День після Різдва

Якісь до болю знайомі голоси звали його. Але так, ніби Драко зараз був під водою. Голоси були так далеко і близько водночас. Що з ним? Голова гуділа, а спина боліла так, що він був певен, не зможе встати ще декілька днів. Було важко розплющити очі. Йому здалося, що він чув Пенсі, Блеза і…ще чийсь голос, такий до болю знайомий. Хтось взяв його за руку. Це було приємно. Обурливо, бо хто насмілився? Але приємно. Він хотів поворушити пальцями, але не зміг. А потім Драко почув своє ім’я, промовлене пошепки ним, і розплющив очі.
Перед хлопцем застигло стурбоване обличчя Поттера. В його очах відбивався незримий жах, ніби Гаррі от-от міг втратити щось дуже важливе…або когось. 
Побачивши, що Драко прокинувся, Гаррі полегшено видихнув і одразу ж почав задавати питання. Драко не чув, які. Він перевів погляд на свою руку і побачив, що Гаррі досі міцно її стискає.
З іншої сторони стояли Пенсі з Блезом. Вони виглядали не менш нажаханими.
Драко перевів погляд на стелю і вона здалася йому такою… рідною. Де він її вже бачив?
А потім він зрозумів, що його друзі і Поттер виглядали…ніби їм усім зараз по вісімнадцять. Такі юні, такі молоді, наче зараз всього лиш восьмий кур…
Драко раптово згадав, де вже бачив цю стелю. Він різко піднявся на ліктях і оглянув приміщення. Лікарня. Гоґвортська лікарня.
Драко, який був за тисячі миль від Гоґвортсу впав і опинився в шкільній лікарні. Ба більше, на ньому зараз була форма для квідичу. Та сама, яку він носив у школі.  
З коридору вибігла мадам Помфрі і хлопець врешті почав все чути.
— О ні, хлопчику, тобі не можна підводитися. — Вона вклала його назад у ліжко.
Драко так багато хотів сказати. Більше за все у ньому зараз вирувала незліченна кількість ненормативної лексики. Він пам’ятав, про що попросив перед тим, як упасти, але це було лиш безглузде бажання, нездійсненна мрія, щось неможливе. Як неможливе може стати цілком можливим?
Але чи не саме цього він хотів? Йому мало б бути байдуже, зважаючи на те, що зараз біля нього сидів Гаррі і стискав його руку.
— Що…— Слова далися Драко важко. Він прокашлявся. — Що сталося?
Гаррі перевів погляд на Пенсі і Блеза, а тоді знову подивився на Драко і запитав:
— Ти не пам’ятаєш? — Він склав губи в тонку лінію. — Був матч. Ти…ти впав з мітли.  
О, тепер Драко пригадує. Та сама фатальна гра. Він добре запам’ятав її. Таких важких наслідків від квідичу у Драко не було більше ні до, ні після того матчу. А ще він згадав, що було того ж таки вечора, як його виписали з лікарні. Остання розмова з Гаррі. 
— Скільки я спав? — Запитав він у мадам Помфрі.
Замість неї відповіла Пенсі. 
— Три дні. Тобі от-от має стати легше. 
Авжеж. Залишилось дві ночі.
Мадам Помфрі нагримала на відвідувачів і сказала, що Драко потрібно відпочити. А згодом кудись вийшла.
Пенсі і Блез попрощалися з Драко, обіцяючи прийти завтра з самого ранку. 
Коли вони покинули приміщення, Гаррі теж встав.  
Драко схопив його за руку.
Це було імпульсивно, а отже проти його власних правил. Але до біса ті правила. Він чекав занадто довго. Занадто, щоб обдумати все і дійди єдино правильного висновку.
— Не йди. — Прохрипів він, бо говорити досі було важко.
Гаррі здивовано поглянув на нього, але не зрушив з місця. Не пішов. 
Коли повернулася мадам Помфрі, він просто одягнув на себе мантію і чекав, поки вона врешті не піде. 
Вони не говорили. Гаррі сидів, поринувши у свої думки, а Драко дивився на стелю. Їхні руки досі були переплетені.
— Я бачив сон. — Почав Драко. — Дуже…дивний.
Він знав, що не може розповісти Гаррі правду. Про те, що повернувся в минуле. Про те, що втратив його за два дні після цього дня. Втратив назавжди. Про те, як Гаррі стискав руку Джіні, несучи подарунки своїм дітям. Про Драко, який став керувати відділом у Міністерстві. Всього цього він не міг розповісти на повному серйозі, бо…його будуть вважати психом. Скажуть, що він не тільки пошкодив спину, коли впав з мітли.
Тож, він вирішив зробити все своє життя сном.
Гаррі поглянув на нього.
— Що там було?
— Там був я, але вже дорослий. Мені було двадцять шість. — Драко було важко розмовляти, йому взагалі було важко говорити про свої почуття. І зважаючи на те, що він збирався сказати далі, його паузи між словами ставали дедалі довшими. — І також був ти. Але не сам. Ти…тримав за руку Джіні, свою дружину. У вас були діти, яким ви купували подарунки. Я злякався, бо зрозумів, що втратив тебе назавжди.
Декілька хвилин панувала тиша. Драко було занадто соромно після своїх слів і він волів би відмотати час назад, щоб не говорити їх.
— Але це був тільки сон. Ти не втратив мене, я тут, я поряд. — Спокійно промовив Гаррі.
— Так, звісно, так, тільки сон, ти поряд, так.
З очей Драко покотилися сльози. 
Гаррі встав зі стільця.   
— Гей, чому ти плачеш? — Він не знав, що слід зробити. Оце вперше Гаррі Поттер не знає, як вдіяти.
— Я просто..я кохаю тебе, Гаррі..Кохаю..Я завжди тебе кохав і ніколи не усвідомлював цього. Вибач. Вибач.
Драко вже не міг контролювати потоку слів, що виливалися з нього. 
Раптом Гаррі наблизився до нього, так що Драко відчув його тепле дихання на собі. Він взяв його обличчя в свої руки і почав цілувати місця, які стали вологими від сліз.
У Драко пришвидшилося серцебиття. Він боявся навіть вдихнути, щоб не відлякати цей чудовий момент.
Але Гаррі і далі продовжував вибудовувати дорожки з поцілунків на його обличчі. Наблизившись до губ наскільки це було можливо близько, він відсторонився і поглянув Драко у вічі.
— Я теж тебе кохаю. Понад усе на світі. — Він поцілував його в губи і у Драко стислося серце. Стало так добре.
Якщо це сон, він волів би ніколи не прокидатися.
Губи Гаррі виявилися такими ж солодкими і м’якими, якими він їх завжди уявляв. Це було ніжно і…мокро. Бо він витирав його сльози губами.
Драко піднявся на ліктях і провів рукою по волоссю Гаррі. Скільки разів він таємно мріяв так зробити завжди, як бачив Гаррі?
Ніжність переплелася з бажанням, переходячи до швидких пристрасних поцілунків.
Драко просто зараз був таким щасливим, він не хотів, щоб цей момент закінчувався.
Гаррі дозволив йому дослідити язиком його рот, прямо так, як завжди мріялося.
Їхні язики спліталися у вигадливому танку.
Поцілунок був як ніжний подих вітру, що проходив крізь кожну клітинку тіла, наповнюючи теплом.
Тут і зараз вони розуміли один одного без слів, ці доторки стали останньою крапкою їхніх сумнівів.
Врешті, їхнє дихання збилося, і Гаррі першим відсторонився. В його очах горіло…бажання.
«Що це? Невже я такий важливий для нього?»  
Напевно, у стані ейфорії у хлопця почалися галюцинації, бо він раптом почув тиху музику, яка лунала ніби з самого неба. 
Last Christmas
I gave you my heart
But the very next day, you gave it away
Хлопці поглянули у вікно. Там йшов великий, лапатий сніг. На наступній стрічці пісні вони знову поглянули один на одного.
This year, to save me from tears
I’ll give it to someone special
— З Різдвом. — Прошепотів Драко. — Вибач, що так пізно. 
Гаррі усміхнувся.
— З Різдвом.
Дивина…
Що тільки не відбувається на Різдво. Навіть такий скептик як Драко повірив у різдвяне диво. Його різдвяне диво.