Йди на голос мій

Скільки можна лити, скільки можна бавити слова?

Вони – не діти!

Між бетонні плити пробивається-кричить трава:

«Я – жива!»

Дайте їй руку, відступіть їй світла, дайте води!

Я ж бачила, я зрозуміла знак:

Усе навпаки і усе не так,

Навіть ти!

 

Приспів:

Пообіцяй мені, пообіцяй мені,

Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.

Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,

Що «завтра» негайно і невідворотньо відбудеться!

Пообіцяй мені…

 

Зараз вимкнуть воду, і я знов не встигну змити гріх,

Вчорашній гріх.

Він мою свободу розітне навпіл, жбурне до ніг,

До твоїх ніг.

Цей світ – речей, а речі – хворі!

І ти вже тут, у тому хорі!

Йди на голос мій,

Йди на голос мій…

 Один в каноє – Пообіцяй мені

 

***

  Ранок понеділка відчувався важко. Організм, за цей короткий час відпочинку, встиг відвикнути від підйомів в таку не людську годину. Або ж треба нарешті ввести нічні пари для сов. Важкий видих. Сраку все ж треба підняти. Добре, що, за пів року проживання, звик до квартири достатньо, щоб не відкривати очі по дорозі. Автоматично включає пластинку Arctic Monkeys і плететься на кухню. Ну як кухня, вона чисто відділена барною стійкою від кімнати. Ставить варитись каву, сідає на підвіконник і закурює. От тепер запуск Windows XP розпочався. Так завжди казав Андрій, коли бачив цей важкий процес. Телефон в кишені завібрував. Довелося відкрити око. Ну і навіщо він згадав про цього ідіота?

Кішка з яйцями:

Доброго ранку, моя сонна пташкою!

Я настільки сильно за тобою скучив,

що вирішив забрати тебе на пари особисто.

По моїм розрахункам ти зараз куриш,

тож я буду в тебе, коли вийдеш з душу.

О, і зроби мені кави.

Люблю!

Ви:

ага, щас

 

  Все ж довелося сунутися в душ. Це невгамовне чудо з’явилось на порозі точно по своїм чортовим розрахунках. Та Артур на нього навіть не глянув, поплентався на кухню. Друг занадто світився, як для ранку понеділка, але як тільки пляшка стукнула об стіл, все стало ясно.

- Це що?

- Наливка! Домашня. Треба ж відсвяткувати повернення в тюрму, - посміхається на всі зуби.

- Пити з понеділка, - закурив, - Погана прикмета.

- Яка? Що весь тиждень пити будемо? Так я тільки за! Ще Вікіча візьмемо і буде супер гуд.

- Немає в мене енергії на сперечання з тобою.

- От і супер. Ти тут кури, пий каву, а я тобі якийсь крутий лук підберу. В нас сьогодні пара з красунчиком Лисом, тож треба виглядати на всі сто!

- Добре, тільки не тарахти, - відпив кави і почав бубніти в такт пісні.

- А тебе ще не задрало слухати один і той самий альбом по кругу? – почулося з глибини кімнати.

- От купиш мені нову пластинку і буду слухати її.

- Бука.

- Сам такий.

  Андрій все ж нарядив його, як на показ мод. Добре хоч, що в гардеробі немає нічого, окрім чорного. Тож худак і джинси були фіналом будь яких страждань Кішки. За те з прикрасами той міг розгулятися.

 

***

  Трамвай. Відмерзла задниця. Кабінет. Перша пара. Класика. От тільки Віки не було. Проспала в перший ж день. Ну, до Лиса вона точно встигне. Його пари ніхто не пропускає.

  Перед другою парою він десь губить Андрія. Вже в аудиторій той пробирається через нього до свого місця разом з Вікі.

- Привіт, сонько.

- Здоров. Як же я хочу померти, - впала обличчям на парту.

- Ти чого Вікіч? Наче ж сама молода і здорова серед нас.

- Кішка, завалися! Я вчора в клубі працювала. Ноги відвалюються. А сьогодні ще ж пара в нашого прекрасного. Знову змусить якісь дивні штуки всім тілом робити.

- Оу, на перевірку довіри я до тебе точно не піду.

- В сраку мені твоя довіра. Я спати хочу.

- До речі про сраку, - оглянувся і підтягнув друзів поближче, - Чув у нас новий викладач історії ще той сексі. Наче його з Лисом хтось бачив і казали, що не знають на кого тепер більше слину пускати.

- Та ну. Не може бути, щоб хтось рівний нашому Кіцуне. Правда Арті?

- Те, що я порівнюю його з Духом Лиса ще не означає, що ніхто не може бути рівний йому. Може я «Кошик фруктів» навколо себе збираю.

- Оп оп, і хто ж я в цій адаптації?

- Заткнись, ти Кішка. Все і так зрозуміло. А от я хто?

- Миша, хто ж іще?

- Не гарно так з дівчиною!

- Просто я головний герой цієї повісті, - підморгнув.

- І з ким ж замутить наш гг в фіналі?

- Звісно з змією.

- Фу, - скорчила гримасу, - Ну в тебе і вподобання.

- Правильно, а ми пухнастики будемо тусити разом, - при обійняв Вікс, - Нехай собі з слизькими і лускатими сам тусить.

  Компанія сміялась, доки їх не перебив викладач. Через якісь деканські штуки часу на студентів він не мав, тож, прослухавши важливу інформацію, всі були щасливо відпущені.

 

***

  Друзі засіли в їдальні. Ніхто не мав бажання мерзнути на перекурі, тож Артур, взявши кави, пішов шукати місцину без вітру. Біля головного виходу був страшенний протяг. Втягнувши шию в плечі, почав витягувати сигарету на ходу. З-за повороту лунав тихий звук. Зменшив швидкість і прислухався. Приємний чоловічий бас розливався чудовою палітрою:

Пообіцяй мені, пообіцяй мені,

Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.

Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,

Що «завтра» негайно і невідворотньо відбудеться!

Пообіцяй мені…

  Визирнув з-за стінки, так і завмер з папіросою в зубах. Молодий хлопець в бордовому пальто і з таким ж бордовий волоссям пританцьовував, притоптуючи сніг чорними берцями. Обличчя, наче римськими скульпторами викарбувано. Між кільцями на пальцях крутилась сигарилла. Вишнева. Чи саме це містичне створіння пахло вишнею. Та від нього в дворі квітла весна.

Йди на голос мій…

  Це все, що він розчув, перш ніж піти просто до нього. Очі не кліпали, боялись пропустити деталь. Організм здається забув, що треба дихати.

Пообіцяй мені…

  Вони проспівують в такт. Хлопець завмирає і повільно повертається. Перед ним чорне згорблене замерзле чудо. За одягом видно тільки очі, що здається побачили друге пришестя. Тож він хмуриться, але згодом посміхається.

- І що ж тобі пообіцяти?

- Що? – прогрузка браузера

- Що пообіцяти тобі? – протягнув басом.

- Та ні. Нічого. Я просто, - очі нервово забігали, - піддався моменту. В тебе дуже гарний голос.

- Дякую. В тебе теж нічого. Вогнем не поділишся?

- А, так, звичайно, - швидко дістав запальнички і підкурив обом, - Я Артур, - посміхнувся, - Не бачив тебе тут раніше.

- Ян. Та я тільки повернувся. А ти давно тут навчаєшся?

- Перший курс, - відчув приємний запах, - Все ж вишневі.

- Що?

- О, та нічого. Просто, - просто ідіот, що каже те, що думає, - Просто подумав, що вони мають бути саме вишневі.

- Цікаво. А завтра я прокинусь головною вишнею університету? – посміхнувся.

- Не знаю. Все від тебе залежить. Хочеш бути головною вишнею? Бо у нас і не такі кадри є.

- Не мав такого в планах. О, і не пали іншим місцину для мого, - задумався, - відпочинку. Люблю спокійно зібратися з духом перед парою.

- Без питань. Я сюди сам випадково забрів, тож піду. Гарної тобі пари і удачі!

- Дякую! – сказав вже в спину.

 

***

  В кабінет Артур біг. Він бачив восьме чудо світу і треба було терміново цим поділитися. Розказував друзям про магічного хлопця. Відповідав на всі підколи і запитання. Класика. Коли ж їх врешті запустили в кабінет, то дістав свій блокнот і почав записувати:

Ти пахнеш, як вишня

З табаком в перемішку.

Наливка домашня.

Спіймав твою усмішку.

А як ти співав:

Краса беззахисна.

Ти танцював, а

Навколо квітла весна!

Ворон

 

  Слова легко лягли в куплети. Фірмовий підпис і задоволена усмішка. Давно так швидко народжувався новий шедевр. Звичайно ж загребущі руки Андрія одразу потягнулися до новинки. Але не цього разу. Це особисте. Підіймає руку і вигинається в прохід, сміючись в обличчя другу. Спина натикається на когось. Мить і блокноту в долоні вже немає. Чорт.

- Хм, цікава у вас підготовка до мого предмету. Радий, що навіть історія не може відбити творчий порив.

- Я, - запах вишні окутав свідомість, - ем, - повільно повернувся. Шок. Вже не танцюючий, не усміхнений, не весняний, але досі викарбуваний. Серйозний, здається навіть старший. Уважний погляд крізь окуляри. Очі кольору зимового неба під яким вони зустрілись. Та тут вже не вірш, а збірку треба йому присвятити.

- Думаю це спокійно може почекати у мене до кінця занять, - почав спускатися, - Впевнений, ваш творчий потік не вгамується за 90 хвилин.

  Хотілось щось сказати. Заперечити. Та шок був сильнішим. Видно навіть рота не закрив, бо через секунду цокнули зуби. Друг явно вирішив, що треба допомогти. Відчувався погляд на щоці, та дійство попереду точно цікавіше.

- Доброго дня. Я ваш новий викладач Перехрест Ян Леонідович. Не будимо розводити тут комедію і погодимось, що більшості з вас історія не цікава і не потрібна. Але, ні у вас, ні у мене немає вибору, - присів на кафедру, граційно, наче завжди там був, - Тож домовимось так. Я, до весни, веду заняття так, як звик. Якщо вас влаштує така подача і по опитуваннях буде помітно, що я говорив не в пустоту, то працюємо так і надалі. Якщо ж вам так не підійде, по будь якій причині, то ми перейдемо на перевірений шлях: сухі факти, сухі тести.

- А так вони будуть мокрими? – почулося з іншого кінця аудиторії.

- Якщо ви мокнете від історичних постатей і цікавих інтеракцій, то так, - посміхнувся, а по студентам пробіг смішок, - Тож почнемо.

  І він почав. О, як він почав. Слова лилися, наче музика. Граційний. То була не лекція, то вистава. Немов всі не просто слухали, а перенеслися і стали очевидцями подій минулого. Ви знали, що Кий вмів жартувати? От і вони не знали. До сьогодні.

- Чому він викладає історію, а не виступає в театрі? – Андрій задав це питання в повітря.

- Бо театр не витримав би такого таланту, - швидко підхопила Віка, - Лис тепер офіційно має конкурента.

- Ще б пак. Знайте ж друзі, тепер всі мої картини будуть присвячені йому, - штовхнув ліктем, - Арті ти чого? Якщо закохався, то скажи, ми зрозуміємо.

- Ага, тут кожен може. Вся публіка в захваті.

- Йди на голос мій. А й справді, прийшов.

- Так, а перекладач буде? Чи нам самим розшифровувати?

- Що? – вперше поглянув на друзів, - А, та я просто пісню згадав. Не важливо.

- Чекай. Тільки не кажи, що вишня то він, - Вікс аж в Андрія впихнулася, щоб чути краще.

- Га? – глянув на дівчину, - ааа. От хто у нас по ребусам, я б не здогадався, - перевів погляд на друга, - А ну колися.

- Так, це був він. Так, я в шоці. Задоволені?

- Не зовсім, але для початку достатньо.

- Так, свята трійця. Або прошу на сцену, або за межі аудиторії. У вас там очевидно щось цікавіше, - сірі очі свердлили компанію так, наче вони інквізицію серед класу влаштували.

- Вибачте, ми просто захопилися вашою красою, - роздався регіт студентів.

- Захоплюйтесь мовчки! – і,  наче нічого не було, продовжив лекцію.

  До кінця пари друзі мовчали. Слухати насправді було цікаво. Тільки Артур магнітив поглядом, то блокнот, то викладача. Питань було багато. Та й ситуація досить дивна. Хотілось розвіятися попелом від сорому. Вперше зустрів людину, пялився, як не нормальний, написав вірш, ще й ця людина його побачила. До всього, виявилося, що це його професор. Гірше і бути не могло. Правда ж? А ні. Могло. Коли заняття закінчилось, то його попросили залишитися. Друзі тільки посміялись і звалили з швидкістю світла. Зрадники. Він потім їм це згадає. Якщо виживе.

- Ти танцював, а навколо квітла весна!

- Що?

- Це ви скажіть мені, що це, - помахав перед обличчям блокнотом.

- А, ну. Просто вірш, - почав гнути пальці, - Я часто щось пишу. Звичка.

- Цікаво, - прогорнув сторінки, - Ще ніколи не був об’єктом для вірша. Незвично.

- Йди на голос мій, - немов у трансі.

- Перепрошую?

- Ну, ви тоді співали. Йди на голос мій. От я і пішов.

- Цікаво. І часто ви слухаєте незнайомців?

- Тільки якщо вони схожі на римську скульптуру.

- І пахнуть вишнею? – засміявся.

- Так. Це мінімальний необхідний набір, щоб підійти.

- Дивні у вас потреби, але це вже не мої проблеми, - зняв окуляри і потер перенісся, - Сподіваюсь не треба пояснювати, що про моє місце ніхто знати не має. Тут не прийнято, щоб викладачі курили біля головного входу, тож доводиться шукати альтернативу.

- Та я і без цього не сказав би. Мені воно навіщо. Я людей не люблю, а місце там і справді хороше, - переступив з ноги на ногу, - Тож я можу забрати свій блокнот?

- Так, от тільки творчість вашу я конфіскую. І прошу про мене більше не писати. Це може викликати непотрібні запитання, - вирвав сторінку з віршем і простягнув записник.

- Вибачте. Було не гарно вас не запитати. Але гарантую, що скоро у вас буде колекція такого. Не на тому факультеті ви викладаєте, щоб сподіватись не потрапити в чиюсь творчість.

- Візьму до уваги і додам це в оголошення на наступному занятті. А тепер, ви вільні.

 

***

  Трохи запізнившись на заняття до Лиса, Артур все ще був під враженням. Сценічне мистецтво промайнули непомітно через роздуми. Вірш достатньо добре викарбувався в пам’яті, щоб записати на перерві. Друзі в котре розпитували, та він сказав тільки про заборону мистецтва.

- Як можна заборонити мистецтво? Він ж буквально ідеальна муза. Я б сьогодні ж за нього заміж вискочив.

- Кішка, таку знахідку не можна привласнювати! Я теж хочу! – штовхнула хлопця в плече.

  Далі були стандартні комедійні сварки. У них так заведено. Ще з першого дня знайомства. «Свята трійця». Так їх знав весь професорський склад. Не те щоб вони були проблемними. Навпаки. Віка була неперевершена в хореографії і читала емоції краще платного терапевта. Андрій малював, як Да Вінчі, і це не про 12 років. Передача фізики тіла просто на висоті і це важко не помітити. Артур ж писав. Писав все, від новел і романів, до віршів. Знав всю теорію і міг навіть з викладачем посперечатися, якщо той не бачив «очевидний» задум. Тож в своїх спеціалізаціях вони признані найкращими ще з перших занять. А от з рештою була катастрофа. Над англійською плакали дружно і ледве переповзли поріг першого семестру. Як бачите, ситуація у них цікава.

  Перший навчальний день нарешті був позаду і офіційне святкування не змусило на себе чекати. Отримана у чесному двобії з дідом, Андрієва наливка, неперевершена кулінарія Вікторії і квартира Артура. Що ж, він єдиний живе сам, тому всі п’янки відбуваються саме у нього. За те економить на святі. Прибрати після них легше, ніж оплатити алкоголізм друзів.

  Вечір був бурхливим. Всі розповідали про канікули і звичайно ж обмивали кісточки новому викладачу. Пліток в перший день було мало, тож він зайняв «перші шпальта газет». Артур теж не міг перестати думати про нього. Дуже засів в голові його танець.

Ти танцював, а

Навколо квітла весна!

  Саме так!