Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Комети, планети та краплі ртуті
Плакати, солдати, та що може бути?
Собі плескала на концертах
Нервово дряпая зап’ястя
Дешеві сльози у конвертах
Забути, де панує щастя
Не дзвонила, не заходила
Ніч тим часом все змінила
Не любила, з розуму зводила
Не любила, не любила
Зламати, з’єднати, пустити по вітру
Тобі завжди просто про це говорити
Знімаючи в метро одежу
Та посміхаючись з реклами
Ступаючи на дивну вежу
Плюєш на то, шо буде з нами
Motor`Rolla – Не дзвонила, не заходила
***
Кішка з яйцями:
Го в клуб!
Ви:
не хочу
Кішка з яйцями:
Давай, Вікіча я вже покликав
Буде круто!
Ви:
йди в сраку!!!
Кішка з яйцями:
Я куплю тобі випити
І клянуся не тягнути на танцпол
Просто посидь з нами
Розслабся
Ви:
Кішка горіти тобі в пеклі
Кішка з яйцями:
І я тебе люблю!
В тебе година
Таким хитрим чином Артура затягнули в клуб. Брикатися було вже пізно, тож він просто тихо попивав свій коктейль і слідкував за веселощами друзів. Ті танцювали так, наче завтра кінець світу. Все було спокійно рівно до того моменту, як в його поле зору потрапив Перехрест Леонідович. В самому центрі натовпу він витанцьовував енергійніше за молодь. В нього точно були хороші оцінки з хорео.
Все стало цікавіше, коли змінилась музика. Лис усміхався біля діджея. Значить замовлення спеціально для Яна. Цікаво. Той на секунду завмер. Посміхнувся. І почалося шоу. Невідомо, як він вмудрявся ще й підспівувати, хоч напевно добре, що його не чути. Тут на приспіві додалась друга персона. Вікс? Якого? Парна постановка привернула увагу більшості присутніх. Підтримки, стрибки, неперевершені Па і в кінці шедевральне відштовхування дівчини в натовп і падіння. Зал здійнявся аплодисментами. Він справді неймовірний. Віка аж пищала, коли повернулась за стіл.
- Ти бачив? Бачив? Це було… ВАУ! Тепер я теж хочу за нього заміж! Андрій, оголошуючи офіційну конкуренцію. Бо так зі мною ще ніхто не танцював.
- Спокійно, я все бачив. Гарно, справді.
- Слабка реакція для того, хто все бачив, друже. Тобі зараз вилетить від дами, - хитро посміхнувся Кішка.
- От от! – захитала головою.
- Не те щоб, просто задумався. Якщо він такий неперевершений, то чому пішов? Не повірю, що роботи для нього не було, - оглянув друзів. Кіт блистів, як завжди, в своїй срібній сорочці, що гарно оголювала шию і ключиці в тату. Вікс ж в «танцювальному» червоному комбінезоні, бо тут головна зручність. Тільки Артур виглядав звичайно. Клуб це не його.
- Ага, ага! – віддихується.
- Це не нашого розуму діло. Та й він може повернутися. От виступить з нами, відчує смак сцени і не зможе піти. Це ж краще наркотиків. Натовп, аплодисменти, фанати. Ммм. Швидше б так, - мрійливо посміхнувся.
- Щось тебе не туди тягне, як для художника, - поцікавилася.
- Ей, не забувай хто робив ескізи ваших костюмів. Я одного дня підірву українську моду і змушу її молитися на мене, - випив, - До речі, про костюми, от побачите костюм Перехрест Леонідовича і помрете. Гарантую.
- А що там? – повернув голову до друзів, що вже давно перемістилися за стіл.
- О, ну хоч щось в нашому діалозі змогло привернути твою увагу. Все таки вкрашився в нашого професора? Я й не сумнівався, - підморгнув.
- Не говори дурниць. Просто, мені ж з ним грати ту сцену. Не хочу померти в середині монологу.
- Так, так. Відповідальний наш. Пизди більше. Я вірю. Повірила.
- Не дражни його, Вікс. Він випивший. Образиться ще, потім тижнями вибачатися будемо.
- Ой, та ну вас. Піду покурю, - Артур встав і вийшов.
***
Спроба втечі була успішна. Друзі точно пішли далі танцювати, тож в курилці можна ховатися довго. Алкоголь і справді сильно вдарив по голові. Тому від цієї хвилини тільки вода і сигарети. Натовп тут завжди був ділом перемінним, тому терпимим. Коли дихати «стало легше», почувся знайомий бас:
Не дзвонила, не заходила
Ніч тим часом все змінила
Не любила, з розуму зводила
Не любила, не любила
Перехрест сидів в кутку з прикритими повіками. Видно пісня з танцполу була в улюблених, раз наспівує її досі. І що тепер? Привітатися? Чи зробити вигляд, що не знайомі? Не дивитися точно не вийде. Капельки поту стікали по торсу, ховаючись пів піджак десь біля пупка. Скульптори постарались не тільки над обличчям. Вперше шкодую, що не вмію малювати. Дожився.
Може краще повернути його до Фредеріка Богдановича? Чи покликати сюди? Він явно перебрав, раз майже спить тут. А чого це взагалі мене хвилює? Правильно, не мої проблеми. Я своїх телепнів маю контролювати. Ще одну і валю звідси. Ну, якщо випадково побачу Лиса, то скажу йому. Вирішено. Спалах запальнички. Лускання капсули. Важке дихання біля вуха.
- Воронятко, я все ще пахну, як весна?
Що? Весна? Воронятко? Якого чорта? Що тут відбувається? І як він опинився так близько? Спокійно. Потрібна реакція, а то прикинуться мертвим точно не вийде.
- Так… Ем, з вами все добре?
- Не любив, з розуму зводив! – Наспівав.
- Знову ваші переробки пісень?
- Просто констатація факту, - посміхнувся.
- Що?
- Що, що. Ти так смішно завжди реагуєш. Або зависає, або щокаєш. Це мило, - обличчя настільки розслаблення, наче він про погоду говорить.
- Перепрошую, але не розумію про що ви, - правильно, грай дурня. Конструктивний діалог все одно не вийде.
- Дозволь, - відібрав сигарету і затягнувся, - Смачно! Що це?
- Кавун.
- От як, а я думав тобі вишня більше подобається.
- Подобається. Але таких капсул ще не придумали.
- Он як, ну тоді добре, - віддав і потягнувся за своєю.
- Може вам досить? Краще додому їдьте.
- Я все ще в межах плану на сьогодні, тож ні, - дуже зосереджений на пошуку запальнички.
- І який план? Заснути тут?
- В ідеалі в чужій квартирі після бурного вечора. Але, але, сьогодні явно не мій день, - знизив плечима.
- Дарма ви так. Он як витанцьовували. З вами точно пів клубу готове піти.
- Навіть ти?
- Що? – все, от тепер точно ситуація занадто дивна. Точно не можна прикинуться мертвим?
- І знову це що. Не розчув? Чи шок? – приблизився.
- Думаю ви занадто п’яні.
- А я думаю, що ти переводиш тему. То як?
- Давайте я краще покличу Фредеріка Богдановича, щоб він вас забрав, - встав, щоб вийти, та міцна рука швидко повернула його на місце.
- Лис тут явно зайвий. І ти все ще не відповів на запитання. То що?
- Важко думати, коли ви так близько, так одягнені і пахнете вишнею. В мене мозок плавиться! – ну от, випалив все, як на духу. Ідіот. Давай, напиши вже оду про його красу. Чого так мілко? Але самому треба залишити на по…
- Вишнею, - посміхнувся, затягнувся і випустив дим прямо Артуру в губи, - Смачно?
- А? – стоп, стоп, стоп. Що це тільки що було? Я здається кліпнув. Галюцинація? Чорт, ні. Губи вологі. Та й наче алкоголю в крові більше стало.
- Хах, і справді милий. Пішли, Воронятко, - встав і потягнув за собою за руку.
***
Далі все як в тумані. Шок і алкоголь перебили потік інформації з реальності в мозок. Видно адекватність поза зоною досяжності на сьогодні. Ні, ви не подумайте, спроби втекти в нього були, в гардеробі, на вулиці, поки чекали таксі і біля під’їзду, але всі вони закінчилися провально. Тож тепер він сидів в просторій квартирі, на стильній мармуровій чорній кухні і слухав пісню на повторів. Навіть дихати було страшно. Все, що міг, це оглядати приміщення, від теплоти якого, розвозило ще більше.
Ян поплентався в душ, після того, як включив пісню. Гуляти самотужки по чужому дому було не культурно, тому максимуму наглості гостя вистачило тільки на чай і сигарету. Попільнички сигналізувала про дозволеність цього дійства. На диво, тут було багато рослин. Та й впринципі важко сказати, що тут живе холостяк. Всюди чисто, декілька рушників для рук, великий набір різної посуди і, головне чудо, повний холодильник їжі. Тепер соромно за свою побиту, брудну і пусту кухню.
Коли хазяїн нарешті вибрів, то пробурчав щось про душ. Заштовхав Артура в ванну кімнату, кинувши в нього все необхідне, і закрив двері. Дивність ситуації вже не мала меж, але душ точно не був найгіршою ідеєю. Закінчивши, не застав Перехреста в кухні. Заглянув у вітальню. Темна і тиха. Не тут. Спальня? Серйозно? Може все ж краще втекти? А раптом від вирубився і зараз захлинеться в своїй блювоті? Не можна залишати п’яних самих. Та хто б говорив. Наче сам тверезий.
Все ж він у спальні. З світла там була тільки тьмяна гірлянда, що ледь вимальовувала його силует. Курив. Видно сильно хоче спалити тут усе до сраки. Вороний обережно підійшов, щоб забрати сигару. Нічого не вийшло. Замість цього, він був схоплений і за секунді опинився на ліжку. Відкрив очі. Могутній силует висів над ним. Остання тяга. Вдалий кидок в попільнички. Знову дим у роті. А далі. Нічого. Ця п’яна туша просто придавила його до матрац, заснувши. Клас. Тепер точно втекти не вийде. За те алкоголь зробив свою справу і він швидко провалився в сон.
***
Прекрасний запах налисників врізався в ніздрі. Живіт бурчав, а голова розколювалась навпіл. Коли встаючи, Артур вдарився о тумбочку, то зрозумів, що треба відкрити око. Точно. Він ж не в себе вдома. Звичайно, було б не погано згадати про це одразу. Ну, в кімнаті нікого не було. Втекти, наче нікого тут і не було, теж не варіант. Тим більше, що пояснень хотілося. Чи може вибачень? Все ж п’яні люди всяке витворяють.
Важкий видих перед входом в кухню. Перехрест жарив налисники в навушниках, витанцьовував, підспівував і, здається, мав прекрасний настрій. Довелося голосно постукати, щоб привернути увагу.
- О, доброго ранку, сонько! Як спалося? – зняв навушники.
- Ем, нормально наче. Голова болить, - і чого це він веде себе так, наче все в нормі?
- Розумію. Тримай рятівне, - простягнув склянку з шипучкою, видно аспірин, - Сніданок майже готовий. Каву зараз зроблю. Ти поки присядь, не знаю, покури, якщо допоможе.
- Ага, - одразу скористався пропозицією.
- Ти цей, вибач, але я ні чорта не пам’ятаю. Думав до твого пробудження погрузиться, але, видно, з роками цей процес стає дедалі довшим. Тож можна тезисно, щоб я знав за що вибачатися, - навіть не відірвав погляду від пательні.
- Нехай, - ранок все одно не Артуровий час для бурних розмов. В принципі, як і будь який інший. Але ранок особливо, - Ви танцювали з Вікс під «Не дзвонила, не заходила», потім я знайшов вас в курилці. Несли якісь нісенітниці, видихнули мені в губи дим і потягнули геть з клубу. Ну а тут, пішли в душ, відправили мене, знову поділилися димом і вирубились прямо на мені. От і все.
- Я пердоле курва мачь, - закурив і сперся поясом на тумбу, - Щиро, навіть не знаю, як за таке вибачатися. Я востаннє творив щось таке, десь у твої роки. Але мені справді шкода. Як я можу згладити свою провину?
- Та все нормально, - ніхуя, але ну що з нього хотіти? – Мої друзі і гірше п’яними витворяли. Ви хоча б мене не заблювали, а потім не ридали в моє плече. Тож, думаю, ми можемо просто це забути, як страшний сон.
- Якщо ти так кажеш, - очі були сумними, та він швидко посміхнувся, - Тоді давай снідати, а потім я відвезу тебе додому.
Вони їли мовчки. Ніяково. Тишу перервав дзвінок і Ян пішов аж у спальню говорити. Артур мав час видихнути і подумати. Та замість конструктивних думок, прийшли рядки. Тому він знайшов свій блокнот. Так, тягав він його усюди. Записав рядки. Вирвав сторінку. Продублювати текст. Зібрав речі і тихо пішов. Залишивши на столі самотній вірш:
Ніч тим часом все змінила
Твої дії перекрила
І розум почав глухнути
Я не зможу це забути
Танець неперевершений
Поцілунок вишневий
Твоя манера оп’янила
Ніч тим часом все змінила
***
Під дверима його вже чекав Андрій. Друг був явно злим і стурбований та тактично дочекався доки вони потраплять в квартиру.
- В мене дохуя питань і претензій до твоєї персони. Але як великодушний друг, я дам тобі шанс самому все розказати, якщо зробиш мені каву, - голосно сів на стілець.
- Добре. Можеш навіть потім покричати для профілактики. Я сам ще в шоці, тож це може допомогти.
- От тепер навіть не знаю, мені радіти чи лякатись. Розказуй давай, - поставив лікті на стіл і підпер голову.
І Артур розповідав. Усе розповідав. В деталях, можливо навіть занадто. Друг мовчки слухав цей монолог, попиваючи каву. Тільки очі ставали все круглішими від шоку. Коли ж Вороний закінчив, то повисла тиша. Андрій допив каву і пильно поглянув в очі.
- Він тобі подобається?
- Що?
- Як завжди. Друже, думаю тобі час з цим оприділитися. Якщо він тобі не подобається, то забудь про це і тримайся від нього подалі, а я просто накричу за те, що ти нас кинув. Якщо ж подобається, - важко видихнув, - то треба все обдумати, обговорити і просто сказати йому. Бо така хуйня без конкретики може закінчитися погано. Так, можливо він просто був п’яним і на твоєму місці міг бути хто завгодно, але якщо ні…
- Не думаю, - почав загнати пальці.
- Поясни, - серйозність і зосередженість друга лякала.
- Він точно розумів, що це я. Не зважаючи на стан. Та й там було багато людей, якби це міг бути хто завгодно, то я навіть не застав би його в курилці, - пролепетав на одному диханні.
- Допустимо в твоїх словах є логіка, але фактами це не підкріплені. Ех, це зараз не важливо, - потер виски, - Зрозумій, я хвилююсь за тебе. Ти не мав відносин, не вмієш говорити з людьми і губишся постійно в своїх думках. Я просто не хочу, щоб тебе хтось образив.
- Дякую. Але все гаразд, - ніяково.
- Все буде гаразд, коли ти розберешся з своїми почуттями. А поки, тримай мене в курсі. Окей? Я завжди готовий надавати за тебе в морду. Або попросити Вікіч це зробити, щоб було ефектніше, - розсміявся.
- Так, вона може, - посміхнувся, - Як вона взагалі? Я ж пішов і…
- Розслабся, ми не ображаємось. Ти так ніколи не робиш, тож ми більше хвилювались, ніж злились. А Вікіч знову пускала слину на Лиса. Шкода, що ти це пропустив.
- Хах, вона завжди так робить.
- На цей раз буквально. Заснула у нього на плечі. Смішна була картинка. Їй так ніяково було, що втекла одразу після пробудження, а сьогодні навіть бачити мене не хоче, - заливався сміхом на всю квартиру.
- Як я міг таке пропустити? Треба потім її набрати і змусити все розповісти.
Хлопці ще довго сиділи і обговорювали все на світі. Напруга спала. Настрій покращився. Хотілось знову жити. Та все ж подумати над ситуацією треба. Просто не сьогодні. Не в такий гарний зимовий день. Краще вночі. В ліжку. Коли прихід ночі нагадає, як ніч все змінила.