Туман від сигарет

Коли вона проходить мимо

Ні, вона – унікальна

Коли вона проходить мимо

Через мої тютюнові ніздрі проходить весна

Ні, ні, вона, вона – унікальна

Її чорне вугільне волосся

Хто вигадав тебе?

Ні, вона, вона – унікальна

Ти – джазова ніч в пеклі

В Сі бемолі грають на твою честь

Ні, вона, унікальна

А вино – одне й те саме

А одне – це те саме

Сукня біла, як в тумані

А туман – від сигарет

Я ненавиджу квартали

Ті, в яких ходила ти

Твої очі – просто рана

Що упали з висоти

Schmalgauzen – Тетяна

 

***

 Чоловік спокійно сидів на дивані і перечитував вірш. Той, здається, вже викарбувався на задній стінці черепа. Так само там поряд стояв образ чорного комочка. Воронятко. Так, саме Воронятко. Дуже підходить. Цікаво, він принесе йому погані вісті, коли підросте? Дивне питання, але все ж.

Роздуми перервав дзвінок в двері. Пізні гості це добре, тільки якщо це твій найкращий друг. Високий чоловік з азіатською зовнішністю стояв в під’їзді в легкому тренчі. Як він взагалі не мерзне? Лис паралельно говорив з кимось бо телефону і мав дуже стурбований голос. Тому, мовчки прийнявши пакет, Перехрест пішов на кухню. Пляшка з П’яної вишні. Схоже на підкуп. Підозріло.

Коли друг закінчує розмову і сідає за вже накритий стіл, то стягує резинку з волосся, розстібає верхні ґудзики сорочки і важко видихає. Ян просто мовчки простягає йому портсигар. Той киває і закурює.

- З приводу такий підкуп? Що ти вже задумав? Колися одразу Лис. Ти ж знаєш, я не люблю інтриги.

- Що ж, - затяжка, - Мені терміново потрібна заміна на сцену. Всі підходящі актори зайняті, та й терміни короткі. Тому я сподіваюсь на підтримку єдиного, не побоюсь цього слова, найкращого, друга!

- Лис Фредерік Богданович, а чи не ухуїли ви? – театрально підняв брову.

- Ще ні, але зараз спробую. Це сучасна вистава, яку повністю написали мої студенти. По більшості вони в ній і задіяні, але було декілька ризикових ролей, тож на всякий я взяв професіоналів. Та, через одного ідіота, актор з головною роллю зламав ногу. Ну не прямо зламав. Там тріщина. Жити буде, а от грати ні.

- А я тут до чого? Візьми когось з студентів. Впевнений у тебе там одні таланти.

- Ну не можу я підвісити студента під стелю драмтеатру, - почав розмахувати руками, - Ти ж знаєш, це інше. Тут аби кого не пихнеш. Небезпечно. Та й не хочеться потім в судах решту життя просидіти.

- І тому, курва, ти вирішив, що не засуджу тебе тільки я? – обурено.

- Не зовсім. Тобі я щиро готовий віддати всі свої гроші і годувати тебе з ложечки до кінця моїх днів.

- Приємно звичайно, але ні. Я більше не виступаю, ти ж знаєш, - перехрестив руки на грудях.

- Перестань, - почав наливати, - Я чекав на таку можливість дуже довго. Заробляв репутацію. Ти знаєш. Все має пройти на висоті. Інакше вдруге я такого не побачу. Ці люди другого шансу не дають. Благаю. Я зроблю для тебе все, - А очі, наче в кота з «Шрека», - Хочеш на коліна встану? Хочеш пів зарплати буду віддавати до смерті? Тільки скажи.

- Я пердоле, як мене вгараздило з тобою подружитися, - потер перенісся, - Не вмію я відмовляти цим лисячим очам. Краще б я тебе не слухав і не повертався.

- Не треба. Без тебе тут було сумно. Львів, не Львів, без свого геніального душнилика.

- Та те саме.

- Ти унікальний. А вино – одне й те саме, - підняв бокал.

- Знову цитуєш тих молодих? – закотив очі.

- Так. Зараз і тобі включу, щоб просвітився, - пішов у вітальню, почала грати музика, - А це що таке? – в руках вирваний лист, - Я тут хвилююсь чи Янчику не самотньо, а йому вже хтось вірші строчить. Швидко ти.

- Облиш. Це просто студент. Творча особистість. Сам розумієш, - закочує очі.

- Студент. Цікаво, - перечитує, - Артур Вороний?

- Знаєш? – здивовано.

- Так він ж з «святого тріо», ще б не знати. То ж зірки першого курсу. Давно в нас таких не було. Були звісно, але щоб прям тріо. Хоч моя любимиця Ярова, але сугубо з професійної точки. Всі танцювальні елементи на ній тримаються.

- Радий, що тобі є ким пишатися, але я не люблю зайвої уваги до своєї персони.

- Твоя бруднокровна дупа це витримає. Вірш ж гарний.

- Ой, хто б казав про бруднокровних. Ти в дзеркало давно дивився? – закурив, - Впевнений, можна було написати краще. От як в цій пісні. «Через мої тютюнові ніздрі проходить весна.» Це було б доречніше. А то це вже якесь ідолопоклонство.

- Просто признайся, що тобі сподобалося. До речі, оскільки ти вже погодився, - підморгнув, - Маю повідомити, що в тебе буде персональна сцена з Вороним.

- Ех, і що ж там за сцена? – видно починаю змирюватися з ситуацією.

- Трохи пікантна і трохи з підтримкою, - посміхнувся, - Не хвилюйся, його підтягує Вікторія по хорео. Я б її поставив, але не можна ж все на її тендітні плечі спихнути. Тим паче, що там він буде декламувати свій монолог. Авторський. І після цього вірша я впевнений, що він буде неперевершений з такою то музою.

- Ти піердольненти курви син! Я тебе закопаю одного дня, - у друга занадто задоволена фізіономія, так і чешеться вдарити.

- Обожнюю польські мати в твоєму виконанні. Так смакуєш кожну літеру. Слухав би вічність, та пляшки не вистачить. Тож, чекаю тебе в четверг на репетиції. А мені час додому, бо завтрашні пари не буде кому вести.

- Випердаляй вже Лис! – показав фак.

- Обожнюю тебе! – послав повітряний поцілунок.

Після шумного друга, в квартиру стало занадто тихо. Зробив пісню голосніше. На повторі. Пив наливку. Курив. Читав вірш. Думав. Цікавий вечір.

 

***

Ранок пройшов спокійно. Навчальний план легкий, на фоні минулої роботи. Вже середа, тож до вихідних дожити можна. Вікно дало можливість спокійно сходити на перекур. Чортова пісня засіла в голові. Вкурвлює. Потім Лис за це отримає. Вишневий аромат укутує простір. Мозок від нудьги починає видавати:

Коли він проходить мимо

Ні, він – унікальний

Коли він проходить мимо

Через мої тютюнові ніздрі проходить весна

Ні, ні, він, він – унікальний

Його чорне вугільне волосся

Хто вигадав тебе?

Шум відволік увагу від переробки тексту. Чорний комочок. Знову. Худорлявий, з безмежно стомленими очима, що кутається в пуховик, як черепаха в панцир. Воронятко видно любить заставати його за дивними заняттями. Може пожартувати? А то дивиться так, немов дихати забув. Потім знову вірш буде? О, це ж йому ще з ним грати. Цікаво буде. Так, за довго мовчу. Треба реагувати.

- Скоро повірю, що можу викликати тебе, - посміхнувся.

- Що?

Клас. Він тупить. Я говорю бздури. Ідеально. Розвійте мене, не можу більше позоритися.

- Чорне вугільне волосся, прям як в тебе.

- Ааа, ну так. Але пісня ж наче про дівчину, - навіть носа з куртки не витягнув, от і як з ним говорити?

- Я про дівчину весь минулий вечір слухав. Вирішив змінити.

- І часто ви так робите?

- Ні, - ви курва, ніяк не звикнути. Не вмію я викати. Чому не можна нормально розмовляти?

- То видно мені щастить, - посміхнувся, невже вміє? Шкода не видно нормально – Але через ніздрі і правда проходить весна. Ви наче сакуру принесли з собою.

- Сакуру? – сакуру курва? От як це мало звучати, але стримався. Піду втоплюся у річці глибокій, курва. Тепер буде вірш про сакуру. Ставлю зарплату.

- Так. Як цвітіння Сакури в безодні, розтоплює дні холодні. От так. Просили без віршів, тому просто Рима, - нарешті витягнув обличчя і осяяв цей холодний день усмішкою. Розмові щоки, від морозу, дуже незвично виглядають на такому блідому обличчі.

- Гарно, - виграв зарплату, звичайно гарно.

- Вибачте, що потурбував. Я швиденько покурю і піду.

- Тікаєш від мене? – ну от і якого ти це запитав?

- Ні. Просто заважати не хочу.

- Не заважаєш, - пауза і озоріння:

А вино – одне й те саме

А одне – це те саме

Сорочка біла, як в тумані

А туман – від сигарет

Я ненавиджу квартали

Ті, в яких ходив ти

Твої очі – просто рана

Що упали з висоти

- Цікаво, а очі – просто рана, це які? – о, ну точно не твої. В твоїх втопитися можна від глибини синіх відтінків.

- Якби ж я знав. Я її вчора вперше почув. Це все, що запам’яталось.

- Серйозно? Вона ж популярна, - щире здивування, аж ніяково.

- Я старомодний. Мені щось з 2000х краще підходить. Щоб роки витримки з моїми співпадали.

- Шкода. Багато хорошої музики втрачаєте, - поступився в землю.

- Подумаю про це після пар. Бувай.

Насправді до пари ще купа часу. Просто неправильно це все. Та й незвично. Хлопцю наче з ним не комфортно, а наче вірші йому присвячує. Дивна ситуація. Та й з студентами так і не навчився спілкуватися. Наче вчора серед них був. А тепер викають. На пиво краще б покликали. Він з своїми викладачами пив. Не з усіма звісно. І старшим був. І в країні іншій. Але яка різниця? Ми ж просто люди. Треба в Лиса запитати, як він з цим справляється. А як він теж не вміє, то в п’ятницю вони ідуть в бар. Хороший план.

 

***

Тільки ранком четверга Ян зрозумів, що так і не дізнався ані про тему вистави, ані про свою роль. Задушити Лиса, було першою думкою. Другою – провалитися під землю. Та ось він вже заходить в зал. Шумно. Хтось на сцені повторює рухи, хтось відіграє діалог, хтось просто залипає в телефон. Класика. Аж на ностальгію пробило. Лиса ще не було, а шкода, бо уваги він привернув до себе забагато. Перешіптування. Все-таки треба вбити його потім.

На сцені виділялась Ярова. Хоч і була в стандартному чорному одязі для репетицій, та все ж привертала до себе увагу. Щось пояснювала іншим, показувала рухи і постійно поправляла чорне пасмо, що вибивалось з хвоста. З короткою стрижкою важко змусити їх слухатися, нагадує Лиса в молоді роки. От тільки пірсингів багато. Це зараз модно? Та головне щоб не заважало працювати.

За куліси виринув Кішка з чимось блискучим на вішаку. Мав досить розгублений погляд. Видно шукав когось. Єдиний тут не в формі, а просто в джинсах і оранжевому світшоті. На шиї висить міркова стрічка, а в зубах олівець. Все ж знайшовши свою жертву, побігав навколо дівчини, поміряв, приклав полотно, скривився, записав щось. Як професійний костюмер. От хоч би каплю цього зосередження та на заняттях. Ціни б йому не було.

Спостереження перервав прихід Фредеріка. Той швидко навів порядок і тишу. Видно, що його тут люблять і поважають. Спочатку він пороздавав поради всім, хто тренувався. Потім видав прочухана бездільникам. Коли всі дрібні команди були видані, піднявся на сцену.

- Любі мої, прошу уваги! На жаль, травма Кирила виявилась достатньо серйозною, тому приймати участь у виставі він не зможе, - По залу прокотилися вздохи, - Прошу не перейматися. Я вже знайшов йому заміну. Звісно, ми витрати о трохи зайвого часу, щоб підтягнути хвости, але впевнений, що все вийде. Ви у мене великі молодці і професіонали, тож прошу розуміння і швидкого реагування, - почав розхожувати туди-сюди, - Тепер з нами виступати буде вже знайомий деяким з вас Перехрест Ян Леонідович.

- Так він ж просто професор історії, - в крикнув хтось і в серце прям кольнуло. Давно його так не ображали чужі слова.

- Ян, друже, то може сам вийдеш на сцену і пояснив діткам? Я звичайно радий піарити тебе, але ефект буде кращим з твоїх уст, - посміхнувся.

Ну, вибору у нього немає. Все ж довіра і розуміння дуже важливі в такій справі. Від поглядів пекло спину. Він ж тут тепер найцікавіший, так? Стояти знову на сцені незвично. Натовп студентів, що готові поглинати інформацію. От би на лекціях його так слухали. Добре, треба починати.

- Добре. Я щиро не планував займатися такою діяльністю, коли повернувся, але думаю ви вже знаєте Лиса і його вміння переконувати, - сміх, добре. Саме таку реакцію він і хотів, - Тож, довожу до вашого відома, що я одногрупник Фредеріка Богдановича. Я теж навчався тут, як ви всі зараз, і закінчив сценічне мистецтво. Тому я не просто професор історії, а і актор.

- А чому ви не займаєтеся цим? Ніде вас не бачила, - почулося з темноти.

- Хороше запитання. Але дітки, не гарно лізти в чуже особисте життя. Зараз важливо тільки те, що він буде грати разом з вами.

- Все нормально, Фредерік. Я залишив акторство через неможливість достатньо заробляти і поїхав за кордон навчатись на магістратуру з історії. Думаю, цього буде достатньо для розуміння.

- Добре. Якщо з цим розібралися, то далі діємо так. Ян ще навіть сценарій не бачив, тож сьогодні він глядач. Оцінить як ви справляється з сценами і розбереться з своєю роллю. А на наступній репетиції ви вже зможете побачити його в ділі. А тепер, марш на репетицію!

Наступні декілька годин пройшли за спогляданням репетиції і відшукування себе в місцях пропусків. Його текст зачитував Лис, щоб не плутати молодь. Як виявилось, вистава присвячена дню всіх закоханих. В ній було багато сучасної музики, тож доведеться ще й з плейлистом ознайомитися. Загалом, це була сукупність різних історій, які об’єднувались спільною темою, послом і в фіналі перепліталися між собою. Сценаристи явно закохані в Чеховські рушниці, бо інакше пояснити це не вдавалося.

Воронятко теж сильно приклав до цього руку. Його частини тексту були помічені і складали кістяк історій. Навіть зараз, той сидів на сходах і робив якісь записи. Знову весь в чорному. Знову закутаний так, наче в приміщенні – 20°. Можливо проблеми з терморегуляції. Постійно грався з волосся, через що те схоже на гніздо. Схоже в їхньому тріо він той самий відлюдник інтроверт. За всю репетицію говорив тільки з друзі и і викладачем. Дивний малий, але серйозний, судячи з роботи. Видно тому монолог досі не входив в сценарій. Там тільки стоїть помітка на дії іншого актора, тобто тепер на дії Яна. Повільний спуск, глядіння в очі, обійми, підйом. Не густо. Треба хоч Ключові слова дізнатися. Помітив це на полі. Тепер він теж в цій секті, хоч і терпіти не може це свято. Все заради Лиса і П’яної вишні!

 

***

Нарешті п’ятниця! Лис сам потягнув його в клуб за свій рахунок. Вихідні доведеться провести за вивченням сценарію, тож розслабитися перед цим було хорошим рішенням. Ян всівся за столик, поки друг робив замовлення. Шумно. Знову невідома музика. За те, хоча б п’яним не буде позоритися і підспівувати. Завжди треба шукати плюси в ситуації.

- Прошу, ваш неперевершений Лонг Айленд, як замовляли, - всівся поряд, - Про що задумався?

- Що не розумію смаку молоді.

- Ей, ти ж ще молодий! Не треба себе в могилу класти раніше часу. Краще підтягни свої знання в цій сквері, - підморгнув.

- Іди в дупе! Сьогодні в планах тільки напитися.

- А по вигляду і не скажеш.

- В сенсі? – зупинився, не встигнувши зробити ковток.

- Серйозно? Улюблений бордовий піджак на голе тіло і скіні брюки, в яких твоя дупа виглядає краще ніж у Кім Кардашян. Якщо це не для того, щоб затягнути когось в ліжко, то я або тупий, або сліпий.

- Перестань. Я в клубі сто років не був. Захотілось трохи згадати молодість.

- Це ти про ту молодість, в яку весь університет переглядав свою орієнтацію через тебе?

- Ну не весь, за соромився від компліменту.

- Добре, більша його частина. Скільки б я не старався, а номером один зміг стати тільки тоді, коли ти пішов. Але тепер ти знову тут, тож без шансів, - пожав плечима.

- Мені це не потрібно. Тому я і хотів тихо викладати історію. Ти сам мене втягуєш в світло суфітів. Нагадуючи, я про це не просив і все ще проти.

- Бука, для нього стараюсь, а він не цінує. Хоча, це ти ще свій костюм не бачив. Я спочатку сумнівався чи не втратив ти форму, але сьогодні зміг оцінити, що навіть краще стало.

- І що ж там за костюм?

- Відкритий. Дуже відкритий. Я на нього давно око накинув. Тобі він буде в самий раз.

- Я пердоле. Ти все ж доведе мене до білої гарячки раніше, ніж я вийду на сцену.

- Ой, пий і не вийо. Я все продумав і ти не посмієш сперечатися з режисером, навіть якщо це твій найкращий друг. Насолоджуйся любчику, вечір буде довгим.

Вечір і справді був довгим. Вони пили, розмовляли, танцювати. Так, у цього мерзотника все ж вийшло витягнути Яна на танцпол. Алкоголь йшов легко і непомітно. Було ледь за північ, а в голові вже хмеліло знатно. Рухатись рівно стало великим викликом. Перекур в такий момент став «логічним» виходом. Запах вишні розслабляв, не зважаючи на купу п’яниць у вузькому просторі. Очі повільно закривались. Знайомий голос. «Через мої тютюнові ніздрі проходить весна.» Туман.