Що відчувала принцеса Ірулан після звістки про смерть Пола.
Вдова Дюни
Його не стало…
Коли Ірулан дізналася що вирішив зробити Пол після смерті Чані, світ поплив у неї перед очима. Як вона не могла передбачити чогось подібного?
МуадˈДіб, Квізац Хадерах і просто Пол Атрід занадто довго подорожував із цими дикунами. Як він іще міг вчинити після того, як під впливом каменепала втратив очі.
Коли фремен сліпне, племˈя виводить його вглиб пустелі щоб його вода відійшла великим хробакам, що десятки тисяч років порушують пустельний спокій Арракіса.
Іноді принцеса не розуміла, як вона дванадцять років жила нібито не відчуваючи нічого до свого чоловіка. Вона навіть була готова організувати на нього замах. Чи ж не для цього Ірулан змовилася з Гільдією та сестрами Бене Ґессерит? Що в ній змінилося за останні дев’ять місяців?
Напевно принцеса дещо переосмислила себе.
Вона усе життя кохала останнього Атріда. Того, хто демонстративно відхиляв її. Того, кому худа невихована воячка з пустелі була милішою ніж донька Падишаха-Імператора, завдяки котрій він і отримав владу над усім відомим Всесвітом. І байдуже що з його ім’ям на вустах фременські легіони занурили Всесвіт у кривавий джихад…
Вона падає на коліна і протяжно кричить від безсилля.
Була б на те її воля, Ірулан згодилася б на штучне запліднення. Це була б їхня з Полом дитина. Можливо це б зблизило їх. Можливо він би ненадовго забув про свою наложницю з пустелі.
За цією скорботою вона не помічала нічого. Ні того, як ґхола бере її під руки. Ні сліз Полової сестри Алії. І навіть головної новини, що в Муад’Діба народилися діти…
***
Ірулан схиляється над колискою, звідки на неї дивиться дитяча копія Пола. Маленький Лето ІІ Атрід. Син і спадкоємець її чоловіка. Попри всі її потуги з підсипанням контрацептивів у їжу, Чані таки завагітніла. Що і вбило її. А разом з нею і Пола. І це все її вина…
Якби ж вона хоч трохи краще тренувала ясновидіння, то побачила б до чого призвели її дії. Байдуже, хто мати цього хлопчика, головне хто його батько. У цього малюка батьківські очі. Не материнські сині на синьому, а батькові зелені. Алія розповіла їй як Пол мимоволі переніс свою свідомість у маленького Лето і ліквідував підісланого вбивцю. Як же це шляхетно – уникнути замовного вбивства щоб померти в шлунку хробака. Ох ця честь Атрідів…
В іншій колисці сопе Ганіма, донька Пола. Вона уже як маленька копія Чані. У неї такі ж сині на синьому очі Ібада. Все-таки високі дози прянощів у їжі для підвищення фертильності позначилися на дитині. Невже на світ прийшли ще двоє таких як Алія?
Схоже що після смерті Муад’Діб залишив ще більше таємниць, ніж мав до цього…
***
- Я вам ще раз кажу: замах на імператора готувала не я!
Старша донька Шаддама IV не могла стримати сліз. Так, вона каже не цілком правду. Але ж на середині підготовки цього атентату відступилася. Ні гільдієр Едрік, ні Превелебна Мати Гай Єлена Могіям не відчували того, що відчувала вона.
Пол був для них всього лише політичним ворогом. Сама ж Ірулан попри здавалося весь час лише політичного шлюбу змогла покохати його. Попри здавалося холодне відношення до неї з його боку.
Згадалась їхня остання зустріч перед відходом його та Чані в пустелю. Тоді він знайшов у собі сили обійняти її. І навіть поцілувати в щоку. Щось у ньому змінилося…
- Чому тоді впіймані змовники згадують тебе? – Алія свердлила її очима.
- На початку так, я брала в цьому участь. Поки не подумала над тим що буде, якщо помре Чані. І в момент коли він подякував мені за дванадцять років щастя з коханою, я відчула що тут щось не так. Мені було наказано підсипати їй абортив. Але я цього не зробила.
- Чому?
- Пол би не обрав мене як матір спадкоємця. Навіть якби Чані втратила дитину і померла, він би скоріше за все ще більше від мене віддалився. А це було б вкрай невигідно для мене.
- Чи підтвердиш ти свої слова щодо почуттів до Муад’Діба? Що ти кохала його.
- Підтверджую. Мій батько бажав одружити мене зі спадкоємцем Атрідів з братерських почуттів до кузена Лето. На поводу в Харконненів він пішов тільки під тиском Бене Ґессерит. Превелебна Мати наобіцяла йому що дитина спадкоємців Харконненів та Корріно стане Квізац Хадерахом, абсолютним правителем. А батькові тільки й така велич була на думці.
- А звідки у тебе почуття до мого брата?
- Відколи почула про непереможного Муад’Діба, чиї бійці нищать сардаукарів як бліх. І пропонувала батькові мирне рішення, яке він відхиляв. Бо бачив себе володарем Арракіса, що міг дати йому мій шлюб із цим покидьком та гульвісою Фейдом-Раутою.
- У її словах є логіка. – Стілґар оглянув залу. – Хоч я й був проти цього політичного шлюбу, але не маю нічого проти почуттів принцеси. Я бачив як вона віддавала воду мертвому, дивлячись на дітей Усула. Гадаю законна дружина має право виховувати його спадкоємців.
- І я відчуваю що їй можна довіряти. Якщо ми усі любили Муад’Діба, то повинні один одному довіряти. – Алія важко видихнула. – Хоч я і пропонувала віддати Лето на виховання моїй матері та Ґурні Галлеку, та думаю що розділяти близнюків буде вкрай нерозумно. Усі з цим згодні?
- Так! – пролунало серед зали.
- Тоді рішення прийнято…
***
Шістнадцять років потому
Ірулан щиро оплакує тепер уже реальну смерть Пола. Як же за цей довгий час змінився її чоловік. Зовсім постарів, з довгим сивим волоссям і бородою і з чорними плямами замість очей. Колись гарне обличчя тепер покрилося зморшками, посіріло і обвітрилося за довгі мандри пустелями Арракіса. З першого погляду це геть не був той самий Пол Муад’Діб, якого вона колись покохала. Корріно ще раз вилаяла себе за те, що взяла участь у цій змові, що й погубила імператора.
Вона торкається рани, куди зрадник підступно завдав удару ножем. За наказом його сестри. Якби хтось колись давно сказав їй що Пола вб’ють за наказом Алії, вона б розсміялася цій людині в лице. О боги…
Тепер вона вдова офіційно. Алія самовбилась. Лето та Ганіма очолили Імперію. А що тепер робити їй? Хіба що допомагати своїм вихованцям в управлінні. Заради любові до їхнього батька та спокути власних провин відносно їх матері. Обоє дітей Пола люблять її як рідну матір. Можливо якби їхній батько не втратив усе більше тридцяти років тому, скоріше за все її видали б за Фейда-Рауту, а Пол скоріше за все взяв за дружину її сестру Венсецію. Як же їй у цьому пощастило.
Вона не бажає запитувати Лето що їй судилося далі. Усе її подружнє життя з Полом проходило крізь призму його передбачень. Мабуть зараз настав час припинити заглядати в майбутнє – усім вже досить болю, якого завдали усі ці пророцтва та провидіння…