У Стіва були кам’яні м’язи.
В прямому сенсі.
Ще тоді, коли його обличчя полірувало кожен провулок Брукліну, його худюще тіло було таким твердим, що об нього багато хто збивав кулаки. Після прийняття сироватки, смерті Ерскіна та кривляння на сцені, як циркова мавпа, він усвідомив, що ходити йому набагато важче, ніж зазвичай.
В ду́ші Стів постійно помічав на своєму тілі красиві мармурові візерунки, ледь видимі, але з кожною смертю товариша вони ставали все яскравішими. Звичайно, він же мученик, хвилювався за всіх і вся, тому кожен день візерунки покривали все більші ділянки шкіри. Коли він чув про фондю між Старком та Пеґґі, його блакитна райдужка вкривалася синіми тріщинками, того дивись, торкнешся і розсиплеться на дрібні уламки. Жінка не була його істинною, але була істиною, яка вчила його любити.
Його губи ледь не тріснули, коли, виснажений у порівнянні з ним, Бакі застиг із піднятою ногою на залізній перекладині, яка трусилася, наче в припадку. У Роджерса скам’яніли кінчики пальців на ногах і руках, коли він не зміг дотягтися до Джеймса. Коли Барнс впав, Стіву здалося, що в нього скам’яніло серце і одразу вибухнуло, розриваючи мармуровими уламками все всередині.
Коли Стів тримався за штурвал корабля, його скам’янілі пальці смішно цокотіли об залізо. Він більше не міг закрити свій годинник із портретом Пеґґі, бо пальці не слухалися, вже майже не згиналися. Його губи перестали розкриватися, поки Картер говорила.
Він летів у лід, але вже почував себе крижаним.
Коли корабель із національним символом Америки розбився, Стівен вилетів із крісла і розтягнувся на підлозі, якось картинно стискаючи кам’яні кулаки. Бліда шкіра стала мармуровою буквально зразу, наче за помахом чарівної палички, що не дозволила подарувати йому істинного. Стівен не заплющив очі, відчуваючи як усі судини в них проросли візерунками кольору, що трохи темніше звичайного. Йому було дуже дивно відчувати все в собі, навіть вії, які скам’яніли під кінець.
Наостанок серце завмерло, не стукаючи більше і не розганяючи кров, а Роджерс подумав, що хоча б тут він знайде спокій.
— А що це за статуя? Адоніс? Що це за безглузда кругла штуковина? — Старк зупинився біля величезної кам’яної статуї блідо-кремового відтінку. Очі статуї якимось чином були зроблені із синього мармуру та оздоблені так добре, наче спостерігали за ним.
— Це Капітан Америка.
— Навіщо комусь робити статую Капітана Америки з мармуру? Ну серйозно, їх же й так до біса.
— Ви не так зрозуміли, сер, це не статуя Капітана Америки, це сам…
— Як давно у вас ця скульптура? Я її раніше не бачив.
Тоні любив ходити виставками та галереями скульптур. Йому подобався холодний блиск металу чи каменю, подобалося відчуття зупиненого моменту, подобалася повна безмовність. Йому подобалися мармурові скульптури, бо він думав, що колись виглядатиме так само.
Кам’яніти Тоні почав з дитинства. Трохи, лише малюнок вен став виділятися більше, коли батько кричав. Далі школа, веселі дні, а потім у нього скам’яніла грудна клітка, коли він почув, що мати померла в автокатастрофі разом з батьком. «Нічого серйозного, — думав він через місяць, — тепер дівки ковзатимуть пальчиками по твердому торсу, їм же приємніше».
Ентоні не займався пошуками своєї істинної людини, хоча це як подивитися. Адже пошуками можна вважати побачення з кожною гарною людиною у коледжі (адже раптом його кохання десь там)? Якщо можна, то він шукав майже безпробудно.
Потім — популярність, слава, його геніальні винаходи та підтримка в особі Обадайї. Йому було легко, а тіло більше не кам’яніло, хіба трохи, коли він переживав через свої крихіток-машин на трасі або чогось такого.
Але в нього скам’яніло серце, коли він потрапив у полон.
Він ніколи так не хвилювався, так не страждав. Раніше смерті людей Старк бачив лише на картинках чи модуляціях ситуацій, у яких його зброя знищувала селища терористів. Але коли ті солдати, з якими він майже сфоткався, — померли відразу, Тоні почав задихатися. Коли прийшов до тями в маренні, в крові, в уламках мармуру — відчув лише дикий біль, такий чистий, ніби вода джерельна або золото, яке він зберігав у швейцарських банках. Він ще перебував у свідомості, але потім побачив, що у нього в грудях утворилася вищерблена, вибита дірка, в якій, якщо сильно постаратися, можна було б побачити забруднене кров’ю і майже повністю кам’яне серце. Тоні закричав, втратив свідомість і його серце скам’яніло остаточно.
Чоловік прокинувся, відчувши, що щось тут не так, не розуміючи, як він ще дихає. Він судорожно розмотав бинти і побачив там якусь установку, яка, за словами дока, що знайшовся поруч, рятувала йому життя, працюючи замість серця.
Тоні почав думати, увімкнув свій, поки ще живий, мозок і з часом вибрався, сяючи новим реактором у грудях і маючи кілька нових яскравих мармурових візерунків на стегні, що з’явилися після смерті професора.
Після зради Обадайї в нього закам’яніло пів спини і половина правої щоки.
Мармурові візерунки на обличчі м’яко переходили в смагляву шкіру, тож виходило навіть гарно. Тоні взагалі весь був красивим, справжнім витвором мистецтва з винятковим почуттям стилю та геніальним розумом.
— Дайте мені стілець!
Коли мільярдеру подали стілець, він заліз на нього і почав детальніше розглядати чудову роботу невідомого майстра. Якимось чином у величезний шматок мармуру, мабуть, вбили блакитний камінь, що дивно мерехтить, з якого потім вирубали очі. Вийшло дуже жваво та красиво.
— Я беру його, Бріджит, скажи комусь і подзвони Пеппер.
— Звичайно, сер, але я маю попередити, що це не…
— Бла-бла-бла, багато розмов, мало рухів. Прекрасна робота, Брітс, хто автор? — спитав Старк, торкаючись пальцями ідеального обличчя.
І з переляком відхиляючись назад, майже падаючи, бо бежевий мармур одразу вкрився тріщинами й з жахливим тріском розламався. Бо Старк, уперше за довгий час, почув биття свого серця.
Тоні почав падати і, щоб цього не сталося, він схопився за холодну, як камінь, але все ж м’яку шию чоловіка, що хапав ротом повітря. Височенний блондин на автоматі схопив падаючого Старка за руку, за інерцією падаючи за ним.
Стілець десь під ними розламався, але чесно кажучи, Старку, який за дуже довгий час відчув тиск на свою грудну клітку, і Стівену, який нарешті зміг стиснути пальці, — було абсолютно начхати.
— То що за автор там ви кажете? — спитав Тоні, лежачи під Стівом і вдивляючись у дивовижні очі, що сяяли таким же подивом, як і в нього.
— Я намагалася попередити вас, містере Старк, що це, швидше за все, не скульптура Капітана Америки, а САМ Капітан Америка, якого нещодавно знайшли у кризі. Ніхто не був упевнений, але тепер все чітко і зрозуміло, — Бріджит, керівниця виставки і просто власниця галереї скульптур не могла впоратися з посмішкою, що розквітає на її милому обличчі. Жінка пішла дзвонити Пеппер Патс і одразу милому чоловікові із Шостої Інтервенційної Бригади Вантажників або як там її.
Обидва чоловіки продовжили лежати на підлозі, чуючи своє гучне серцебиття вперше за довгий час.
— Мене звуть Ентоні. Можна Тоні.
Капітан промовив уголос, ніби перекочуючи на язиці слово «Тоні», яке так гарно звучить, ніби створене з нот. Ім’я Ентоні сочилося інтелігентністю, що не надто добре характеризувало людину, що лежить під ним, але Тоні — ніби вітер повіяв — це було чудово.
— Я Стівен.
— Та я знаю.
Відгуки