Різдво

Гаррі торкнувся його руки, так несміливо і ніжно, як Драко ще ніколи досі не відчував. Це, здається, було найбажанішим дотиком, про який він мріяв, відколи себе пам’ятав. Йому було соромно за всі ті образи, кинуті Гаррі заради привернення його безцінної уваги. Але ж яким треба бути чудовим, щоб незважаючи на них, тримати зараз руку Драко і дивитися в очі один одному з таким ясним усвідомленням своїх бажань. У Драко чомусь щеміло серце. Він ніби відчував, що ця ілюзія скоро закінчиться, що Гаррі піде. Його Гаррі. Піде. Він не хотів його покидати. Він більше ніколи не хотів його покидати. Боліло так сильно, що Драко не зміг контролювати своїх сліз, що рікою лилися з його очей.
А потім Драко прокинувся. З шалено калатаючим серцем, мокрий від поту. Йому знадобилася хвилина, щоб усвідомити, де він перебуває і що це був лиш сон. Всього лише сон, який залишив на душі неприємний осадок. Чому раптом йому наснився Поттер? Чому йому знову наснився Поттер? Він гадав, ні, він був майже впевненим, що ці сни закінчилися.
Ось уже який рік Поттер більше ні разу не навідався у снах до Драко. Це було вельми..несподівано, але приємно. Або Драко так тільки здавалося. Здавалося, що було приємно, а насправді? Він уже зовсім не міг зрозуміти своє власне серце. Саме тому досі не вирішив, чи йти у те кафе до того набридливого Поттера. Та все ж, цікавість пробирала.  
Тому Драко вирішив відкинути всі сумнівні думки щодо цієї затії, і хоча б спробувати подивитися, що з цього вийде. 
Йому все одно не було чим зайнятися сьогодні. У Різдво.
— Бісів Поттер, знає, коли прийти. — Вилаявся Драко. 
На годиннику вже була дванадцята дня і хлопець не здивувався, зважаючи на те, коли він ліг спати учора. Або, радше, сьогодні.
Драко увімкнув телефон. 
Драко, ти куди подівся? Прийдеш сьогодні до нас? — Писала Пенсі.
Не кажи мені, що заночував у барі без мене. — Обурився Блез, надіславши злий стікер.
Драко став набирати пальцями повідомлення.
Сьогодні пас.  
Пенсі одразу ж підключилася до розмови, відправляючи запитальні знаки, але хлопець вже відклав телефон. 
Звісно, цього було не досить.
— Алло, Драко, що значить «пас»? — Здивовано перепитала подруга. — Тільки не смій мені брехати про те, що в тебе вже є інші плани на сьогодні.
Драко втомлено зітхнув і провів рукою по обличчю. 
— Але це правда.
Він відключився і почав одягатися.
Якимось дивом надворі була доволі приємна погода, порівнюючи з тим, як морозило вчора. Невже сама природа дарує нам затишок на Різдво?
«Мерлінові яйця, що я мелю!?»
Було ще зарано, але він нічого не міг з собою вдіяти, тож вирішив зачекати на Поттера в кафе.
У якийсь момент йому прийшли усвідомлення безглуздості всієї ситуації, в якій він опинився. 
«Я несповна розуму? Чого це потураю якомусь чортовому Поттеру і йду йому назустріч?»
Дійсно, навіщо він взагалі погодився на все це? Однієї цікавості тут замало.
Він настільки поглибився у копання під себе, що вже майже доходячи до кафе, встиг передумати. Навіть розвернувся в протилежному напрямку, щоб бігом повернутися додому, доки Поттер його не побачив. Але було запізно. Поттер таки його побачив.
«Трясця».
— Драко? — Здивовано зупинив його Гаррі, що саме виходив із закладу. — Я був впевнений, що ти не прийдеш.
Драко обійняв себе руками, переступаючи від холоду з ноги на ногу.
— Авжеж, я не прийшов би. Я йшов не до тебе, а до магазину біля кафе.
Можливо, то було невдале виправдання, але Гаррі ніяк не виказав жодної своєї емоції.
— То, може, ми разом заскочимо туди, а потім поговоримо в кафе?
«Боже, це просто нестерпно. Чого він липне до мене, як липучка?»
— Щоб ти дізнався, куди я ходжу і що кому купую? Дзуськи. — Уїдливо прошипів Драко і направився до кафе.
У Драко одразу вдарив аромат смачної кави. Так само миттєво відчулося тепло закладу. Щоки порожевіли, а руки більше не були такими задубілими.  
Він замовив собі американо з молоком і роздягнувся, зайнявши найбільш дальній столик.
Поттер мовчки слідував за ним.
Вони мовчали аж до тієї пори, поки офіціант не приніс їхні замовлення.
— То як справи у тебе..на роботі? — Невпевнено почав Поттер.
— Це те, про що ти хотів зі мною поговорити? У Різдво? Про роботу, Поттере? — Драко фиркнув.
— Насправді, я дійсно просто хочу з тобою поговорити. Не конкретно про щось, а взагалі про все. — Сумно пояснив Гаррі. — Після школи, після…війни, я не бачив майже нікого зі своїх знайомих. Тих, з ким разом працював у парі на настійках, ділив одну карету по дорозі до школи, про…
— Ой, Поттере, облиш ці сентименти. Не знав, що ти такий ранимий. — Обірвав його Драко, насміхаючись. — Нас з тобою не стосується жоден сказаний з тобою пункт.
— Так, але… — Чомусь від того, що Драко може зараз почути, він несвідомо затамував подих. — Про шкільних ворогів мені найбільше цікаво дізнатися.
Гаррі криво посміхнувся.
Драко розчаровано видихнув.  
«Шкільні вороги. Просто шкільні вороги. Гаразд».
— Я працюю в Міністерстві, керую відділом магічних нещасних випадків та катастроф, у мене є дорога квартира, багатолітній досвід за плечима, а також достатня кількість коштів, щоб врешті купити собі круту тачку. Я п’ю тільки дороге вино, спілкуюся з невеликим колом людей і ніколи не роблю щось інстинктивно. Цього досить?
Драко збирався встати, щоб врешті піти звідси, бо перебувати тут ще якийсь час з його шкільним ворогом не було ніякого бажання. Але Гаррі міцно вчепився за його лікоть.
— Зажди, Драко… — Благально просив він.
Драко закотив очі і сів назад. Гаррі так і не забрав свою руку.
— Ти ще пам’ятаєш нашу розмову…на восьмому курсі? — В очах Гаррі сочилася надія.
Серце Драко пропустило удар. 
Навіщо було уточнювати за курс? Звісно, він пам’ятає. Не було й дня, коли він не повертався б думками до тієї розмови. 
***
Драко дивився на Поттера, що привів його сюди вночі, очима, сповненими ненависті.
«Що я йому, в біса, вже знову зробив, що він мене будить серед ночі?»
— Драко, доки ми не випустилися і наші шляхи не розбіглися, ти мусиш дещо знати. — Почав Гаррі. — Я ніколи по-справжньому не вважав тебе своїм ворогом. Ніколи не відчував до тебе ненависті. Ні, не так. Я відчував до тебе дещо інше за ненависть.
Драко не хотів чути його наступні слова. Він не хотів у це вірити, не хотів це розуміти і не хотів це уявляти. Ні. Ні.
— Досить.
Він промовив це скляним голосом.
Не зрозуміло, чому Драко так боявся почути ті слова, до яких наближався Гаррі, але він точно знав, що не зможе після цього спокійно існувати.
І перш ніж Гаррі продовжив, Драко впевненими швидкими кроками покинув Астрономічну Вежу.
***
— Я тобі тоді так і не сказав ті слова, які хотів і планував. — Продовжив Поттер.
— Я не хочу їх чути. — Суворим тоном промовив Драко.
Він вийшов надвір. 
Гаррі побіг за ним.
— Ні, Драко, тобі завжди було начхати на почуття інших, ти думаєш завжди тільки про себе. Але я не збираюся ховати це все в собі ще бодай хвилину. Ти мені подобався. — Випалив Гаррі. — Подобався. До тієї ночі, коли не дозволив моїм почуттям замкнутися всередині мене на довгі роки. Але я більше не мушу цього терпіти. У мене є сім’я, є дружина, є діти. Я щасливий з ними.
Драко почувався так, неначе йому встромили ножа в серце. А потім ще раз, і ще, і ще.
Він не міг нічого сказати, не міг зупинити Поттера, бо його слова лилися, як вода. Чисті, щирі, справжні. Такі, які він сам ніколи не сказав би.
— У ту ніч ти відштовхнув і розтоптав мої почуття, тож я закопав їх глибоко в собі, але я не збирався так жити завжди. Джіні прекрасна, о так. Я кохаю її. Дійсно кохаю. — Продовжував Гаррі. — Проте, ти мусиш знати: якби ти не відштовхнув мене в ту ніч, все могло б бути інакше. Все було б інакше. А тепер бувай.
І він пішов.
Драко хотів щось зробити, він мусив щось зробити, проте не міг.  
Його тіло закам’яніло, перестало його слухатися. 
Була б зараз тут Пенсі, вона б сказала, що у Драко шок.
Схоже, так і було.
Люди проходили повз нього, сонце сідало за обрій, а Драко так і залишився непорушно стояти на місці. 
«Подобався. Я йому подобався. Але не подобаюся».
Хід подій не змінити. Він більше ніколи не поверне все назад.
«Якби ти не відштовхнув мене в ту ніч, все могло б бути інакше. Все було б інакше».
Чи справді Драко хотів цього «інакше»?  
Але за хвилину він згадав, як світилися очі Гаррі, коли він говорив про Джіні, як вони сяяли, коли він сказав:»Я кохаю її».
І тоді емоції прорвалися з глибин його особистої душі. Ті почуття, які він завжди приховував, бо вважав неправильними, врешті взяли над ним верх.
Кров знову ожила в його жилах, серце почало битися в пришвидшеному темпі, а Драко зірвався на ноги і побіг. 
Не знав куди, та й це було не важливо.  
Потрібно було вивільнити ці емоції і зрозуміти, що робити далі. 
«Будь-ласка, якщо різдвяні бажання здійснюються, а дива існуюють, поверніть все назад, не дайте мені йому відмовити. Я не хочу більше цього».
Драко біг, і біг. Він знав, якими безглуздими зараз є його думки, але безглуздість здавалася зараз найменшою з його проблем. 
Хлопець продовжував бігти, аж поки не захекався і ледь ловив повітря ротом. 
А потім він побачив величезну ялинку. Найбільшу, яку коли-небудь йому доводилося зустрічати. Її сяйво навіть засліпило йому очі.
Драко впав, але вже не зміг піднятися.