Стікер “русский военний корабль” все ще прикрашає одну зі стін ліфту, незважаючи на те, шо прибиральниця такого не терпить. Ані мату, ані брудних стін. Але тим не менш стікер й досі тут, навіть подряпати не намагалися. Яр дочекався свого поверху й вийшов у порожній коридор. На диво, у ньому знов стоїть сусідський візочок. Він вже й не пам’ятає як вони дізналися, що молода сім’я з дитиною розділяються - вона з малим їхала до батьків під Львів, а він - у військомат. Схоже, вже повернулися.
В’язка ключів дзинькнула об двері. В квартирі знову пахне кавою і айкосом, ще трохи тяне гелем для душу від ванної.
— Слава! — гукнув Яр, переступаючи по задках кедів. Все як зазвичай: матраци скручені в кутку, поруч роз’ятрені тривожні рюкзаки. Кожен раз говорять про те, що треба перезібрати, але так цього і не роблять.
— Україні! — почулося з кімнати.
На це хлопець лиш підкотив очі.
— Героям слава. Ти чого сміття не викинув? Виповзав же сьогодні з квартири. — На вішак опустилася куртка. По нозі шурханув сміттєвий пакет.
— Ну чого ти так? Я забув просто. — з кімнати вийшов Слава й потягнувся, розминув шию. — Але ми маємо вечерю!
— Сподіваюся, це не пересолені макарони, — відповів Яр вже у ванній. Скинув шкарпетки, вимив руки й пішов у кімнату по речі. Немає сенсу слухати балачки сусіда, пересолено дійсно було лиш раз, а так готувати він вміє добре.
— Я лиш купив їжу з відділу кулінарії. Там знижка під вечір, ще й якісь нові енергоси завезли. Тільки бот з бойкоту каже, що хуйня, тому не брав. Гріти?
Яр кивнув і зачинив двері ванної. Відкрив ютуб, одразу ж позначив “не цікаво” на відосі росіянина та тицьнув новий стендап.
Душ трохи повернув до життя ноги та плечі, розгрузив голову від чеків. Раніше Яру легше було після роботи завтикнути у тік-ток, не до кінця перевдягнувшись, а зараз краще йти вже. Фіг знає коли вони знов тривогу йобнуть і скільки вона триватиме, тож на краще йти одразу. Хлопець з відео якраз розповідав жарт про це. Ну, застрягти з голою дупою у ванній, якщо прилетить, то така собі ситуація. Але щось не так і смішно, хоча залу подобається. Треба перемкнути, але руки вже вологі, та й вода перебиває половину виступу. Пофіг.
— Ти все ще працюєш? — Ярослав сів на чуже ліжко й взяв з маленького столику свою порцію. Рис з овочами та курка обігріли руки крізь пластикову тару. Він навіть не замислювався над тим наскільки голодний, але тепер їв із задоволенням, спостерігаючи за другом.
— Ага, - прожував Слава, — довго спав, потім впадлу було. Тепер довго сидіти.
Телеграм на одному з екранів розсипав новини. Скоріш за все, всі однакові, інколи навіть начисто скопійовані. Зі свого місця Яр не прочитає, тому лізе в кишеню домашніх штанів. Наші видають пизди, знову санкції, знову вийобуються політики, які точно будуть хуй.
Вони вже стільки разів говорили про те, що ніколи не уявляли такого розвитку подій, не замислювалися над цим, що лишається тільки зітхнути. Слава теж зітхає та обертається з повним ротом рису. Протягує банку пива другові і пильно дивиться.
— Ти бачив шо той йолоп спизданув? Коли його вже звільнять нахуй, заїбав, — зрозуміло про кого це. Так, Яр чув від колеги і він теж не розуміє на кого розраховане патякання того дивака, але старші жіночки чогось люблять його. Ну і біс із ним.
— Вирівняйся, бо спину в підкову зігнув, — замість відповіді каже Яр. Вони однаково знають та збігаються у ставленні до тих, кого чути зараз сильніше у інфопросторі, сенсу відповідати немає. Хлопець лишає їжу на колінах, обтирає другу руку від конденсату об ті ж штани й стукає пальцями по верхівці банки. З тихим шипінням відкриває пиво. Перші ковтки це лише холодні бульбашки, смак з’являється пізніше. Тепер потроху повертаються відчуття: шум компа, тихі звуки сповіщень. Під Славком шарудять колеса офісного крісла, коли він підкатує до ліжка.
Всрата маленька пружинка у вигляді зірочки ледь тримає його волосся зібраним до купи, половина вже вибилася. Її тут чергової п’янки резинку лишила Іванка. Зараз вона у Європі десь, світить деколи фотками з протестів. Батьки купили їй квитки одразу ж двадцять четвертого і в паніці підганяли їх всіх, аби встигла на потяг. Іванчине заплакане обличчя того вечора посеред хаосу мало не змусило плакати самого Яра. Вони тоді похапцем збирали речі дівчини, Славко навіть притянув їжі у дорогу, бо вилетіло з голови абсолютно.
Це ніби з минулого життя, а може тільки вчора. Новини, сирени, рюкзаки, запаси. Військомат наказав чекати, їхня черга ще наступить, тому вони тут, застрягли вдвох. Згадалося, що вони тоді все ж поплакали як провели Іванку. Зараз трохи легше.
По плечу стукнули. Схоже, треба лягти раніше, бо пива лиш пара ковтків, а він вже на іншій планеті. Інша планета. Було б заїбісь.
Ще й без кацапів.
— Агов, прокинься! Там у твітері знов несеться. Амнесті хуйню на конверті надрукували. До речі, я знайшов ту дівчину, яку забанили місяць тому, в неї новий ак. І ава від нафо, — перед очима Яра з’явився телефон.
— Оце вже ніхуйово, генштаб задоволений. Кинь посилання. І цей, є якісь новини від мами?
Славко закинув ноги на крісло та відкинув пасма від обличчя. Спокійний, то вже краще.
— Вона вже в нормі. Живе у бабці, питає чи не передати щось. Будеш закрутки? Я перець не хаваю, а тобі наче сподобалося.
Ярослав зробив декілька ковтків пива та кивнув. Дійсно смачно, ще й заправка для борщу в них офігезна. Можна буде якось приготувати на тиждень. Хоча, може Слава і виглядає худорлявою здихлею — жере багато й з майонезом. То ж на тиждень можна не сподіватися. Добре що хоч їсть, перший місяць доводилося змушувати. Всіх навколо загодовував, а сам мало не падав. Жив на енергетиках та цигарках, приріс до екранів й вписувався у всю хуйню. Навіть до Ярового ноута дістався, атаку організовував. Кімнату закидав банками й пакетами з доставки, ледь прибрати встигли до приходу власника квартири.
— Добре, подзвоню їй завтра. У твоїх все в порядку? — Яр знов кивнув, закрив порожній судок та відклав убік. Потянув зі столу айкос та пачку стіків.
Славко повернувся до столу й щось наклацав. Вивів на екран телеграм, перевірив повідомлення.
— Дід за ядерку верещить. Знову бля. Їдемо на Щекавицю?
— Най вже повиздихають, — зітхнув Яр, видихаючи дим. Треба не забути перед роботою стіки купити.
— А мама каже, щоб ви всі повиздихали, — перекривив Слава у відповідь через плече.
Відштовхнувся ногою від підлоги й знов опинився поруч. Почухав живіт крізь старезну сіру футболку, мружачись.
— Йди вже спати, бо тут заснеш. В тебе ліжко не м’яке, не хочу знов туди.
Яр прикінчив пиво, прогортав стрічку тві й піднявся. Перед очима й правда пливе, а розпарене тіло хоче відпочинку. Завтра знову зміна, новини, дзвінки батькам.
— Дякую, добраніч, — айкос провібрував востаннє й вимкнувся. Ярослав кинув його на ліжко й пішов до себе.
Не вмикаючи світла, завалився на диван, знайшов дріт під подушкою та поставив телефон на зарядку. Головне почати дихати як казав психолог у відосі, поки не почали топити власні думки. Ліжко поступово нагрівалося й думки перейшли у потік, не зупиняючись на чомусь, що потрібно обмірковувати.
Почувся низький довгий звук, а після таке ж довге “йобана блять русняяяя”. Босі ноги протопали до його кімнати, відкрилися двері.
— Шановні гості, дорога родино, запрошуємо вас до коридору! Бледіна летить.
Схоже, вони сьогодні ночують поруч зі сміттям.
