Вечір проходив так само напружено, як і всі інші вечори протягом останніх трьох тижнів. Койо ввічливо їла, не видаючи жодного звуку, спостерігаючи за Чюєю, тоді як рудий не промовляв ані слова й розчаровано жував вечерю. Кансуке, як завжди, непомітний: голова опущена, брови насуплені, такий тихий і маленький, його присутність зовсім не помітна. Він настільки незграбний і скутий, що Чюя не говорить те, що хотів сказати.
Але зрештою все-таки каже:
— Я хочу знайти роботу на літо.
На цьому його батьки роблять паузу.
Як і очікувалося, Кансуке мовчить, він незворушно чекає, поки Койо візьме все у свої руки.
Жінка ковтає відкушений шматок і відкладає все, дивлячись на сина.
— Так? — запитує вона. — Що сталося?
Чюя встромляє ніж у шматок риби на тарілці. І все, про що може думати, це «Скумбрія» , хоча це не скумбрія, хоча він мав би вже перестати про нього думати.
— Мене просто нудить від цього місця, — бурмоче він із відразою, у його голосі проступає роздратування. — Я хочу вибратися звідси. Кудись, де ти не будеш допитувати мене щоразу, як я виходжу з дому – з ким я зустрічаюся й наскільки добре вони знають Дадзая.
Койо проігнорував дуже очевидне пасивно-агресивне зауваження Чюї.
— І де саме ти знайдеш цю роботу на літо?
Рудий робить паузу, а потім повільно піднімає голову: недостатньо, щоб подивитися жінці в очі, але достатньо, щоб побачити її халат і знайому морську форму.
— Не знаю, — зізнається він. — Я не очікував, що ви мені дозволите.
Койо знизує плечима.
— Я не проти. Це було б добре для тебе. Як я вже казала, Чює, я не хочу тебе ув’язнювати чи щось на кшталт цього. Я просто хочу тримати тебе подалі від того хлопця.
Це вже ув’язнення.
Боже, минуло майже три тижні відтоді, як Накахара востаннє бачив Дадзая.
І один відтоді, як він востаннє з ним розмовляв.
Вони ще ніколи не розлучалися на такий довгий термін. Вони завжди переписувалися багато разів на день, тож навіть один день без повідомлень був нестерпним, а в реальному житті вони не розлучалися довше, ніж на два тижні, і це було тоді, коли Дадзай поїхав на канікули зі своєю сім’єю, коли вони були першокурсниками.
Чюя відчував біль, через відсутність Дадзая в його житті.
Це саме він відчуває й зараз. Тільки набагато сильніше. І довше. Біль розтікається прямо всередині грудей, ніби з’їдає його – від цього йому хочеться згорнутися калачиком і поніжитися в теплій ванні.
Насправді, його час проведений у ванні стає все більшим. Це дає йому і привід побути трохи подалі від батьків, і можливість не думати ні про що, окрім окропу на шкірі. А також усе далі зростає відчуття порожнечі, щоразу, коли бачить гараж (він досі не набрався сміливості зайти туди сам), щоразу як одягає щось з речей Осаму. Він виправдовується і перед Койо, і перед собою, що це тому, бо в нього більше одягу шатена, ніж власного, і навіть якщо це правда, у Чюї є багато власних речей, які він може міксувати й поєднувати. Він міг би з легкістю більше не носити одяг Дадзая, якби захотів. Але він, очевидно, цього не хоче.
Що далі зростала порожнеча, то менше став тривати сон хлопця.
Він не може спати.
Принаймні, не може нормально спати.
Він не втомлюється до п’ятої ранку й прокидається до дев’ятої щодня. Це змушує його хвилюватися про те, що станеться, коли почнеться школа, але до неї ще місяць, тож, можливо, поки що він може не думати про це.
У Чюї й раніше траплялися напади безсоння. Як тоді, коли він сварився з Дадзаєм через Юань, і коли померла Кьока, і коли помер Одасаку. З Кьокою було найгірше: безсонні ночі тривали ніби вічність, і щоби хоч якось функціонувати вдень, Чюя заливав у себе кофеїн літрами. Він провів без сну чотири повні доби поспіль, коли Дадзай став дуже занепокоєним, чого рудий ніколи раніше не бачив: Осаму ходив зі зморшкуватим чолом і був таким впертюхом, що Чюя розплакався, виплеснувши назовні всі емоції, які приховував.
І Дадзай майже примусив Накахару дозволити йому залишитися. Він заліз під ковдру Чюї, притиснув його до себе міцніше, ніж зазвичай, і дозволив рудому використовувати свою руку як подушку, хоча від цього рука затікала та німіла.
Тієї ночі вони майже не розмовляли.
Чюя проспав, як немовля, п’ятнадцять годин, а Дадзай навіть не думав іти.
Накахара полегшено зітхнув, його серце стиснулося від спогадів, очі опустилися від втоми й глянула на тарілку, на якій ще залишилося трохи їжі.
— Так, — бурмоче він. — Неважливо. Мені байдуже. Я попитаю, чи є ще вільні місця.
Койо дивиться на Чюю, а потім киває.
— Звісно. Зроби це. Тільки шукай щось ближче до дому, гаразд?
— Ні.
Жінка зробила паузу і, на подив Чюї, хихикнула, злегка хитаючи головою. Коли вона зустрілася поглядом з рудим, її очі стали м’якими, а обличчя трохи співчутливим.
— Ти мене ненавидиш, Чює? — запитала вона.
Накахара відвів погляд.
— Іноді.
— А зараз ти мене ненавидиш?
Рудий кілька секунд помовчав, трохи відволікаючись на розминання риби в кашу.
— Ні, — зрештою відповідає він. — Просто ти мені набридла.
— Я просто давала тобі те, що ти хотів, без жодних претензій.
— Ти не даєш мені того, чого я справді хочу.
— Заради Бога, відпусти того хлопця, Чює. Він не твоя рятівна соломинка.
— Ні.
— І не роби так зі своєю їжею весь час.
— Ні.
Чюя: Друже
Чюя: Ти все ще працюєш на півставки в тому кінотеатрі?
Відповідь приходить через десять годин, як і очікувалося.
Рампо: Ні? Я ж казав, що мене звільнили за крадіжку попкорну.
Рампо: Було навіть не смачно, він був несвіжий, я міг би подати на них до суду.
Чюя: Пфф ідіот.
Рампо: Чому ти питаєш? Роботу шукаєш?
Чюя: Типу того.
Чюя: Тільки на літо.
Рампо: О, тоді поговори з Акіко, я впевнений, що вона все ще працює там.
Чюя: Слава Богу.
Чюя: А ти, придурку, що ти взагалі робив? Те, що тебе відсторонили, не означає, що ти можеш сидіти вдома все літо.
Рампо: Якщо хочеш, щоб я вийшов, принеси мені купу їжі.
Чюя: Довбаний інтроверт.
Рампо: Ні, я бізнесмен.
Рампо: Є різниця.
Чюя: Засунь свого бізнесмена собі в дупу, ідіоте.
Після цього Чюя знаходить контакт Йосано й швидко друкує їй смс.
Чюя: Йоу, ти все ще працюєш у кінотеатрі?
Накахара розглядає кілька варіантів роботи. Неподалік є невеличке кафе, але він не думає, що з нього вийде гарний офіціант чи бариста, тож не хоче туди йти. Його характер має тенденцію загострюватися від клієнтів, принаймні, від настирливих, а такі гарантовано прийдуть у якийсь момент, і тоді рудого виженуть у ту ж секунду. Іноді їм навіть вдається вивести його із себе більше, ніж Дадзай.
Тож, навіть якщо він отримає роботу в кінотеатрі, доведеться уникати роботи касира, а просто, наприклад, витирати екрани чи щось таке. Але бути касиром у кінотеатрі набагато легше, бо люди там зазвичай знають, чого хочуть і не ду же схожі на Карен (якщо тільки це не сім’я з восьми осіб).
Він також розглядав можливість працювати нянею, але, знову ж таки, через свій запальний характер відкидає цю думку, хоча він краще контролює себе з дітьми, бо знає, що вони потребують турботи. Але це останній варіант у списку запасних планів.
Може, просто доглядати за домашніми тваринами?
Ні.
Єдині тварини, які подобаються Чюї, — цуценята.
Дорослі собаки йому не дуже до вподоби.
Йосано: Так.
Йосано: Тобі щось потрібно?
Чюя: Є вільні робочі місця?
Йосано: Тільки на літо?
Чюя: Ага.
Йосано: Я запитаю для тебе.
Наступне повідомлення від Йосано надійшло через вісім годин, коли Чюя сидів біля вікна і дивився на гараж так, наче Рапунцель на ліхтарики.
Йосано: Менеджер каже, що йому потрібні додаткові руки, але ти мусиш пройти співбесіду.
Чюя: Що за довбана тяганина.
Йосано: Ти не хочеш?
Чюя: Я просто відкладу це на потім.
Йосано: Гаразд.
Йосано: А що у вас із Дадзаєм? Ви посварилися?
Чюя: Ні, моя мачуха не дозволяє мені бачитися з ним через те, що сталося.
Йосано: Трясця.
Йосано: Як ви, хлопці, досі живі?
Чюя: Він мені не потрібен, щоб дихати, неуч.
Йосано: Гаразд, але ви все одно потрібні один одному.
Чюя: Не дуже.
Йосано: Тому ти завжди прокидаєшся о п’ятій ранку?
Чюя: Дідько, звідки ти взагалі це знаєш?
Йосано: Я просто звернула увагу. Сходи якось до нього.
Чюя: Він не хоче мене бачити.
Йосано: Ти знущаєшся?!!!!
Йосано: Мені справді треба вас обох розбирати?
Йосано: ЧИ СПРАВДІ МЕНІ ПОТРІБНО КОНСУЛЬТУВАТИ ВАС ДВОХ??
Чюя: Ти, срань господня, хочеш, щоб тебе побили?
Чюя: НЕ називай мене СЛОВОМ на БУКВУ «С».
Чюя: Але ні, нам не потрібні консультації, усе в порядку.
Йосано: Я не можу повірити
Йосано: Отже, ви двоє насправді не бачили один одного, мгм
Йосано: Як довго?
Чюя: Близько трьох тижнів.
Йосано: І жодного контакту???
Чюя: Ми трохи поговорили
Чюя: Він досить чітко дав зрозуміти, що не хоче мене бачити.
Йосано: Ти справді віриш у це?
Чюя: Ні.
Чюя: Я що, схожий на довбану дитину?
Йосано: …
Йосано: Зачекай, я подзвоню тобі, це лайно із смс так напружує мене, що я не можу передати свої емоції.
Чюя знизує плечима й знову дивиться у вікно, чекаючи на її дзвінок.
Очевидно, вона дзвонить одразу після цього смс, і Накахара піднімає слухавку, прикладає її до вуха, знову дивлячись на гараж.
— Привіт, придурку! — схвильовано вітається Йосано. — Ти розмовляєш із найкращою людиною у світі. Тобі щось потрібно?
Чюя закочує очі.
— Це ти, курва, мені подзвонила, — огризається він.
— Сімейна консультація? Звісно, я можу це зробити, — рудий чує якесь шаркання й короткий писк, ніби дівчина щойно впала на щось м’яке. — Так, на чому ми зупинилися? А, на тому, що Дадзай тобі нахабно брехав, а ти не вірив, але все одно слухав? Так, що це?
Чюя зітхає й повільно опускається до вікна, притуливши голову до нього, підігнувши коліна до грудей.
— Чому тебе це так цікавить? — бурмоче він.
Акіко насміхається у відповідь.
— Це ж очевидно, ідіоте. Ми друзі. Ти вчинив би так само, якби це було між мною й Рампо чи кимось іншим, правда?
— Напевне.
— І що? Продовжуй.
Чюя кусає себе за щоки в роздумах. Невже справді нормально розповідати про це всім? Не те, щоб це була велика проблема, і не те, щоб Дадзай взагалі переймався тим, чи знають люди, і не те, щоб Чюя мав перейматися тим, чи переймається Скумбрія. Але все ж…
“А, до біса!”.
— Він думає… — Накахара починає, трохи зціпивши зуби. — Він просто звинувачує себе. Він винуватить себе, як мудак, і все. Каже, що так краще для мене, і, трясця, він тримається від мене подалі. Так само, як і моя мачуха тримає мене біля себе.
Йосано глибоко, задумливо зітхає.
— І… він не приходив до тебе?
Рудий хитає головою, хоча вона не бачить.
— Ні, — відповідає він, дивлячись на свої босі ноги. — Напевно тому, що йому більше потрібно захистити своє еґо, ніж мене. Але я написав йому з телефону Ацуші, і він відповів, хоча знав, що це я, тож, можливо, він… не зовсім мене уникає.
Йосано задумливо наспівує.
— Чи є ще якась інформація, яку потрібно знати, перш ніж я почну говорити?
— Ти що, довбана машина, чи що?
— Більше жодної інформації?
— Я не знаю… Він сказав, що я для нього просто рутина.
— Га?
Чюя трохи хихикає.
— Він сказав, що наші стосунки – як день бабака. І що це нездорово.
— Якого біса?.. — Йосано з насмішкою обриває недовірливий тон, і рудий чітко уявляє, наскільки далеко закочуються її о чі. — За цією тупою логікою всі стосунки – рутина. Хоча кого це, бляха, хвилює? Поки ти добре проводиш час, це все, що має значення. Що за мудак.
Чюя трохи замикається в собі, очі приклеїлися до тієї маленької частини вікна, де можна побачити частину веселки, якщо світло впаде правильно.
— Ти думаєш… — починає він, його голос віддаляється, коли він вдивляється в масив кольорів, — …що в нас нездорові стосунки?
Йосано зітхає.
— Нездорові? Ні. Чи нехтуєте ви почуттями один одного? Так.
— Це як?..
— Замовкни, Чює. Ти мусиш мене вислухати.
Хлопець насміхається, але все одно замовкає.
— Добре, — каже Йосано, і тоді рудий чує шаркання, ніби вона влаштовується зручніше для тиради, перш ніж знову починає говорити: — Ви з Дадзаєм… — каже вона абсолютно серйозним тоном, — ..дурні.
Тиша.
Мертва тиша.
Гнітюча тиша.
Тривала тиша.
— Е-е… — нерішуче каже Чюя. — Це все?
— Майже.
— Ти нікчема.
— Замовкни! — Йосано огризається, її тон лайливий, як у матері. — Слухай мене уважно. Ви обидва дурні. Ви чудово розумієте один одного, але в той же час геть не розумієте! Дадзай щиро бажає тобі найкращого, Чює. Прокляття, не щодня ж тебе зіштовхує з довбаної будівлі твій… хто б він там не був для тебе! Спробуй зрозуміти його, Чює. Він не зовсім не правий. Він думає, що це нездорово й буденно, тому що він ледь не вбив тебе під час однієї з ваших щоденних пустощів. Спробуй поставити себе на його місце. Уяви, яку провину ти відчував би.
Чюя вбирає в себе кожне слово, його очі заплющуються.
— А Дадзай ніяк не може зрозуміти, що це зовсім не шкідливо для здоров’я і що вам обом безпечніше бути поруч, ніж йому далеко від тебе. Боже, через вас обох мені хочеться виривати на собі волосся! У вас одні з найтісніших стосунків, які я коли-небудь бачила між двома людьми, тому не втрачайте їх, якщо тільки перебування разом не засмучує вас обох. Якщо це так, то цим стосункам краще не існувати, розумієш? Якщо ти щасливий із ним, то все буде добре.
Чюя нічого не відповідає. Його дихання рівне, спокійне, очі все ще заплющені, а вуха насторожені.
— І він, очевидно, не порвав із тобою остаточно, якщо пише тобі у відповідь. Бачиш? Він не може тебе ігнорувати. Він приїхав до тебе на «останню зустріч», чи що?
Чюя ковтає, кілька секунд не може знайти свого голосу.
— Типу того, — бурмоче він, кладучи руку на серце й стискаючи в кулак сорочку, у яку одягнений (очевидно, Дадзаєву). — За моїм вікном. Того дня, коли це сталося. Він… він сказав, що йде. Я просив його не робити цього. Він припав губами до моєї руки.
Йосано буквально ахнула.
— Він що?! — кричить вона, змушуючи Накахару на секунду відірвати телефон від вуха, перш ніж повернути його назад.
Що ж.
Він не збирався в цьому зізнаватися, але…
А, ну, добре.
— Він просто поклав свої губи на мою руку, — знову бурмоче він, його обличчя нагрівається від спогадів, і він одразу ж відвертається від вікна, ніби хтось збирається застати його з червоним обличчям прямо зараз. — Нічого страшного, перестань кричати, — але це не так, бо серце Чюї пропускає удар за ударом, і йому чомусь…
Йому приємно чути шок у голосі Йосано.
— Він поцілував твою руку?! — кричить Акіко, її голос такий гучний, що Чюї здається, ніби він випадково увімкнув телефон у режим гучного зв’язку. — Він, бляха, поцілував твою руку?!
— Що з тобою, трясця, не так?
— Він поцілував тобі руку, а ти просто відпустив його?! — кричить Йосано.
Чюя роздратовано пирхає.
— Це був не поцілунок, ясно? Не було ніякого поцілунку. Він просто припав до неї губами, а потім зупинився.
— То він збирався поцілувати твою руку, а потім не поцілував, якого біса, Чює? Коли весілля?
Очі рудого безмірно розширюються, і він закриває штори на вікні, його серце калатає.
— Стулися! — кричить він. — Припини робити з нього ґея!
— Це не я роблю його ґейським! Це ви, хлопці. Я просто кажу, як є.
— Це неправда!
— Ну, я не чула про багато друзів, які цілують один одному руки.
— Я не цілував його руку!
— То ти визнаєш, що він цілував твою?
— Йосано.
— Гаразд, гаразд, неважливо… — бурмоче дівчина, її голос збивається. За мить вона шепоче, — Ґей.
— Замовкни, — бурмоче рудий, його голос набагато слабший, ніж він очікував, тому що шлунок робить сальто, а в грудях застрягає незрозуміле почуття, і він сідає на край ліжка, втупившись у підлогу, з теплою усмішкою на обличчі.
“Чому це… Чому мені так добре? Хіба слово «ґей» люди не сприймають як образу?”.
Але гомосексуальні люди стають усе більш прийнятними в наші дні, і не важко знайти такого…
Якщо ти не жив у Японії.
Чюя на якусь частку секунди згадує слова Койо.
“Отямся.”.
Він різко втягує повітря, очі затуманюються.
“Ти говориш, як якесь дурне дівчисько, закохане в нього.”.
Ні…
“Заради Бога, ти ж хлопець!”.
І що з того?
Очі Чюї розширюються, і він міцно стискає телефон, його серце прискорюється.
Він просто… він просто подумав «ну і що» ?
— Чює? — запитала Йосано, її голос став м’якшим, ніж раніше. — Ти тут?
Рудий моргає.
— Га? Так. Я тут. Про що ми говорили? — запитує він.
— Про те, що ти ґей? — промовила дівчина.
Чюя червоніє, ховаючи обличчя в згин ліктя.
— Боже, — вигукує він. — Я не ґей. Я буквально зустрічався з Юань.
Йосано хрюкнула зі сміху.
— Хочеш нове слово дня, Чюєчко? Воно називається бісексуальність. Це дуже гарне слово, яке означає…
— Я знаю, що воно означає! — вигукує Накахара. — Я не… я не такий. Я натурал.
Панує довга, незручна тиша.
— Так… — Йосано затягує, явно не вірячи, — так чи інакше, я збираюся запросити всіх на пляж наступної суботи. Ти з нами? Я навіть Рампо витягну.
Рудий кліпає, перекидаючись на спину на ліжку.
— Так, я не проти, — зітхаючи, відповідає він. — Я справді хочу вибратися звідси. Тут так душно. О, і передай своєму менеджеру мої контактні дані. Я міг би з таким же успіхом пройти співбесіду. Більше мене нічого не турбує.
— Зрозуміла! Я напишу в груповий чат про суботу. Поговоримо пізніше, Чює!
— Бувай.
І тоді Йосано кладе слухавку, а Чюя згортається в клубок, його розум розбивається на шматки.
***
Чюя дивиться на себе в дзеркало.
Спочатку він був невпевнений щодо капелюха, але насправді він виглядає не так уже й погано. Хоча синій колір не дуже личить до його волосся. Чорний або коричневий підійшли б краще, але це не його вибір.
Хтось дуже швидко стукає у двері.
— Чюює! — вигукує Йосано з іншого боку. — Ти закінчив?
— Га? Так, я закінчив. Заходь, якщо хочеш, — рудий відвертається від дзеркала й стає обличчям до дверей, серце трохи тривожно калатає.
Щойно Йосано заходить до кімнати, вона всміхається, впізнаючи вираз його обличчя.
— Не лякайся, — дражливо промовляє вона, її очі сяють. — Я…
— Я не боюся!
Йосано кліпає очима.
— Угу… так чи інакше, я тобі тут усе покажу. Але спершу познайомлю тебе з персоналом, з яким ти будеш працювати. Не можу повірити, що ти пройшов співбесіду. Ти, з-поміж усіх людей.
Чюя насміхається, виходячи слідом за дівчиною на вулицю й зачиняючи двері в кімнату.
— Що це має означати? — огризається він, коли вони йдуть тісним коридором. — А я навіть нічого не знав. Я просто сказав: «Я шукаю роботу, і це більше схоже на мою справу», а він запитав, чи я багато зможу працювати, і я відповів, що так, звичайно, і тоді він просто взяв мене на роботу.
Йосано весело сміється, її очі трохи мружаться від щирості.
— Так, менеджер до біса недбалий, коли йому відчайдушно потрібні працівники.
Коли вони проходять повз пару людей, Йосано махає комусь рукою, і ті махають у відповідь із широкими усмішками. Ті люди махають Чюї теж, з яскравими, дружніми виразами облич, наче вони знають одне одного, і Чюя настільки здивований, що знадобилося багато часу, щоб підняти руку й покірно помахати у відповідь.
— Це Кенджі і Тачі, — каже Йосано, продовжуючи йти вперед. — Вони зараз працюють, тож ми потурбуємо їх пізніше. Я проведу тебе до кімнати для персоналу, люди, з якими ми будемо тісно співпрацювати, напевно, уже там. І ти ж не хочеш стояти на касі, так?
Чюя киває у відповідь.
— У мене не вистачить на це терпіння.
— Але що, якби тобі довелося іноді це робити? Тому що часом буває тісно, і деяких працівників просять підмінити іншого на касі, або допомогти з приготуванням коктейлів тощо.
— Ну, я думаю, я зможу це зробити, — відповідає рудий, засовуючи руки в кишені штанів.
— Гаразд, рада це чути, — кроки Йосано швидкі й упевнені, вона на кілька дюймів вища за Чюю, тож йому доводиться переходити на біг підтюпцем, щоб не відставати від неї. Судячи з того, як Акіко поводиться в цьому місці, вона відчуває себе комфортно й упевнено. Вона працює тут уже більше року: почала працювати тут із думкою, що це тільки на літо, так і минулого року, але потім вона ніби закохалася в це місце й продовжувала виходити на неповний робочий день.
Коли вони заходять до кімнати для персоналу, там майже порожньо. На червоному стільці в кутку сидить білява дівчина в сонцезахисних окулярах. І хлопець високий, він зовсім не схожий на японця, скоріше москалик. І ще один хлопчик, теж не з тутешніх, він був зануреним у книгу, темне волосся повністю закривало очі.
Усі присутні підняли погляд, щойно Чюя зайшов до кімнати з Йосано. Блондинка знімає сонцезахисні окуляри (хто носить їх у приміщенні?), москалик випростується, а інший хлопчик відкладає книжку і…
А Чюя залишається стояти, намагаючись упоратися з нервами.
— Привіт усім! — вітається Йосано, тягнучи Чюю далі всередину. — У нас новий працівник. Чюя, це Хіґучі в сонцезахисних окулярах, а це… Федір, а це По. А це, хлопці, Чюя, мій найкращий друг.
Чюя насміхається й відштовхує руку Йосано.
— Кращий друг, трясця, — огризається він, закотивши очі. — У будь-якому разі, привіт усім.
Федір здивовано піднімає брову, його очі сканують рудого знизу догори, перш ніж знову зупиняються на його очах.
— Приємно познайомитися, Чює, — його посмішка підозріла, а блиск в очах змушує Накахару здригнутися.
— Мені теж приємно познайомитися? — скептично запитує рудий. — Здається? Я відчуваю від тебе вайб мудака.
Федір сміється. Сміється так, що закидає голову назад і гигикає.
Хіґучі киває й закриває очі сонцезахисними окулярами.
— Він повний придурок, — каже вона, підводячись і простягаючи руку рудому. — Приємно познайомитися з тобою, Чює-кун. Я впевнена, що ти принесеш трохи більше здорового глузду в це пекло.
Чюя бере її руку і міцно тисне.
— Мені теж приємно познайомитися з вами. І, будь ласка, називайте мене просто Чюя.
— Як хочеш, — востаннє усміхнувшись, Хіґучі сідає назад на стілець.
Коли Чюя дивиться на По, хлопчик одразу ж трохи здригається. Це непокоїть рудого; він одразу ж відвертається, боячись, що його кисле обличчя могло випадково налякати його. Він не здивується, його втомлене стервозне обличчя іноді лякає навіть його самого, коли він дивиться в дзеркало. І це все провина Дадзая, який зробив цей вираз обличчя постійним.
— Не хвилюйся надто за По, — каже Йосано, тримаючи руки на стегнах. — У нього сильна соціальна тривожність. Він майже не розмовляє, тому не може працювати на касі. Через це ми просто змушуємо його прибирати.
Зараз Чюя почувається не дуже добре. Але він намагається усміхнутися і знову зустрічається поглядом з По.
— Ну, усе одно приємно познайомитися, — каже рудий, його голос м’який, схожий на той, яким він говорив із Кьокою.
По трохи розслабляється. Він не відповідає словами, а лише киває, тремтяче притискаючи книгу до грудей.
— Він дуже добре ладнав із Рампо, — зітхає Йосано. — Але потім цього гівнюка звільнили. Тепер По знову став таким, яким був завжди. Так чи інакше, твоя зміна починається о десятій. У нас немає спеціально відведеного часу для відпочинку, тож приходь, коли втомишся. Ми самі керуємо театром. Директор – ледачий засранець. Максимум п’ятеро в кімнаті для персоналу. Ми не можемо допустити, щоб багато людей розслаблялися одночасно. Я взяла б тебе із собою, але я йду під роздачу. Якщо хочеш прибрати, можеш піти з Федором або приєднатися до Кенджі й Тачі. Це твоя справа, але я раджу тобі піти з ними. Усе зрозуміло?
Чюя кліпає очима, його розум засмічений.
— Е-е… — каже він, — мабуть, так.
Йосано сміється й плескає рудого по плечу, коли він проходить повз.
— Добре. Тоді я пішла. Хіґучі, нагадай йому про все, що він забув. До зустрічі, хлопці! — Акіко йде, зачинивши за собою двері.
Як тільки вона йде, кімната занурюється в тишу. Федір роздратовано падає на своє місце.
— Поводиться так, ніби вона тут головна, — гірко бурмоче він.
Чюя здригається.
Звичайно, він не висловлює своєї прихильності до Йосано чи до когось іншого, але це не означає, що вона йому не подобається. Він щиро вважає її своєю подругою. Тому йому зовсім не подобається, що Федір говорить про неї в такому ключі.
— Тоді скажи їй це в обличчя,— каже Чюя, закочуючи очі. — Довбаний мудаче. Я йду до Кенджі та іншого хлопця.
Губи Федора розтягуються в хитру посмішку, очі примружуються і блищать.
— Та годі тобі, — бурмоче він, випростуючись у вертикальному положенні. — Їм там помічника не треба, а мені не завадила б зайва пара рук. Що скажеш?
Чюя витріщається на нього.
— Я кажу: запхай собі в дупу свою зайву пару рук.
Федір сміється з цього. Хіґучі з кутка скептично дивиться на них обох, бо вона не брехала, коли погодилася з тим, що цей чоловік – мудак. Навіть По, який читав книжку, нашорошив вуха.
— Ходімо, Чює, — каже Федір, — я тобі тут усе покажу. Я дуже надійний.
— Я не відчуваю від тебе добрих флюїдів, — просто заявляє Чюя.
— Ти не боїшся говорити те, що думаєш, га? — бурмоче Достоєвський, трохи нахилившись. Коли він облизує губи, Чюя знову здригається, його кров закипає від огиди. — Мені це подобається.
Хіґучі насміхається з кутка, сонцезахисні окуляри знову на обличчі, телефон у руках.
— Припини чіплятися до нього, Федоре, — роздратовано огризається вона. — Чює, якщо хочеш, я можу тобі тут дещо показати. Я переважно працюю на касі, але все одно добре знаю все тут.
Але Чюя вже помітив, чому вона носить сонцезахисні окуляри. Він помітив кола під її очима, які більші за його, і вона сидить тут не для того, щоб байдикувати. Вона, мабуть, намагається трохи відпочити. Тому він не хоче її турбувати, тим паче вона здається дуже милою.
— Ні, усе гаразд, — каже рудий, натягнуто усміхаючись. — Я просто піду знайду Кенджі й Тачі. Але все одно дякую.
Однак Федір більш наполегливий, ніж здається. Насправді, на перший погляд його можна вважати таким же лінивим, як і Дадзая. З його згорбленим хребтом і похуїзмом, ви, напевно, так і подумали б. І вперше Чюя зустрічає його тут, у цій кімнаті для персоналу, де він, здається, розслабляється, бо зовсім не виглядає перевтомленим. Ба більше, рудий спостерігає за Федором, то більше чіпляється до речей, які нагадують Осаму. Наприклад, гарно поголене обличчя або блиск в очах, або лінива посмішка, або темне волосся середньої довжини, що трохи спадає на обличчя чи його титанічний зріст, чи форму носа, чи будову тіла.
Чюя не усвідомлює, наскільки віддалився, аж поки рука не змахує перед його очима, виводячи його з трансу.
— Земля викликає Чюю, — мовить Федір, і в його голосі явно відчувається сміх. — Невже моє обличчя справді таке гарне?
Чюя стискає щелепу, його серце пропускає невеликий удар, коли він робить крок назад.
— Ні, я… Просто ти нагадав мені декого, — правдиво бурмоче він, відводячи погляд.
Федір здивовано піднімає брову.
— Ну, цей хтось, мабуть, гарний. Він твій хлопець?
— Гаа? — кричить Чюя, його обличчя одразу ж спалахує, коли він робить ще один крок назад, а серце починає трохи калатати. — Ні, не будь смішним! — пронизливий голос не допомагає Чюї, і раптом усі в кімнаті скептично дивляться на нього. — Ти просто… ти просто візьми те, що нам потрібно для прибирання! Я піду з тобою, так що поквапся, бляха-муха.
Федір продовжує посміхатися, і це виглядає так, ніби він хоче сказати щось ще, але потім просто знизує плечима.
— Це моя перемога, — бурмоче той. Проходячи повз Хіґучі, він підморгує їй, від чого вона дивиться на нього смертельно-серйозним поглядом. Такий, яким дивляться на того, хто щойно вирізав цілу сім’ю.
Федір і Чюя йдуть коридором до «комори», де, вочевидь, зберігаються пилососи. Чоловік тримає в руках маленький iPad і щось клацає, при цьому його обличчя трохи зморщується.
— Ми можемо перейти до тринадцятого екрану, — каже Федір, ховаючи iPad назад у чохол. — Думаю, Кенджі й Тачіхара прибирають п’ятнадцятий, а на тринадцятому щойно закінчився показ, проте за півтори години буде ще один, тож нам доведеться зробити швидку зачистку, а не ретельне прибирання.
Чюя ходить, тримаючи руки в кишенях, із задумливим виразом обличчя.
— То що… ми просто будемо пилососити? — запитує він.
Федір киває, а потім злегка позіхає.
— Угу, — відповідає він. — Ми зберемо сміття й пропилососимо під сидіннями так швидко, як тільки зможемо. Ось і все.
Так… це, безумовно, більше схоже на роботу для двох людей, ніж для одного. Насправді було б розумніше, якби там було три-чотири людини, але вони, мабуть, не можуть зарезервувати стільки пилососів для одного екрану, та й персоналу в них, схоже, не так багато. Кінотеатр не дуже великий. Не такий, як міські, великі й просторі, з-понад двадцять п’ять екранів, але він найбільший у цій місцевості, тож має непоганий бізнес, який, напевно, вимагає трохи більше працівників, ніж дванадцять.
— Ти думаєш, що я мудак? — запитує Федір, коли вони заходять до комори.
Чюя саме виносить пилосос із кімнати, коли чує це запитання. Він закочує очі й продовжує йти туди, де знаходиться тринадцятий екран, намагаючись ігнорувати присутність Федора позаду себе.
— Я вас навіть не знаю, — бурчить він у відповідь.
— Так, але… — мовить Федір. У його голосі немає жодного напруження, мабуть, він звик носити із собою пилососи. — Хіґучі та решта думають, що я один із них, тому що…
Чюя кидає на чоловіка короткий погляд. Йому не подобається, що він нагадує йому Дадзая.
— Тому що?
Федір на мить замислюється, перш ніж зізнатися:
— Тому що я бісексуал.
Рудий перечіплюється через трубу пилососа, його мозок трохи шокований.
“Він… Бісексуал? Що це, блядь, означає? Йому подобаються і дівчата, і хлопці? Федір може любити хлопців? І він у цьому зізнається? Йому не соромно? Чи навіть… не огидно за себе? Йому не… байдуже, що про нього подумають люди?”.
Ці питання кружляють у голові Чюї, і щелепа трохи відвисає, коли він знову хапається за пилосос і починає йти, сподіваючись, що Федір не знайде це надто кумедним, що рудий ледь не спіткнувся й не поласував огидним килимом.
Чи означає це, що Федір хотів забрати Чюю із собою, тому що він… зацікавлений у ньому?
У жодному разі, вони щойно познайомилися.
І навіть думка про дотик до Федора викликає в рудого бажання виблювати весь барвистий килим.
— То ти… — починає Накахара, його голос трохи тремтить, — …цікавишся обома статями?
— І хлопчиками, і дівчатками, — підтверджує Федір. — Ти ж дорослий, так?
Очі рудого розширюються, і він трохи ковтає, прискорюючи крок.
— Так, — ледве-ледве, бурмоче він.
Федору не може бути менше двадцяти. Але він не виглядає старшим за двадцять п’ять. Може… двадцять два? Щось близько того, напевно.
— Розкажи мені про свого хлопця, — просить Достоєвський.
Чюя одразу ж скрикує у відповідь, хлопець зупиняється, обертається й дивиться на чоловіка, а потім зиркає праворуч і помічає, що вони стоять біля тринадцятого екрану.
— У мене немає довбаного хлопця, — огризається він, намагаючись приховати палаючі щоки, поспішаючи до дверей екрану, а його серце калатає. — Мене цікавлять лише дівчата.
— То це просто тимчасове захоплення?
— Я в нього не закохався!
— Та невже?
— Я ж тобі казав, що мене цікавлять тільки дівчата.
Федір піднімає дві брови, дивиться за Чюєю в екрані, піднімаючи однією рукою пилосос.
— Я теж так думав, коли був у твоєму віці, — каже він. — Хоча я просто заперечував це.
— Я не заперечую! — закричав Чюя.
— Тоді чому ти зараз думаєш про якогось хлопчика? — запитує Федір, і його тон звучить і дражливо, і роздратовано. — Якщо ти не закоханий у хлопця, то «хлопець» може означати будь-якого випадкового ідіота.
Очі рудого розширюються, і він спльовує, намагаючись триматися подалі від Федора, коли вони піднімаються пандусом до екрану.
— Я думав… я думав, що під словом «хлопець» ти маєш на увазі того, ким я тебе уявляв, — бурмоче Чюя, і він навіть відчуває легку сором’язливість, яка, відверто, близька до найгіршого почуття в житті.
Федір злегка хихикає. Це не милий, щирий звук, який викликає іскру в грудях Чюї, на відміну від Дадзая. Щось у його сміхові… не так, і Чюя не може не замислитися, чи є ще щось, за що всі називають його придурком. Бо Хіґучі здавалася надто милою, щоб судити когось за його сексуальну орієнтацію, і навіть Йосано дивилася на нього насторожено, а вона точно не гомофобка.
Федір знову злегка хихикає.
— Чому ти взагалі уявив його, коли подивився на мене? — бурмоче він, поки рудий нахиляється до розетки й вмикає пилосос.
— Тому що ти трохи на нього схожий, — відповідає Чюя. —Тепер ми можемо працювати, а не говорити про Дадзая?
— То його звати Дадзай, так?
— Агов, я серйозно. Нам треба працювати.
— Так, пане.
— Стули пельку.
— Добре, пане.