“ Та здохни ти вже нарешті, бляха скільки можна? Криваве пекло…”-Спайк уміло наносив удари та ухилявся від демона Арракса, що вирішив поласувати його Дон. Вона була для нього рідною, єдиною, що змушувало його жити далі, продовжувати боротись, адже він обіцяв Баффі, він обіцяв своїй винищувачці, що її маленька сестра буде в порядку, що він нагляне і потурбується про неї. Так він і робив, взявши це собі за ціль і мету, рухався далі, щоб жила пам’ять про ту, яку він кохав понад усе, кохав і втратив. 148 днів минуло після її смерті, 148 днів назад він жив, а не існував. Як раптом темрява накрила його, картинки ні скоріше спогади зі швидкістю світла стали проноситись перед ним, він не розумів, що коїться адже бачив там себе іншого, бачив Баффі живою, бачив і відчував її погляд, посмішку її бажання та пристрасть, її відвагу в поєдинках, бажання знову рятувати цей світ… Він бачив власну смерть, але це не хвилювало його, адже перед тим як його тіло перетворилось на попіл, Баффі зізналась йому в коханні.
Отямившись Спайк зрозумів, що якимось чином він побачив майбутнє, перспектива смерті його як дивно зовсім не лякала, все про що він міг думати це винищувачка, у його видінні вона була жива, а це значило що щось або хтось змінив їхню долю, це був шанс для Спайка хоч і не надовго але знову стати щасливим. Тому не гаючи ні хвилини, взявши із собою Дон, він вирушив на цвинтир, Спайк знав і відчував Баффі жива і чекає там на нього.