торта замість макіяжу.

— Я не розумію, що такого Еплджек знайшла у цьому… Маґнусі! — крім того, що останнє слово пеґаска вимовила ледь не зі зневагою, її репліка привабила увагу инших відвідувачів Цукрового Закутка. Напевно, алкоголь таки не був порадником для таких розмов.

— Мені здається, Еплджек лише намагається бути ввічливою, люба, — над нею схилилася Реріті, яка, безсумнівно, не була тут на початку розмови. Деш задумалася чи це не дія їхнього «особливого зв’язку через відзнаки» — варто було їй відчути себе кепсько, як друзі вже були поруч. Принаймні, дехто з них.

Дехто, з иншого боку, напевно, досі була у лікарні із цим Маґнусом. Рейнбоу могла закластися, що той більше прикидався, ніж насправді боліло. Але, звісно, її подруга не могла покинути нікого у біді.

— Принцеса Селестія попросила прийняти його у нас і показати, чим цінна магія дружби, — несміливо втрутилася Флатершай. З огляду на те, що її не спинили, дівчина продовжила: — А оскільки принцеса Твайлайт відбула до Кришталевої Імперії, то ми просто не можемо її підвести.

Тільки от, Рейнбоу вже не впоралася із таким простим завданням, як «виявити трохи гостинности». Не дивно, що Еплджек зараз була з ним, а не з нею.

— Але що такого особливого у якомусь чоловікові навіть не з Еквестрії?!

— О, не кажи так! — здавалося, Реріті от-от знепритомніє. Або переповниться від захоплення цим Маґнусом і лусне, що ще гірше. — Пан Маґнус Світлоносний — алікорн і правитель найближчого до Еквестрії королівства на заході, ти уявляєш, якими важливими є такі зв’язки? Якщо він приїхав пізнавати магію дружби, то уяви, якими знаннями його піддані можуть поділитися з нами! Тим більше він такий стильний, — під кінець голос однорожиці став мрійливим.

— Ага, або він приїхав сюди пізнавати магію дружби, бо вдома у нього немає друзів.

— Немає друзів? — перепитала Флатершай трохи перелякано. — Мабуть, це жахливо. Треба буде завтра зайти до лікарні і зробити йому сюрприз…

— Хтось сказав сюрприз? — з-за прилавка з’явилася Пінкі у святковому капелюшку та в оточенні кульок. І як тільки їй це завжди вдавалося?

В оточенні подруг справді ставало трохи легше, хоча Рейнбоу і воліла б, щоб вони змінили тему. Але Флатершай пішла найпершою, пославшись на те, що їй треба вкласти спати Янгола, за нею попрощалася Реріті, яка мала наглянути за сестрою, аж поки в Цукровому Закутку не залишилися лише Рейнбоу, Пінкі та недоїдений десерт.

— Ти?…

— Ні, я не їстиму, — зітхнула Деш, хоча пізніше вона не змогла стримати усмішку, коли подруга миттю доїла десерт, вимастивши рожевий ніс у морозиві. — Іди теж спати, я ще трохи посиджу.

— Сама?

— Сама.

Дівчата мали рацію — Селестія справді просто просила їх прийняти делегата у Понівілі та впевнитися, що він комфортно почуватиметься. Більш того, до якогось моменту Рейнбоу справді намагалася бути привітною. Вона навіть погодилася провести Маґнусу екскурсію Понівілем (хоча той відмовлявся використовувати крила, тож дівчині довелося, ну, ходити), розходилася на тему єдності трьох племен: пеґасів, однорогів та земних людей, і, звісно, розповідала про те, що сама робить для містечка. Включно з обов’язками стосовно погоди, на що Маґнус, уявіть собі, сказав, що в його королівстві за погоду відповідають маги (та що однороги взагалі можуть знати про хмари й усе що над ними?!).

Тож, логічно, за якийсь час їм стало нудно разом. На щастя (принаймні, Рейнбоу так спершу думала), її виручила Еплджек, що мала показати чоловіку ферму і познайомити із бабусею Сміт, яка, на щастя для гостя, мала достатньо історій про заснування Понівілю та відносини між племенами на самому початку існування міста.

Але тоді Еплджек не прийшла на раунд бриджу у Реріті, а потім не з‘явилася на їхньому регулярному недільному сніданку в Цукровому Закутку, тож Деш почала хвилюватися. Звісно, вона підозрювала, що в Еплджек просто багато роботи на фермі, тому після обіду вирішила навідати її і запропонувати руку допомоги.

Утім, замість неї це вже зробив дехто инший. Під одним із дерев на густій траві сиділи Маґнус та ЕйДжей (її ЕйДжей), гризли яблука і сміялися.

Так, можливо, вона не розібралася у ситуації. Можливо, вона ревнувала. Але, можливо, цьому Маґнусові не варто було приміряти капелюх Еплджек і запитувати, чи пасує він йому.

Було неважко знайти потрібну хмару і добряче штурхнути, щоб викликати блискавку. Розіграш, який вона прокручувала сотню разів, нічого смертельного, лише налякати. Тільки Рейнбоу схибила, ні, не так, вона влучила, але не в землю поряд з ними, а в самого Маґнуса.

Важко було дивитися в очі Еплджек і бачити, що та не вірить, що вона не хотіла нікому нашкодити і це вийшло ненавмисно.

***

Еплджек прокинулася із твердим наміром насварити Рейнбоу за те, що сталося учора. Звісно, це була її дівчина, а не молодша сестра, але цього разу Деш справді треба було насварити. Так безрозсудно жартувати, не хвилюючись про безпеку инших, тим паче, коли це стосувалося особливого гостя… Їй ледь вдалося переконати Маґнуса, що Рейнбоу насправді не намагалася його вбити.

Однак… Деш не було вдома, що само собою не було дивним, адже її важко було втримати у чотирьох стінах, але на годиннику була 8 ранку, а дівчина ніколи не прокидалася так рано, якщо, звісно, щось не трапилось.

Гнів потрохи змінювався на хвилювання й Еплджек вже мчала до Цукрового Закутка, адже Флатершай казала, що востаннє бачила Рейнбоу там. Як і ні — хто, як не Пінкі Пай, найкраще знала, де знайти будь-кого з жителів Понівіля.

На щастя, Деш була там. Схрещені руки на столі, на яких лежала голова зі скуйовдженим барвистим волоссям, — або пеґаска дуже рано прийшла сюди, або…

— Так, вона провела тут усю ніч, — підтвердила її здогадку Пінкі. — А я так і не вмовила її поїсти ввечері.

— Не хвилюйся, Пінкі, я це владнаю.

Замість гніву всередині поселилося щось инше. Оця Рейнбоу, що спала на столі посеред пекарні, повної людей, така безтурботна та нехитра, — хіба ця людина могла нашкодити комусь навмисне?

— Доброго ранку, сплюху.

— А, ЕйДжей, привіт, — дівчина протерла заспані очі, ніби впевнювалася, що вже прокинулася.

— Можна я присяду?

— Нащо?

— Усі инші столики зайняті, — стенула плечима Еплджек. Рейнбоу здивовано роззирнулася — і як тільки вона не прокинулася від того шуму, що створювали инші відвідувачі пекарні?

— Нічого, я і так збиралася іти, — дівчина втупила погляд у підлогу, наче для того, щоб підвестися зі стільця, їй треба було докласти якихось екстраординарних зусиль.

— Не треба, будь ласка, — німе «га?». — Мені шкода, що я не вислухала тебе учора. Мені варто було почути твою версію того, що відбулося, перш ніж сваритися.

— Це вже не важливо, — Рейнбоу закусила губу, ховаючи очі. — Через мене постраждав важливий гість, якого принцеса Селестія прислала саме до нас, знаючи, що нам можна довіритися.

— Нехай так, але я переконала його, що це був нещасний випадок.

— Тобто тобі довелося збрехати через мене, чудово, — здавалося, дівчина ще більше похнюпилася.

— А ти хотіла, щоб так сталося?

Еплджек зацікавлено схилила голову набік. Напевне, учора вона справді була на емоціях, якщо повірила в те, що Деш могла замислити лихе. Та зараз її пальці обережно торкалися чужих — маленький жест того, що вона поруч і їй завжди можна розповісти те, що турбує.

— Авжеж ні! — дійсно, час від часу дівчина була надто голосною, та Еплджек не зважала на те, що до них обернулися ледь не усі відвідувачі. — Тобто, я побачила тебе і цього Маґнуса і просто не могла дивитися на те, як ви сидите там, як голубки.

— Перепрошую?

— Ні, я все розумію, Маґнус алікорн і принц далеких земель, і весь такий загадковий і стильний, а ще важливий перець і подобається усим нашим друзям-

— Рейнбоу Деш, про що ти, в біса, торочиш? Маґнус просто прийшов допомогти мені на фермі, бо я згадала, що мусила відкласти деяку роботу через його візит.

— А-але… ви так мило сиділи і сміялися, і він вдягав твій капелюх!

Еплджек зайнялася дзвінким реготом. Ні, ну це справді було сміховинно — вона і цей принц. Ото дурниці!

— Щ-що смішного?

— Золотко, я щиро не хочу тебе образити, але ти дійсно подумала, що у нас із Маґнусом щось було?

— А що я ще могла подумати? Ти пропустила бридж і наш сніданок, а потім я побачила вас разом у саду і… — Еплджек озирнулася — здається, частина відвідувачів забули про свої справи і присвятили ранок спостеріганню за їхньою невеличкою драмою. Найбільш стурбований вигляд мала Пінкі. — Напевне, я теж мала б вислухати твою версію учора замість того, щоб стрімголов намагатися відлякати його від тебе. Але я справді не хотіла нашкодити Маґнусу, лише трохи розіграти!

— Я знаю, — Еплджек узяла долоні дівчини у свої. — Але чому ти подумала, що я проміняла б тебе на якогось хлопа, якого лише зустріла?

— Але ж… він усим подобається. Реріті в захваті від його стилю і того, що він принц, Твайлайт показала йому усю бібліотеку, хоча спізнювалася на потяг, навіть Флатершай запропонувала зробити йому сюрприз у лікарні. Розумієш? Де Флатершай, а де сюрпризи. І, мушу зізнатися, — вона перевела подих, ніби найбільша (чи найважча) частина монологу була попереду, — те, що він робить, справді вражає. Я бачила, як він літав, коли допомагав тобі у саду, паралельно використовуючи магію. Можливо, він навіть вправніший у повітрі, ніж… я.

Рейнбоу висмикнула руки, знову схиляючись на стіл, так що Еплджек не могла бачити її виразу, але грудна клітина дівчини уривчасто здригалася, а отже…

Вона плакала.

Еплджек обережно простягла руку, прибираючи волосся з чужого обличчя, а згодом запустила в нього пальці, гладячи голову Рейнбоу.

— Золотко, але для мене не важливо, чи хтось кращий літун, ніж ти.

— Справді? — Деш на мить підвела очі, однак тут-таки сховала обличчя, соромлячись заплаканого виразу.

— Авжеж. Адже в першу чергу ти моя дівчина, з якою ми сміємося разом, разом сумуємо і рятуємо Еквестрію, якщо потрібно. І я точно знаю, що в цьому ти неперевершена.

— І ти ніколи не думала, що є хтось кращий? Не хотіла піти пошукати кращої долі?

— Можливо, але не з тобою. Бо коли ти поруч — я точно знаю, що маю все, про що тільки можна мріяти, — вона обережно витерла сльози з блакитної шкіри, присуваючись ближче. — Не проти, якщо я поцілую тебе тут?

— Вибач.

— «Вибач, але ні»?

— Вибач, що засумнівалася у тобі.

— Навзаєм, — Еплджек схилилася, легко торкаючись чужих вуст.

— Юху! — десь позаду вистрілила одна зі святкових хлопавок. Пінкі, аякже. — Я така рада, що ви помирилися! Що я можу вам принести?

— Дякую, Пінкі, — вона поглянула на Рейнбоу. Здається, тій не завадила б порція кави. — Два капучино на вівсяному, якщо можна.

— Авжеж! — посмішка Пай осявала кімнату, але погляд Еплджек був прикутий до иншої.

— І два фондани з морозивом. Пінкі сказала, що це найкращий їхній десерт, — пояснила свій вибір Рейнбоу. — Чого ти так пильно дивишся? У мене щось з обличчям?

— Ні, просто дуже тебе люблю.

Еплджек не могла бути певна, але, здається, цього разу Рейнбоу уперше на її пам’яті не скривилася від «ванільної дурні».

— І я тебе, ЕйДжей.