Даллон загіпнотизовано спостерігав як Раян грав на барабанах. Вони сиділи в студії та працювали над новою піснею, проте процес йшов якось туго. Тому поки вони вирішили взяти перерву, щоби відпочити. Згодом Раян, через нудьгу, вирішив пограти їхні старі пісні.
Даллон любив дивитися як той грає. Він цим захоплювався. Проте також визнавав, що окрім майстерної гри на барабанах, той ще досить уміло грає на його нервах.
Раян, то усміхався мило як янгол, то легенько поправляв волосся, що спадало на очі, то витирав футболкою піт з обличчя, і Даллон просто млів від оцього всього. Раян зводив його з розуму і він це остаточно визнав. Не спасали вже ніякі мантри типу: «він же мій друг, ми — група, це може знищити все».
І коли Даллон майже опанував себе — Раян у ту ж мить звів це нанівець. Він повільно та сексуально облизав губи, наче дразнячи Даллона. А потім зразу ж мило усміхнувся йому. У ту мить у мозку Даллона була лише одна думка — де б от прямо зараз знайти корвалол. Бо, здавалося, ще довше він не протягне й Раяну доведеться виносити його зі студії вперед ногами.
- Що? — раптом голосно засміявся Раян.
- Що?
Його питання різко вибило Даллона із мрій та так, що той ледь не підстрибнув у кріслі, у якому сидів. Блокнот, який він до цього мав у руках, з глухим звуком впав на землю, лякаючи його. Раян аж впустив палички з рук та розсміявся ще дужче.
- Твоє лице, ти б лише себе бачив! — він ледь проговорив крізь сміх, — чому в мене немає телефону поблизу? Такі кадри втратив!
Даллон відчув, як його щоки почервоніли та нічого не міг із цим вдіяти. Він лише закрив їх долонями та швидко вимовив:
- Піду зроблю кави! — і зірвався з крісла.
Він миттю промайнув до невеличкої кухні, яка була зразу в наступній кімнаті і видихнув. Боже, він поводився наче дурень. Потрібно було взяти себе в руки та якнайшвидше.
Даллон дістав чашку з однієї з поличок, що висіли над компактним умивальником та підійшов до кавоварки. Аромат свіжої кави трохи допоміг збадьоритися, але, на жаль, не допоміг відкинути такі пікантні картинки, які всупереч його волі малювала уява. Ну добре, може не всупереч. Можливо, він справді того хотів. Проте, то був точно не той час, коли вони були необхідними. Коли кава була готова, то Даллон узяв чашку та зробив ковток.
- От же ж, — він одразу ж поморщився.
Через усі ті думки він геть забув про цукор, а без двох ложок каву він просто терпіти не міг. Він похитав головою та дістав баночку з цукром та ложку, а коли кинув необхідну кількість у чашку та поставив баночку назад, то почув:
- От не взяли б тебе на роботу під прикриттям, клянусь! — то був Раян, а Даллон аж закляк на місці.
- Чому? — здивовано запитав він, не розуміючи, до чого тут це.
- Ну от дуже палишся, не вмієш брехати та зразу видаєш себе, — промуркотів Раян, примружуючи очі та повільно підходячи до нього.
- Та ні, що ти, — нервово посміявся Даллон та тремтячими руками взяв чашку з кавою.
Було враження, що навколо Раяна панувала аура хижака, який підкрадався до своєї жертви. Коли він наблизився ближче до Даллона, то нахилив голову, зміряв того поглядом та знову повільно облизав губи. Даллон у той же момент ледь не присмоктався до чашки, лише щоби заглушити стогін, який майже вирвався з його губ. Та не встиг він зробити й ковтка, як Раян запитав:
- То, може, поцілуємося?
І тут же кава та опинилася на підлозі. Даллон закашлявся. Його лице, напевно, уже було схоже на стиглий помідор, а вуха горіли вогнем. Раян спостерігав за ним із легкою усмішкою на губах. Коли Даллон підняв на нього шокований погляд та витер рота рукою, той підійшов впритул до нього і, простягнувши руку, легенько торкнувся його підборіддя та глянув прямо в очі. Даллон відчував, як серце неймовірно швидко билося. Так, наче витанцьовувало найритмічніший танець у світі й можливо це було чутно. Він боявся зробити навіть зайвий подих. Та більш за все боявся, що то був якийсь сон чи міраж, намальований його уявою. Раян наблизився ще трішки й запитав:
- Вирішуй давай, пропоную перший та останній раз.
Та Даллону не треба було навіть обдумувати пропозицію. Він скористатися нею по-повній — одразу ж поцілував Раяна, однією рукою занурився в його волосся, а другою приобняв та притулив до себе. Йому надзвичайно тяжко було відірватися від таких омріяних губ, тож він цілував його знову і знову.
- Вау, Даллон, такого я не очікував, — мило засміявся Раян, коли вони змогли зупинитися.
Даллон засміявся та запитав, знову червоніючи:
- Це було настільки очевидно?
- Ще і як, а коли я намагався якось підійти до цієї теми, то ти просто від мене втікав! Але каюся, сьогодні я тебе спеціально дразнив.
- Ах ти ж… — Даллон обняв Раяна та поставив голову йому на плече, — я б ще довго не зміг наважитися, якби не ти.
- Ото я вже точно зрозумів, — Раян засміявся та легенько погладив його по голові, — думаю, щось написати ми сьогодні не зможемо, тож пропоную сходити кудись або взяти їжу на виніс, оскільки, гадаю, нам багато про що потрібно поговорити.
- Звісно, але перед цим у мене є ще одне невеличке запитання.
- Яке?
- Поцілуємося?
